«Одеситка Тетяна Рибак не може ходити, тому, коли чує вибухи, просто лежить і чекає. Нещодавно жінка попросила соцпрацівника обклеїти вікна її квартири святковим червоним подарунковим папером, старими військовими плакатами та версією молитви «Отче наш». Так їй більше не доведеться бачити російські дрони, що пролітають повз. Цього місяця в неї не було електрики щонайменше дев’ять днів. Протягом чотирьох із цих днів у неї не було ні опалення, ні води. Соцпрацівнику доводилося тягнути до Тетяни пляшки з водою на сьомий поверх. “Психологічно ніхто більше не може цього витримати, — сказала 64-річна жінка, сидячи у своєму ліжку під час нещодавньої зустрічі із соціальними працівниками. — Моя нервова система повністю зруйнована. Буквально минулої ночі, коли зникло світло, почався обстріл — і це було жахливо голосно. Але ще страшнішою була вибухова хвиля. Мої двері та вікна тряслися, а я лежала там, не маючи змоги нікуди втекти”».
Так починається репортаж The New York Times із Одеси, яку майже безперервно обстрілюють ще з 12 грудня. Видання зауважує, що особливо важко це переживають люди старшого віку та люди з інвалідністю. Єдине, що приносить радість 72-річній Валентині Авдієнко, — її трирічний онук Денис. Він веселий базіка, хоч би що відбувалося. Щоразу, коли лунає тривога, він кричить: «Балістика, балістика», наслідуючи те, що чув від дорослих. Нещодавно Валентина кульгала вулицею в темряві до свого будинку, балансуючи з ціпком у лівій руці та візочком для покупок у правій. «Я просто хочу, щоб це божевілля скінчилося», — сказала вона журналістам NYT. — Ми так втомилися. Коли ж це нарешті закінчиться?» Водночас 83-річний Олексій Колодчук не втрачає оптимізму й каже, що відключення електроенергії та опалення не так сильно його турбують. Найбільше він шкодує, що забув виставити свій борщ на вулицю на холод, і той зіпсувався значно раніше, ніж мав би. Він також попросив передати послання Володимиру Путіну: «Іноді я думаю, що якби я міг підійти до Путіна з палицею, я б добре його огрів по голові — можливо, це повернуло б його до розуму, бо там явно щось дуже не так».
AI Jazeera публікує матеріал, в якому український військовослужбовець, колишній військовий начальник та аналітики розмірковують, чи закінчиться війна в Україні наступного року. Російські солдати панічно бояться українців, каже журналістам Василь, кремезний офіцер, який кульгає бруківкою Софійської площі в Києві. Однак страх росіян не означає, що Київ може диктувати умови кінця війни, бо Росія має більше військових, сильнішу економіку і великий військовий бюджет, тоді як Україна залишається менш численною та озброєною, зауважив військовий.
«Миру з Росією не буде, доки ми не звільнимо землі в межах кордонів України 1991 року», — підкреслив виданню Ігор Романенко, колишній заступник начальника Генерального штабу Збройних сил України. «Вікно можливостей» для підписання мирної угоди може зʼявитися у другій половині 2026 року, якщо Росії не вдасться прорвати лінію фронту та швидко просунутися і вона зрозуміє, що Київ може витримати війну на виснаження, каже інший аналітик. У статті йдеться про те, що мирний договір залежатиме від готовності Кремля домовлятися, а можливі сценарії закінчення війни — «фінський» (Київ визнає окуповані території частиною Росії), «грузинський» (повна втрата контролю над окупованими регіонами, але без визнання) або «тимчасовий» (заморожена війна з тривалими переговорами).
Це лише частина огляду. Для тих, хто підтримує нас на Patreon, доступне резюме ще чотирьох матеріалів.