Через особисту неприязнь Трампа до Зеленського страждають основи міжнародної безпеки. Огляд матеріалів іноземних медіа про війну 21 лютого

Автор:
Антон Семиженко
Дата:

«Бабель»

Неочікувано мʼякий підхід Дональда Трампа до країни-агресора спричинений не так ставленням американського президента до Путіна, як взаєминами із Зеленським, стверджує в колонці для The Washington Post публіцист і багаторічний ведучий програми інтервʼю на CNN Фарід Закарія. «Трамп усе сприймає крізь особисте бачення, і протягом багатьох років його взаємини із Зеленським були крихкими», ― пише він. Трамп повʼязував українського президента із численними скандалами ― наприклад, із зафіксованим телефонним дзвінком, у якому американський президент, тоді ще під час свого першого терміну, просив про компромат на Джо Байдена і натякнув, що від цього залежить надання Україні військової допомоги. Закарія посилається на слова одного з кількох вихідців з України, з якими Трамп комунікує, ― лобіста Льва Парнаса (який, однак, має проросійські погляди). Парнас запевняє, що «Трамп пристрасно ненавидить Зеленського, і той про це знає». Як результат теперішній керівник Білого дому не стримується у висловах і називає українського президента диктатором, який має 4% підтримки ― що є відвертою брехнею. А ще він знайшов найганебніший спосіб швидкого завершення війни в Україні ― шляхом її поразки, стверджує Закарія. Мовляв, Франція у 1940-му теж здалася, але тоді частину її території вже блискавично захопили нацистські війська. Україна ж три роки не лише протистоїть значно більшому і багатшому сусіду, але й захопила шматок його території. Іти на поступки Москві ще до переговорів ― вкрай дивна позиція, пише колумніст.

Та це лише частина проблеми. У діалозі з Путіним і супутніх коментарях Трамп фактично знехтував принципом міжнародних відносин, який США фактично самі й запропонували та багато років відстоювали. Ідеться про непорушність державних кордонів. Зараз Вашингтон говорить про захоплення частини територій України як про щось природне і не вимагає відновити статус кво, пише Закарія. І це закладає велику небезпеку для десятків країн. Між 1816 і 1945 роками відбулось понад 150 територіальних конфліктів. Після 1945-го ― зокрема, завдяки, пильнуванню Сполучених Штатів ― їх майже не було. Тепер, коли акт воєнної агресії вже де-факто не вважається злочином ― оскільки Путіну не обіцяють належного покарання за нього, є підстави очікувати нових конфліктів. І сумно те, що їхня ледь не ключова причина ― особисті симпатії Дональда Трампа.

Інформагенція Associated Press випустила аналітичний матеріал про ймовірність відправки в Україну іноземного миротворчого контингенту. Варіант, коли до країни відправляють кілька десятків тисяч європейських військових, яких прикриває розташована в Румунії чи Польщі американська авіація, вважається найбільш реалістичним. От тільки в європейських країн замалі армії, щоб забезпечити бодай 40-тисячний контингент із регулярними ротаціями, а місія може тривати десятки років, як у випадку Кіпру чи Лівану. Якщо ж вона буде погано продуманою, то протягом року-двох війна може розгорітись із новою силою, попереджає військовий аналітик Майкл Кларк. Це не підстава відмовлятись від військового контингенту, а привід для ЄС нарощувати військові мʼязи, оскільки зараз Росія збільшує свій збройний арсенал втричі швидше за Європу ― на думку міністра оборони Литви, це свідчить про подальші агресивні плани Кремля.

Це лише частина огляду. Більше важливих публікацій про російсько-українську війну доступні підписникам нашого Patreon.