У перші ж дні повномасштабного вторгнення росіян в українському Міністерстві закордонних справ запровадили нове правило: працівників заохочували приводити на роботу домашніх улюбленців. Собакам і котам було занадто зле на самоті під час повітряних тривог і ракетних атак — і коридори та кабінети МЗС заполонили хвостаті. Були там і собаки тодішнього міністра Дмитра Кулеби — Марік і Пузань.
Так починається великий матеріал The Washington Post про те, як повномасштабна війна вплинула на ставлення українців до собак. Якщо раніше наша країна не вважалась особливо пет-френдлі, то зараз у більшість закладів Києва пускають із собаками, пише видання. Евакуюючись через обстріли, люди часто насамперед беруть із собою домашніх тварин — а за тими, хто лишається, доглядають військові. Також війна змінила ставлення до купівлі собак — зараз у притулках дуже багато собак, тож люди стали частіше обирати їх там. Собаки Кулеби — евакуйовані з Маріуполя та Лиману.
Більшу частину матеріалу складають історії окремих собак і людей, які їх прийняли. Наприклад, Жужу підібрав український військовий Микола Кулівець, їй тоді було близько шести років. Побувавши разом на кількох військових позиціях, Микола з Жужею виїхали до Києва — і разом же прийшли на перше побачення із Марією Смирновою. Вона одразу полюбила обох — зараз усі вони живуть разом.
Інша історія — однорічної Латки, яка зараз живе з Ганною Рудик з музею Ханенків у Києві. Коли почалось повномасштабне вторгнення, Ганна з донькою виїхали до Німеччини. Зрештою вони повернулися — і вирішили взяти в притулку собаку. Латка — з Торецька.
З одного боку, війна показала, наскільки сильний звʼязок між людьми й тваринами та взагалі з тваринами, кажуть герої історій виданню. З іншого — те, як люди ставляться до фактично беззахисних істот, показує рівень розвитку суспільства. Співрозмовники WP тішаться, що і в тилу, і на фронті українці ставляться до тварин достойно.
Це лише частина огляду. Резюме ще чотирьох матеріалів доступне для тих, хто підтримує нас на Patreon.