Касаційний кримінальний суд у складі Верховного суду визначив, коли релігійні переконання людини дають їй можливість уникнути покарання за ухилення від призову на військову службу під час мобілізації (ст. 336 ККУ).
Про це пише пресслужба Верховного суду.
Справа: військовозобовʼязаний і на той момент обмежено придатний для служби громадянин ухилився від призову на військову службу під час воєнного стану. Суд визнав його винним у цьому.
Чоловіку вручили повістку у липні 2022 року, але він не взяв її, мотивуючи це тим, що військова служба суперечить його релігійним переконанням. Тому він не прибув до ТЦК та СП, порушивши вимоги ст. 65 Конституції України та Закон «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію».
Касаційний кримінальний суд зазначив, що гарантоване ст. 9 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод право сповідувати свою релігію або переконання в аспекті можливості сумлінної відмови від військової служби не є абсолютним. Це право може бути обмежене для цілей та у спосіб, про які йдеться у ч. 2 цієї статті. Тобто для інтересів громадської безпеки, захисту прав і свобод інших людей.
Положення ч. 4 ст. 35 Конституції України передбачає гарантію заміни військової служби альтернативною невійськовою, якщо людина не може виконувати військовий обовʼязок через релігійні переконання. Однак Конституція України не унормовує спосіб, у який людина може довести цю обставину.
У суді зазначають, що для балансу між правом людини за ст. 9 Конвенції і ст. 35 Конституції України в аспекті можливості відмови від військової служби та інтересами захисту суверенітету, територіальної цілісності України, є потреба обʼєктивної перевірки слів людини про несумісність її релігійних переконань з військовою службою.
«Це не означає, що можливість реалізації права на сумлінну відмову від військової служби обмежується членством у зареєстрованих релігійних організаціях, зміст віровчення яких передбачає безумовну неприпустимість такої служби, носіння та використання зброї», — наголосили в суді.
Участь у релігійній організації — це лише одна з можливих форм вираження релігійності. Тому той, хто відмовляється від служби з цієї причини, повинен продемонструвати глибокі, щирі й послідовні релігійні переконання певними доказами, крім своїх слів і слів близьких.
У цій справі Верховний суд зауважив, що засуджений не належить до жодних релігійних організацій і проходив строкову службу, зокрема впродовж 5 місяців після формування в нього заявлених релігійних переконань. Колегія суддів погодилася, що чоловік не довів, що має непереборний конфлікт між зазначеними переконаннями і військовим обовʼязком.