Десятки медіа пишуть про наслідки телефонної розмови між Трампом і Путіним 18 березня, зокрема звертають увагу на те, що одразу після нібито згоди на часткове припинення обстрілів російські дрони поцілили по лікарні та згодом завдали руйнувань у кількох областях України. Закордонні журналісти сприймають це як ознаку того, що Путіну чхати на думку Трампа, а переговори насправді йдуть не так, як розраховувала американська сторона. Також про це свідчить те, що Путін запізнився на розмову майже на годину, як зазначає The Conversation. І те, що поступки росіян у переговорах символічні, як пише BBC. І те, що російський диктатор не збирається відмовлятись від ідеї підкорити Україну, як пише The New York Times. От тільки Трамп не може повноцінно відчувати поразку, оскільки росіяни «дуже, дуже добре розуміють характер американського президента, ― каже в статті NYT росіянин, директор євразійського підрозділу Центру Карнегі в Берліні Олександр Габуєв. ― Вони знають його слабкі місця, навчились масажувати його его ― і це допомагає їм брати гору в переговорах».
Тим часом колумніст The New York Times Томас Фрідман випустив уже другий текст, де він висловлює підозри в якихось секретних домовленостях між Трампом і Путіним ― бодай тому, що офіційні переговори дуже нетипові для конфліктів такого масштабу. Коли в 1973 році державний секретар США Генрі Кіссінджер домовлявся про початок переговорів між Ізраїлем, Єгиптом і Сирією ― а примирення тоді хотіли всі три сторони, він місяць прожив у режимі активної човникової дипломатії. І це стало лише початком процесу мирного врегулювання тієї війни. «Ви кажете мені, що двох зустрічей Стіва Віткоффа в Москві та кількох телефонних дзвінків достатньо для вирішення конфлікту такого рівня? Та Трамп навіть для продажу готелю провів би більше зустрічей! Інша річ, якби він хотів віддати готель за безцінь», ― пише Фрідман.
Друга підозріла особливість цих перемовин: Трамп любить говорити, що треба покласти край вбивствам в Україні, забуваючи звернути увагу на те, що єдиною винною в цих смертях є Росія. Достатньо агресору забрати свої війська з України ― і все, убивства припиняться. Що ж заважає Трампу побачити цю елементарну істину? Чому він не говорить про це?
Третій нюанс, який викликає у Фрідмана підозру, що Трамп насправді не опонує Путіну, а грає на його боці, полягає в тому, що він не використовує в цих переговорах такий вагомий козир, як європейські союзники. Це чимало країн, які вклали в підтримку України більше за Сполучені Штати й готові робити це надалі. У будь-якому дипломатичному процесі такий козир істотно підсилив би переговорні позиції ― треба залучати європейські країни, разом з ними тиснути на російського диктатора, дати їм повноцінне місце за переговорним столом. Робити це ― ознака якісного державника. Однак чомусь теперішній очільник Білого дому цього важеля не використовує.
І є ще один сумнівний момент ― Путін підозріло лагідний з Трампом. Адже насправді очевидно, що він разом із Сі Цзіньпіном намагається послабити США на міжнародній арені та всередині, зменшивши вплив Вашингтону на Європу і Південно-Східну Азію. Настрої Росії ворожі ― невже Трамп не здатен це усвідомити?
Наразі не варто вірити жодному слову про переговори Трампа і Путіна, пише Фрідман, включно з прийменниками й сполучниками. І лише зростають підозри, що Трамп не проти стати сучасним Каїном для України.
Резюме ще двох матеріалів доступне підписникам нашого Patreon.