Дослідники з шести університетів зібрали біографії майже 20 тисяч парламентаріїв із 97 країн у період з 2015 до 2017 року, щоб зʼясувати, якою державою правлять найосвіченіші політики. Це найбільш всеосяжне наразі дослідження, дані якого опублікувало The Economist.
Дослідники зʼясували, що в середньому 78% законодавців мають принаймні вищу освіту, а 40% закінчили аспірантуру. Ці цифри значно перевищують середні показники для дорослого населення загалом, які в багатих країнах зараз становлять 35 і 15% відповідно.
За даними дослідження, найвища частка політиків з освітнім ступенем аспіранта — в Україні, а майже чверть законодавців мали докторський ступінь. Усі українські президенти з моменту проголошення незалежності в 1991 році, окрім Володимира Зеленського, стверджували, що мають докторський ступінь. Навіть молодший і різноманітніший склад парламенту, обраний у 2019 році, містив таку саму частку докторів наук, стверджують дослідники.
Серед інших країн з високоосвіченими законодавцями — Південна Корея, де приблизно одна третина політиків стверджують, що мають докторський ступінь, а також США, де понад дві третини державних діячів мають аспірантуру. А от в Італії, Норвегії та Британії висока частка законодавців мають лише середню освіту.
Інше дослідження, проведене дослідниками з Чилі торік, спиралося на вибірку з 6 тисяч політиків у приблизно 30 країнах. Воно свідчить, що в Північній і Латинській Америці випускники юридичних факультетів зазвичай становлять найбільші блоки в національних законодавчих органах.
У скандинавських країнах набагато частіше зустрічаються політики, які вивчали соціальні науки, наприклад економіку. Африканські виборці, судячи з усього, віддають перевагу діячам із бізнес-освітою. У Британії найбільше високопосадовців мають ступені в галузі мистецтва та гуманітарних наук, як-от історія чи класична філологія.
Дослідження, опубліковане у 2015 році, вивчало ефективність членів Конгресу США протягом ХХ століття. Воно виявило, що політики з вищою освітою не залишаються на посаді довше, не ухвалюють більше законопроєктів і не переобираються частіше за тих, хто її не має.
Нещодавнє дослідження, проведене в Іспанії, показало, що мери з дипломами не були кращими за інших у питаннях скорочення безробіття, балансу бюджету або в розвитку туризму.
Країни, де більшість парламентарів мають юридичну освіту, не користуються помітно міцнішим верховенством права. І в усьому світі найосвіченіші політики програють вибори приблизно так само, як кандидати з освітою нижчого рівня.
І все ж, людям без дипломів стає все важче внести свої імена в бюлетені. Національні законодавчі органи стали менше прислуховуватися до населення, яке вони мають представляти, принаймні в питанні освіти. Це може мати сумні наслідки, оскільки люди, які здобувають надзвичайно дорогу освіту, зазвичай мають інакші пріоритети, ніж «люди з вулиць». Громадяни менш схильні голосувати, якщо вони не бачать у виборчих бюлетенях таких же людей, як вони самі. Загалом парламенти в усьому світі поступово захоплюють молодші політики, а також жінки.