Путіну довго вдавалось демонструвати росіянам, що війни, в які він ввʼязався, відбуваються переможно для Росії ― так було у випадку Чечні, де Росія воювала на початку путінського президентства, у Грузії в 2008-му, у Сирії 2015-го, в Україні 2014-го йі 2022-го. Однак усі ці війни не те щоб насправді завершувались для росіян добре. Чечня залишилась у Росії за рахунок узурпації влади одним лояльним кланом, Грузія досі на роздоріжжі й не є територією однозначного російського впливу, присутність росіян у Сирії скорочується ― і, відповідно, вплив. Однак Грузія і Сирія доволі далеко ― невдачі там багатьох росіян не надто турбують. Від війни в Україні сховатись за відстанню не вийде ― а вона явно наближає росіян до поразки, запевняє у колонці для Foreign Policy Майкл Кіммедж, директор американського Вілсонівського центру.
Росіяни припускались у цій війні помилки за помилкою ― і продовжують хибити, запевняє Кіммедж. Перша помилка в тому, що після невдачі в «бліцкригу», коли росіянам не вдалося «розсікти» Україну з півночі на південь, вони не перейшли в режим обмеженої кампанії, приміром на Донбасі. Активними обстрілами тилових міст Путін регулярно нагадує мільйонам українців, що росіяни ― жорстокий ворог, з яким необхідно воювати й іншого шляху немає.
Друга помилка ― в тому, що росіяни продовжують атакувати, а величезні жертви приносять мінімальний результат. Ідеться про сотні тисяч вбитих та поранених, а захоплені території вимірюються десятками, у кращому разі сотнями квадратних кілометрів. Жертв уже забагато для того, щоб росіяни сприймали цю війну як щось далеке.
Третя помилка Путіна, впевнений Кіммедж, — у неспроможності скористатися прихильним ставленням Дональда Трампа на початку його президентства. Вимагаючи максимуму й продовжуючи засипати Україну ракетами й дронами, Росія «досягла» того, що Трамп, навпаки, охолов до неї й бачить у Путіні проблему. Також тепер він, напевно, розуміє, що росіяни хочуть його надурити. На початку цього року Путін міг би досягти чимало: домогтись припинення американської військової підтримки України, що призвело б до поступового віддалення від Києва принаймні частини європейських союзників. Також можна було б вбити глибший клин між США та Європою і досягти ще більшого, ніж контроль над Україною. Але через поспішність і ненажерливість Росії цього, принаймні наразі, не стається ― і Захід усвідомлює її прагнення і небезпечність.
«Цукрове збудження» економіки від вливання бюджетних грошей у військовий сектор завершилось, ціни на енергоносії через торгові війни Трампа і погіршення економічної ситуації в Китаї падають, мільйони мешканців Росії відчувають усе більші економічні проблеми. Якби це була оборонна війна, або якби в Росії був відкритий політичний режим і переважна більшість народу прагнула б цієї війни ― це одне питання. Але фокус із «Великою Вітчизняною» тут не повториш. «Гірша за загарбницьку війну для політичного режиму лише загарбницька війна, яка пішла не за планом», ― пише Кіммедж.
Найвірогідніша на даний момент перспектива для Путіна ― зафіксувати фактичну поразку щодо його первинних планів, хоч усередині й старатимуться подати це як перемогу. Але питання щодо людських та економічних втрат у росіян лишатимуться ― і в диктатурі за всі провали, як і за перемоги, відповідати лише одній людині, підсумовує стаття.
Це лише частина огляду. Продовження доступне для тих, хто підтримує нас на Patreon.