Теза про завершення війни шляхом переговорів і компромісів із Росією стає панівною у США ― як серед демократів, так і серед республіканців. Однак, пропагуючи її, американці мають визнати, що вони насправді дозволяють Україні програти, пише у The Washington Post редактор-консультант цього видання і старший співробітник дослідницького центру Brookings Institution Роберт Каган. Очевидно, переговори завершаться тим, що Україна тимчасово втратить контроль над частиною своїх територій. Про це, наприклад, відкрито каже президент Чехії Петр Павел. За іронією, Чехія добре знайома з тим, що може відбутися потім. Коли в 1938-му Третій рейх анексував у Чехословаччини Судети, частина союзних Празі політиків стверджували, що «серце країни лишилось вільним», маючи на увазі, що столицю і більшість території чехам вдалось зберегти. Це змінилось уже менш ніж за рік, коли гітлерівські війська окупували решту країни.
Пам’ятаючи про це, Захід і Київ прагнуть убезпечитись від такого сценарію. І мирний договір з Росією в очах як Вашингтона, так і Києва наразі передбачає насичення країни сучасною зброєю, зокрема виробленою місцевим ВПК, збереження чисельності армії та зближення України з НАТО, з формальним вступом в Альянс або без нього. У заявах політики говорять про сотні мільярдів доларів військової та фінансової підтримки Києва. Потенційна спроможність України захиститись і звільнити свої території, на думку опонентів Росії, гарантуватиме, що чехословацький сценарій не повториться. І що Росія не загарбає решту України за першої ж можливості.
У заявах про переговори зараз не чутно голосу Путіна ― і можна зрозуміти чому, пише Каган. Якщо війна завершиться на таких умовах, фактично це означатиме програш Росії. Після кількох років шалених військових витрат і втрати щонайменше 600 тисяч людей загиблими й пораненими Кремль опиниться з доволі невеликими новими територіями та ворожим, вмілим і добре озброєним монстром на своїх західних кордонах. Фінляндія і Швеція вже теж стали частиною НАТО, тому і на північно-західному кордоні Росії доведеться розмістити більше військ. Тобто військові витрати Путіна навіть у відносно мирний час збільшаться. До того ж навряд він тоді зможе настільки ж затискати гайки у російському суспільстві, як зараз, прикриваючись «екзистенційною війною із Заходом». Війна завершиться ― невдоволення зросте. А Путін, який мріє бути сучасним Петром І, виявиться Миколою ІІ ― царем, за якого Росія виснажила армію та економіку та який зрештою загинув від рук комуністів. Очевидно, що Путін не погодиться на такі умови миру, пише аналітик. Тим паче, зараз йому здається, що Захід і Україна видихаються швидше за Росію. Кремль досі має людей, зброю і гроші. І навряд навіть за рік можна буде говорити про його поразку.
На умови, на які сподівається Захід, Путін піде лише у двох випадках: якщо розумітиме, що Вашингтон і Брюссель не будуть виконувати взяті перед Україною зобовʼязання, або якщо виникне ризик нищівної військової поразки й втрати ним влади в Росії. Поки ж другим варіантом не пахне, варто розуміти: схиляти Україну до перемовин з Путіним означає погоджуватись на її поразку. А доля країни зараз, як і раніше, на жаль, вирішується на полі бою, підсумовує Каган.
Це лише частина огляду. Про ще пʼять матеріалів, що стосуються російсько-української війни, читайте на нашому Patreon.