«Цьогоріч у виборчому бюлетені ― варварство. Щодо майбутнього України, як і щодо всього важливого, віцепрезидентка Камала Гарріс загалом неінформативна і, ймовірно, неінформована. Що гірше, опція Трампа ― Венса є причиною того, чому прибічники Володимира Путіна, на кшталт авторитарного угорського премʼєр-міністра Віктора Орбана, нетерпляче очікують на день виборів 5 листопада», ― так починається колонка багаторічного колумніста The Washington Post Джорджа Вілла. Він пише регулярні колонки для видання з 1974 року й за три роки отримав за них Пулітцерівську премію. У цьому тексті Вілл переважно говорить про російсько-українську війну. Однак розглядає її ширше ― як провісницю майбутніх, масштабніших і жорстокіших конфліктів.
Зима була рятівною для Росії в попередніх війнах, пише автор. Через зимовий холод не вдалось захоплення Росії Наполеоном у 1812 році, Гітлер зазнав поразки в СРСР взимку 1942-го. Зараз російський диктатор очікує, що виснажені блекаутами й проблемами з опаленням українці взимку стануть більш готовими до компромісу. І на тлі інших проблем піддадуться агресору.
При цьому Росія ― доволі слабка, нагадує Вілл. Слабка й її армія ― корумпована настільки, що вкрадено було майже 20% її бюджету, а також централізована й «інституційно тупа», оскільки сперечатися в цій армії небезпечно. У війні 2008 року в Грузії російські військові позичали у воєнних кореспондентів мобільні телефони, щоб звʼязатися з іншими бійцями. Операції росіян у Криму та Сирії були успішними загалом тому, що вони «боролись» проти значно слабших і майже бездіяльних противників. Тепер росіяни з величезними зусиллями досягають мікроскопічних у загальному масштабі територіальних здобутків. Цього ворога доволі легко виснажити й перемогти ― за умови, що союзники Києва адекватні, пише автор.
Однак кандидат у віцепрезиденти від республіканців фактично пропонує Україні перестати опиратися Путіну. Дональд Трамп так і не зміг сказати, що він прагне перемоги Києва. «Уявіть, які висновки щодо зовнішньої політики США роблять вороги, які за нами точно стежать. Зокрема, щодо дозволу Україні бити по військових цілях глибоко в російському тилу. Ця поведінка ― метушлива, дрібʼязкова і полохлива, нагадує поведінку президента Ліндона Джонсона, який особисто обирав цілі для бомбардувань у Вʼєтнамі», ― пише Вілл.
Якщо американці можуть так спокійно спостерігати за тим, як ворог знищує територіально найбільшу країну Європи, можливо, США заслужили на поточні геополітичні виклики, риторично запитує автор. Можливо, їм просто мали трапитись Китай, Іран та Росія. Вони ― природний результат того, що зараз у США обговорюють питання національної безпеки найменше, ніж будь-коли за попередні сто років. Хоча поточні виклики ― найгірші після 1945-го.
Завершуючи колонку, Вілл нагадує, що межа між цивілізацією і варварством лише здається стійкою. Натомість, за словами політика часів Черчілля Джона Бʼюкана, вона завтовшки з нитку, зі шматок скла. І якщо Путін переможе у цій війні, майбутні покоління можуть називати її «розминкою» перед великою війною ― як називали Громадянську війну в Іспанії на тлі Другої світової.
Це лише частина огляду. Про ще чотири матеріали, які стосуються російсько-української війни, читайте на нашому Patreon.