Колишній офіцер Народної збройної поліції Китаю на прізвисько «брат Дун» став одним із небагатьох китайських волонтерів, які допомагають Україні, розповідає The Guardian. Він живе у Франкфурті, але щомісяця долає тисячі кілометрів: їде до Берліну, а звідти через Польщу — в Україну. Все для того, щоб привезти кульки тапіоки — ключовий інгредієнт напою bubble tea для своїх кафе в різних містах України. Три роки тому Дун відкрив першу кав’ярню Maomi (що означає «котик» з китайської) в Одесі, зібравши понад $12 тисяч через краудфандинг, переважно серед китайської діаспори. Нині він має чотири такі заклади в різних містах України, усі вони працюють на комерційній основі, але, за словами Дуна, він ще не заробив на них ані цента. Стіни кафе прикрашені фотографіями китайських і тайванських волонтерів, які загинули, воюючи на боці ЗСУ. Дун каже: «Ми робимо це, щоб їх не забули. Ми хочемо показати українцям, що китайці та тайванці мають мужність у крові й будуть вам допомагати». Разом із командою з близько десяти волонтерів, які називають себе «Одеські бойові коти», він також привозить до України ковдри, рукавиці та обігрівачі.
Брат Дун не завжди був критиком китайського режиму, пише видання. Колись він був щиро відданий Компартії Китаю, але змінив погляди після подій під час пандемії Covid-19. Через жорстокі карантинні обмеження в Китаї його теща померла, не отримавши медичної допомоги, а дружину, яка прилетіла попрощатися, тримали в ізоляції в готелі, не давши побачити матір востаннє. «Це було абсолютне порушення людської гідності», — каже Дун. Він зробив висновок, що пандемія та війна в Україні мають спільний корінь — дії авторитарних диктаторів, перед якими звичайна людина безсила. Не маючи змоги допомогти людям, зокрема власній родині, під час пандемії, брат Дун захотів спрямувати цю енергію на підтримку людей в Україні.
Втім, у Китаї публічне оголошення про підтримку України має свою ціну, зазначає видання. Під час нещодавньої поїздки китайські прикордонники затримали Дуна на понад чотири години та обшукали його телефон (він наголошує, що добровільно передав свій пристрій), запитуючи його про його діяльність в Україні, зокрема про те, чи планував він вступати до армії. Колишнього поліцейського це не злякало: він сказав, що хоче продовжувати підтримувати Україну мирними методами. «Хоча я не можу піти на поле бою чи взяти до рук зброю, я все ще сподіваюся зробити все можливе, щоб допомогти матерям і дітям України, які нагадують мені рідну матір, що живе за тисячі кілометрів звідси», — каже Дун.
The Washington Post публікує матеріал про те, як війна проти України поступово роз’їдає російське суспільство зсередини попри офіційну картинку «єдності й неминучої перемоги». Поранені молоді солдати з ампутаціями відкрито говорять журналістам видання про обман з боку своєї держави й безглузді бої за «поля, які неможливо втримати». Особливо гостро війну відчувають прикордонні регіони, зокрема Бєлгород, пише видання. Місцеві відчувають себе покинутими Москвою й обурюються контрастом між «святами й відпустками» у столиці та кров’ю на кордоні.
Щоб утримати підтримку, Кремль масово інвестує у пільги для військових і ветеранів: великі одноразові виплати, пенсії, безкоштовний транспорт, освіту, кар’єрні програми й навіть землю під будівництво. Тому в депресивних регіонах це дало тимчасове зростання задоволення життям, зазначає WP. Але водночас з’являється інша проблема — серія жорстоких убивств і зґвалтувань, скоєних ветеранами (зокрема колишніми ув’язненими, які отримали свободу через контракт). Крім цього, Росія тепер тисне не лише на опозицію, а й на ультрапатріотичних «Z-блогерів», які спочатку були основою підтримки вторгнення Путіна.
Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще двох матеріалів.