Великий матеріал про декомунізацію і дерусифікацію Одеси опублікувало видання The New York Times. З одного боку, місто чи не щодня потерпає від російських атак дронами чи ракетами. З іншого ― чимало його вулиць досі названі на честь російських чи радянських діячів, а на площах не бракує памʼятників наразі дискредитованим чи сумнівним постатям. При цьому значний пласт історії міста, власне, і повʼязаний з цими людьми та їхньою роботою, і забути про них означає стерти обличчя тієї Одеси, яка відома світу зараз, кажуть журналістам опоненти тотальної декомунізації.
Один із символів нової хвилі дискусій щодо очищення Одеси від згадок про минуле ― памʼятник Ісааку Бабелю, письменнику, який виріс і працював у місті. З одного боку, він служив у Радянській армії та писав російською, а ще нібито співпрацював зі спецслужбами. «Він стільки поганого зробив українській державі», ― запевняє одеський юрист Артем Карташов, який координує декомунізаційні зусилля місцевої держадміністрації. З іншого боку, каже виданню професор Стенфордського університету та знавець життя і творчості Бабеля Григорій Фрейдін, одесит засуджував колективізацію, а його співпраця з радянськими спецслужбами не доведена. І нагадує, що сталінські силовики вбили Бабеля за сфабрикованими звинуваченнями в 1940-му.
Є в місті й захисники памʼятника письменнику. «Якщо ви приберете Бабеля ― ви приберете душу міста», ― каже редакторка місцевого видання і, як підкреслює NYT, одеситка в шостому поколінні Антоніна Полетті. Вона й інші прибічники памʼятника кажуть, що своїми текстами Бабель повертає до життя єврейську спадщину Одеси, а описаний ним розмаїтий світ митців і контрабандистів найрізноманітнішого походження допоміг прославити Одесу та проявити її мультикультурну сутність. «Подобається нам це чи ні, але історія нашого міста щільно повʼязана з імперським і радянським періодами», ― каже виданню керівник департаменту культури Одеської міськради Іван Ліптуга. За його словами, в місті вже перейменовано «достатньо вулиць, щоб таксисти почали плутатись». Але прибічники подальшої декомунізації запевняють, що такою й була тактика росіян: пам’ятниками та топонімами утримати Одесу в зоні російського впливу. Артем Карташов нагадує, що про численних українських митців, які не чужі місту, немає навіть згадки. Приміром, відсутній памʼятник Лесі Українці, яка провела в Одесі чимало часу.
Поки суперечки щодо зміни обличчя міста тривають, воно поступово таки дерусифікується, нагадує видання. Памʼятник російській імператриці Катерині ІІ, яку колись вважали однією з покровительок Одеси, ще з кінця 2022-го лежить у коробі на задньому дворі місцевого музею. Правителька також відома тим, що активно придушувала права і свободи українців ― скасувала Гетьманщину, знищила слобідське козацтво, запровадила кріпацтво і, звісно, проводила русифікацію.
Далі в огляді ― свідчення британського добровольця про жорстокість росіян, експлейнер рекордних людських втрат Росії у 2024 році та колонка про плани Росії щодо подальшої європейської експансії. Продовження доступне для тих, хто підтримує нас на Patreon.