Про обурення українців тим, що російським військовополоненим дозволяють дзвінки додому, пише Associated Press. Традиційно кожен полонений окупант має право на 15-хвилинний дзвінок рідним у середньому раз на місяць, а також на листи й листівки від двох до чотирьох разів щомісяця. Останню можливість гарантують Женевські конвенції, а можливість телефонних розмов Україна надала добровільно ― сподіваючись, що росіяни вчинять так само. Однак ставлення росії до українських військовополонених незрівнянно гірше: до місць їхнього утримання фактично не допускають представників міжнародних гуманітарних організацій, з їхніх скупих свідчень і численних розповідей звільнених із полону відомо про тортури, жорстокі допити й фактично безправне існування. Ні про які регулярні дзвінки полонених українців до рідних не йдеться, і часто родичі дізнаються про стан бійця зі слів тих, хто завдяки обміну нарешті повернувся додому.
Петиція з проханням забрати і в росіян можливість дзвонити рідним швидко набрала в Україні необхідні для офіційної реакції 25 тисяч голосів, пише видання. Однак так само швидко влада відповіла, що ці дзвінки, хоч і болісно сприймаються в Україні, насправді в підсумку вигідні для нас. Телефонуючи рідним у росію, окупанти поширюють інформацію про людяне ставлення до них в Україні, чим підвищують можливість того, що більше росіян здаватимуться в полон. У підсумку зростає наш обмінний фонд і зростають шанси в українських військовополонених швидше повернутися додому, пише AP.
Втім, останній обмін військовополоненими між росією та Україною відбувся ще в лютому. Росіяни гальмують цей процес, і відносна лояльність України до їхніх військовополонених викликає в цивільних українців запитання. Зокрема, у родичів полонених. Згадана в публікації Анастасія Савова не отримувала звісток від полоненого росією батька аж з грудня 2022 року. Вона переживає, що без звʼязку з рідними він може втратити надію. А ще гірше ― що вона почала забувати батьків голос.
Чому путін вирішив зараз змінити верхівку армійського керівництва, намагалося розібратися видання The Guardian. Окрім міністра оборони Сергія Шойгу, в останні місяці позбулися своїх посад його заступник Тимур Іванов, керівник відділу кадрів міністерства Юрій Кузнецов, керівник департаменту у відділі закупівель Володимир Вертелецький і керівник комунікацій російського Генштабу Вадим Шамарін. Останній, як заступник керівника Генштабу Валерія Герасимова, робить становище останнього непевним, хоча своєї посади Герасимов наразі не втратив. «Однак [якби він був компанією], я б його акції зараз продавав», висловився колишній військовий аташе Британії в росії Джон Форман. Він упевнений, що звільнення серед російських топових армійців триватимуть.
На корупцію в російській армії нарікають давно ― зокрема, на це активно скаржився, доки не загинув, ватажок «ПВК Вагнера» Євгеній Пригожин. Утім, Шойгу та Пригожин виступали таким собі щитом від зовнішніх сил, багато років прикриваючи ключових армійських посадовців. Врешті-решт, терпіння путіна вичерпалося, переконують опитані The Guardian аналітики. Він підпустив до Міноборони ФСБ, «а щойно чекісти запускають у тебе свої зуби ― хтозна, як далеко вони можуть зайти», ― стверджує Форман.
Причиною для очищення російського Міноборони від нібито корупціонерів стали невдачі росіян в Україні, стверджує виданню з посиланням на свої джерела колишній лейтенант російської військової авіації Гліб Ірисов. «За Шойгу на Міноборони дуже впливала мережа його знайомих. Від старших командирів до працівників нижчого рівня ― всі ключові позиції займали ставленики Шойгу, друзі друзів друзів. Спеціально для своїх фаворитів він створив численні позиції заступників», ― стверджує Ірисов.
Якщо Кремлю вдасться очистити армію від корупції ― це погана новина для України, пише The Guardian ― адже зростає ймовірність, що росіяни воюватимуть ефективніше.
Про відносно нову для європейських виробників зброї проблему ― брак динаміту й інших вибухових речовин ― пише The Economist. Кожен артилерійський снаряд потребує близько десяти кілограмів вибухівки для боєголовки плюс запальні суміші, щоб доставити боєголовку до цілі. А бойова частина ракет на кшталт Storm Shadow важить близько 450 кг. Попит на снаряди зріс у рази ― а західні виробники вибухівки задовольнити його не можуть. З кінця Холодної війни вони поступово скорочували виробництво, орієнтуючись на фінансову ефективність мирних часів, а не на масовість і швидкість. Або взагалі згортали справи: останній виробник вибухівки у Великій Британії припинив виробництво у 2008-му, найбільший виробник динаміту в ЄС на сьогодні розташований на півночі Польщі ― тобто всіх великих заводів на заході континенту вже немає.
Тепер список замовлень для виробників вибухівки заповнений щонайменше до 2030 року, вони намагаються наростити обсяги продукції ― але цей процес займе роки. Наприклад, концерн Rheinmetall будує завод із виробництва вибухівки в Угорщині ― планується, що він почне роботу аж у 2027 році. Процес сповільнюють жорсткі екологічні стандарти й бюрократія, пише видання. Також проблема в тому, що сировиною для значної частини вибухівки є бавовняне волокно, яке зараз здебільшого виготовляють у Китаї. А в того свої пріоритети й особливості ринку.
Уряди країн Європи у відповідь запевняють, що стали швидшими. Під кінець 2024-го вони наростять виробництво артилерійських снарядів утричі порівняно з початком 2023-го ― до 1,4 млн штук. Завод із виробництва запальних сумішей у Франції, перший камінь якого закладено 11 квітня, має почати роботу вже наступного року ― в рекордно короткий час. Однак чи покриє це потреби України у війні з росіянами, питання відкрите, пише видання.
Також варті уваги текст The New York Times про паліїв, які в останні місяці здійснювали диверсії в країнах ЄС ― їх нібито координувала росія й готувалася до схожих акцій на території США. The Daily Beast розповідає історію Стіва Грегга ― батька загиблого на війні в Україні американського добровольця Скайлера Грегга, який у 2022-му допоміг евакуюватись із зони бойових дій купʼянчанці Валентині Лавриненко. Зараз дім Валентини знов під ударами росіян, і Стів прагне вивезти Валентину та її сімʼю до США. Іще цікавий матеріал видання NDTV про росіянку Анастасію. Колись 29-річна жінка працювала в спа-салоні й була далекою від політичного життя своєї країни. Після вторгнення росіян в Україну вона розійшлася з чоловіком, який підтримав війну, і почала активно писати листи й відправляти передачі місцевим політвʼязням, заявляючи, що «тепер моє життя нарешті має сенс».
Щобудня ми старанно шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 Buy Me a Coffee 🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]