Уже 25 червня на церемонії в Люксембургу мають формально розпочатися переговори про вступ України до ЄС. Цей процес, як було з іншими країнами, напевно, затягнеться на роки ― однак очевидно, що Україна стає все ближчою до членства в Євросоюзі, втілюючи багаторічну мрію більшості своїх громадян, пише Reuters. Яскравою ілюстрацією руху до євроспільноти, стверджують журналісти інформагенції, є життя колись журналіста-розслідувача, потім політика, а тепер військового Єгора Соболєва. Десять років тому, пише Reuters, він був активістом Євромайдану, боровся, щоб Україну не вдалося перетворити на проросійську автократію. Невдовзі в парламенті Соболєв брав участь у розробці антикорупційного законодавства, яке стало одним з ключових умов євроінтеграції України. Також він став співавтором закону про декомунізацію. Тепер 47-річний Єгор захищає право українців приєднатися ― точніше, повернутися ― до європейської сімʼї народів на фронті, пише видання. «Топкорупціонери, з якими ми мали справу на Майдані, ― такі ж лідери «русского міра», як і Путін, ― пояснив він свої кроки. ― Для мене це все одна війна».
Зрозуміло, що процес євроінтеграції України буде складним і багаторічним. Перед вступом треба буде узгоджувати з європейськими нормами чимало складних питань ― від сільського господарства чи оподаткування до екологічної політики. Плюс чимало українських державних органів досі бюрократизовані, там доволі багато лишилося від радянських практик, йдеться в статті. Втім, Соболєв налаштований оптимістично. По-перше, коли перспектива приєднатися до ЄС буде ще ближчою, українці стануть «значно наполегливішими студентами». А, по-друге, чимало змінило повномасштабне вторгнення Росії, каже військовий. «У цьому сенсі війна змушує суспільство дорослішати», ― вважає він.
Докладний текст про те, що Китай стає найбільшим бенефіціаром російсько-української війни, вийшов на The Atlantic. Китайський кореспондент видання Майкл Шуман наводить на користь цього такі тези. По-перше, стратегічна мета Пекіну ― ослабити США й Захід загалом, зробивши Китай центром ухвалення ключових для світу рішень. Для цього Сі Цзіньпін може в схожих випадках вчиняти протилежне, якщо його дії суперечитимуть інтересам Вашингтону. Наприклад, у випадку з війною в секторі Гази Пекін картає Захід за жертви серед мирного населення, привертаючи симпатії арабських країн ― але саме Сполученим Штатам пропонує очолити переговори щодо залагодження цього складного конфлікту. Коли єменські хусити атакують торгові кораблі в Червоному морі, порушуючи вкрай важливі торговельні шляхи ― Пекін відмовляється співпрацювати із західною коаліцією, щоб дати відсіч хуситам і відновити нормальний вантажопотік. Відповідно, на це знов витрачає ресурси Захід. Те саме стосується російсько-української війни, пише Шуман. Китай активно піарив свій мирний план і наміри врегулювати протистояння ― однак не скористався найприроднішою можливістю представити своє бачення, ігнорувавши Саміт миру у Швейцарії, пише автор. Насправді затяжна війна дуже вигідна Пекіну. Він не проти, щоб Захід виснажувався політично й фінансово, вкладаючи все більше сил у підтримку України. Йому потрібна слабка, але більш-менш стабільна Росія під боком. За попередні два роки вантажообіг між Китаєм і Росією зріс на десятки відсотків ― і якби Пекін таким чином не виступив фінансовою подушкою для Москви, «у країні б не обійшлося без соціальних і політичних потрясінь».
«Кроки Сі ― realpolitik у найцинічнішому вигляді. У війнах зазвичай немає переможців, але жадібні до влади й неперебірливі можуть дістати вигоду від страждань, просуваючи власні інтереси. І Пекін може вийти великим переможцем із болів Києва», ― підсумовує Шуман.
Це лише частина огляду. Резюме інших матеріалів іноземних медіа про російсько-українську війну доступні для всіх, хто підтримує нас на Patreon!