«Це звучить нудно, але існує формула: ціна одного знищення [окупанта]. Ми застосовуємо її до кожного виду зброї, який виробляється в Україні. Один снаряд «Стугни», наприклад, у середньому вбиває трьох [росіян]. Значить, ціна одного вбивства ― $4 613. Ціна ж убивства з використанням FPV-дрона ― $1 650. Висновок простий: треба влити у виробництво дронів якомога більше грошей», ― ця цитата керівника Міністерства стратегічних галузей промисловості Олександра Камишіна фігурує у статті Саймона Шустера в Time про те, як Україна намагається перейти на власне виробництво озброєння. Вже очевидно, що найкраща модель в умовах затяжної війни та небезмежної допомоги Заходу ― якнайповніше покрити потребу України у зброї внутрішнім виробництвом. «Перемогу в цій війні здобудуть на фабриці», ― сказав виданню представник однієї з американських збройних компаній.
Орієнтація на дрони починає давати результати: початок 2024 року позначився сильними пожежами одразу на кількох російських нафтопереробних заводах. Ці болючі для країни-агресора удари здійснили вироблені в Україні безпілотники. Через брак часу їх не завжди випробовують на дальність польоту: по суті перший серйозний тест і є бойовим запуском. На якому нерідко присутні лише кілька розробників моделі та цивільні, які спостерігають за тим, що варто врахувати при наступному запуску і як можна покращити характеристики моделі. Серед цих цивільних нерідко є й Камишін.
Шустер коротко занурюється в минуле Камишіна: робота в фінансовій та інвестиційній сфері, керівництво «Укрзалізницею», статус одного з фаворитів Володимира Зеленського, який у березні 2023-го запросив його очолити міністерство. Камишін сказав, що спершу хотів би трохи перепочити після складного керівництва національним залізничним перевізником, коли довелось вирішувати питання евакуації українців, відновлення пошкоджених росіянами вокзалів і колій, боротьби з блекаутами. Камишін просив відпустки на кілька місяців, яку провів би за кордоном із дітьми й дружиною. Зеленський відмовив: сказав, що й сам би мріяв про тиждень відпочинку, але поки не час. Зрештою Камишіна вийшло вмовити.
Український військово-промисловий комплекс ― це сотні заводів і десятки тисяч людей, однак потенційно сильна галузь сильно втратила через десятиліття поганого менеджменту і технологічну привʼязаність до росії. Про нюанси менеджменту свідчить приклад із безпілотником «Горлиця». Перший концепт представили у 2016 році, однак на початок повномасштабного вторгнення виявилось, що наразі в наявності є лише один примірник, і він може летіти лише на відстань у 100 кілометрів. Вдосконалювати «Горлицю» довелося вже в умовах війни (безпілотники цієї моделі вже успішно вражали цілі на території росії).
Зараз підприємства українського ВПК потерпають не лише від помилок минулого, а й від російських атак. Боротися з цим Камишін вирішив «розʼєднанням» підприємств: іноді різні виробничі лінії розташовані в різних місцях країни. «Ми розʼєднали організм на окремі гілки, але дерево все одно росте», ― каже він.
Російський ВПК значно більший за український, тож перемогти виробництвом подібної на російську й радянську зброї не вийде, пише видання. Тому мета Мінстратпрому ― отримати західні ліцензії на виробництво техніки та спільно розробляти новітні моделі. Процес повільно, але йде: зброярі розуміють, що Україна зараз ― один із найперспективніших і найбільш інноваційних ринків світу.
Щобудня ми старанно шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 Buy Me a Coffee 🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]