Усе більше дослідників та інженерів стверджують, що вуглецевої нейтральності не досягнути до середини століття, та пропонують як альтернативу полярну геоінженерію — технології, спрямовані на використання навколишнього середовища Арктики та Антарктики, щоб помʼякшити деякі наслідки глобального потепління. У відповідь 40 полярних дослідників опублікували наймасштабніше дослідження проти цього.
Результати їхнього дослідження 9 вересня опублікував науковий журнал Frontiers in Science, передає Le Monde.
Під увагу дослідників потрапили технології, які, принаймні теоретично, були предметом найбільших наукових досліджень останніх років. Вони передбачають:
- відправку сотень тисяч тонн частинок, що відбивають сонячне світло у стратосферу, особливо на полюсах, щоб зменшити підвищення температури;
- плаваючі завіси, висотою від 150 до 500 метрів і довжиною кілька десятків кілометрів, також можна закріпити на морському дні, на глибині від 700 до 1 000 метрів, щоб запобігти потокам теплої води та таненню льодовикових шапок;
- потовщення крижаного покриву — або через закачування морської води, або розсіюванням скляних мікрокулькок для збільшення відбивної спроможності просторів на полюсах;
- буріння отворів у льодовикових щитах, щоб відкачувати воду з їхніх основ і уповільнювати потік льоду;
- додавання в океан поживних речовин, таких як залізо, для стимулювання виробництва фітопланктону — мікроскопічних істот, які після смерті поглинають вуглекислий газ у глибинах океану.
Жоден із п’яти досліджених процесів, більшість з яких не випробували в повному масштабі, не видається здійсненним. Наприклад, буріння крижаних шапок передбачало б копання у льоду тисяч свердловин глибиною до кількох кілометрів у пошуках води, точне місцезнаходження якої невідоме. Що стосується потовщення крижаного покриву, то для покриття 10% Північного Льодовитого океану знадобилося б десять мільйонів насосів.
«Ці методи ще складніші у впровадженні, оскільки полярні регіони є одними з найворожіших середовищ у світі для роботи, з важкодоступними місцями або ризиками зіткнення з айсбергами», — каже гляціолог та провідний автор дослідження Мартін Зігерт.
Ці методи також становлять екологічні ризики. Вони забруднювали б екосистеми, могли б призвести до зменшення кількості кисню під поверхнею (як у випадку з удобренням океану залізом) або спричинити зміну розподілу видів та циркуляції течій і океанів. Гігантські завіси порушили б середовища існування та міграційні шляхи морських тварин, таких як риби та кити.
Для впровадження та підтримки кожної з пʼяти технологій потрібно щонайменше $10 мільярдів. Серед найдорожчих — морські завіси, вартість яких перевищуватиме $1 мільярд за кілометр. Ці процеси, більшість їх, також можуть посилити напруженість між державами, якщо їх впровадити в односторонньому порядку.
Лікування симптомів, але не причин
Хоча методи геоінженерії представлені як «крайній засіб», що виграє час, жоден з них не можна було впровадити у достатньо великих масштабах і достатньо швидко, щоб вирішити кліматичну кризу, робить висновок дослідження.
«Впливові гравці можуть просувати геоінженерію, щоб виправдати продовження викидів і зберегти власні фінансові чи політичні інтереси під виглядом дій щодо зміни клімату», — попереджають вчені.
Протягом останніх трьох років ця тема набула обговорення на численних дебатах та симпозіумах. Компанії розпочали експерименти, а дослідницькі центри, такі як Центр відновлення клімату, що діє при Кембриджському університеті, отримали мільйони євро державного фінансування.
«Ці ресурси не йдуть на декарбонізацію економіки, яка довела свою ефективність. Геоінженерія лікує симптоми, але не причини кліматичної кризи», — попереджає гляціолог Хайді Севестре, заступниця секретаря Програми моніторингу Арктики Арктичної ради та авторка дослідження. Разом з іншими вченими вона публічно ставить під сумнів доцільність продовження досліджень у цій галузі.