Сполучені Штати чітко дали зрозуміти, що підтримувати безпеку Європи за свій рахунок не в їхніх інтересах. І навіть якщо російсько-українська війна завершиться поразкою Києва, це опосередковано посприяє досягненню мети Вашингтону, адже більшість європейських країн почнуть із переляку активно інвестувати у власну оборону. Поспіх може призвести до численних помилок, тож краще ЄС, Британії та Норвегії не доводити ситуацію до такого і вже сьогодні вкладатися в оборону як свою, так і України якнайшвидше і найефективніше, пише у Foreign Affairs Джек Ветлінг, старший науковий дослідник питань наземної війни британського Королівського інституту обʼєднаних сил (RUSI).
Теперішня ситуація з підтримкою США не мала б стати для уважних спостерігачів сюрпризом, пише Ветлінг: іще Барак Обама, який керував країною в 2008—2016 роках, заявляв, що головним безпековим пріоритетом для Вашингтону стає не контроль над безпекою в Європі, а стримування Китаю. Через це США й тисли на демократичну Європу, щоб та наростила витрати на армію, стала самодостатньою у військовому плані й дозволила б Пентагону вивільнити сили для застосування в Південно-Східній Азії. Просто європейці нічого цього не робили. Попри рішучу риторику, зростання оборонних бюджетів після анексії Росією Криму було символічним, а з 2022-го склало лише 30%, чого для реальних успіхів замало. Поведінка Трампа спонукає взятися за цю проблему краще й ефективніше. І нарешті дати раду питанню європейського ВПК, який Ветлінг називає balkanized — роздробленим на численні невпливові й відносно невеликі підприємства.
Сполучені Штати найбільше й доклались до того, що європейське військове виробництво нині відносно слабке: Вашингтон хотів продавати країнам континенту більше своєї зброї, і так досягав своєї мети. Але тепер, коли Вашингтон довів, що надійним партнером його вважати не можна, а американські технології в певний момент можуть перестати працювати, Європа кинулась розробляти власне озброєння. Якщо США спробують обмежити цей процес забороною експортувати американські складові європейської зброї — це погіршить якість озброєння ЄС, але зробить процес розлучення ще швидшим, упевнений Ветлінг.
А щоб він був ефективним, країнам ЄС доведеться колективно переглянути правила функціонування свого ВПК. Досі оборонні підприємства різних європейських країн конкурували за сировину, піднімаючи ціни, — тепер вони мають діяти спільно. Національне законодавство не давало збройовим фабрикам і заводам легко розширюватись — тепер потрібно зробити це максимально простим, тимчасово знехтувавши іншими пріоритетами. І важливо, щоб стрімкому створенню де-факто нового оборонного альянсу не заважали, наприклад, економічні диспути на кшталт риболовних зон між Францією та Британією чи зерна між Україною й Польщею. Лише в такому разі Європа зможе швидко замінити США як головного постачальника зброї для України.
Усі можливості для цього в Європі є. Наприклад, одне британське підприємство за кілька років збільшило потужності з виробництва снарядів калібру 155 міліметрів у 16 разів. Але саме виробництво гальмувало — оскільки бракувало пороху. Попри те, що інше британське підприємство намагалось наростити виробництво вибухівки — і не могло, через опір місцевої влади. Виправдання для таких ситуацій вже немає, підсумовує Ветлінг.
Резюме ще чотирьох матеріалів доступне підписникам нашого Patreon.