Учені розгадали таємницю надзвичайно добре збереженої мумії із крипти церкви Святого Томи в австрійському селі Блазенштайн. Тіло збереглося завдяки бальзамуванню через анус.
Результати дослідження науковців опублікували в журналі Frontiers in Medicine.
Довкола мумії довгий час точилися припущення. Наймовірніше, це священник XVIII століття Франц Ксавер Зідлер фон Розенегг. На момент смерті йому було 35—45 років. За життя він любив курити люльку, гарно харчувався та мав хронічний туберкульоз, від якого зрештою й помер.
Останки чоловіка стали об’єктом паломництва: люди вірили, що вони можуть мати цілющі властивості. У мумії збереглися шкіра та інші тканини. Причому тіло збереглося значно краще за голову та кінцівки.
Фото мумії спереду і ззаду.
Учені зʼясували, що у черевній порожнині та в районі тазу чоловіка була суміш із тирси, фрагментів гілок і різних тканин, зокрема розшитої льняної та шовку. Завдяки комп’ютерній томографії, радіовуглецевому датуванню та хімічному аналізу зразків кісток і тканин науковці визначили, що тіло було забальзамоване несподіваним способом — через пряму кишку, тож так його вдалося залишити непошкодженим.
Суміш, яку ввели священнику, містила багато іонів цинку, найімовірніше — у вигляді хлориду цинку з домішкою аміаку та невеликою кількістю міді. Такий розчин міг сприяти висушуванню тіла зсередини.
Церква Святого Томи в австрійському селі Блазенштайн.
Один із авторів дослідження доктор Андреас Нерліх зазначив, що це стало несподіванкою, адже на тілі мумії не було зовнішніх ознак подібного втручання. Тканини тіла не були розрізані, тому єдиним можливим шляхом доступу була пряма кишка. Дослідник наголосив, що цей спосіб суттєво відрізняється від раніше відомих методів бальзамування, зокрема єгипетських.
Ці дані узгоджуються з відомими фактами про Зідлера, зазначають дослідники. Аналіз зразків кісток, зубів і шкіри показав, що його раціон відповідав харчуванню місцевого парафіяльного священника — у ньому був високий вміст продуктів тваринного походження та зернових культур, типових для Центральної Європи.
Утім, навіщо чоловіка бальзамували, досі достеменно невідомо. Ймовірно, він був не єдиним, кого піддали подібній процедурі.
«Це перший задокументований випадок такого типу бальзамування. Ми не знаємо, наскільки часто або де ще це практикувалося, хоча припускаємо, що такий вид “короткотривалого збереження” застосовувався значно частіше, ніж можна було б очікувати лише з цього прикладу», — розповів Нерліх.
Команда також не знайшла жодних доказів того, що тіло священника коли-небудь поховали або ексгумували. Швидше за все, тіло підготували для повернення до «материнського монастиря» вікарія, що за 15 кілометрів, але з причин, втрачених у часі, залишили його в церковній крипті.