Єдиним закладом, що досі працює в Авдіївці, є місцева лікарня, ідеться в матеріалі CNN про місто, яке в жовтні стало головною ціллю окупантів. Лікарня фактично перетворилася на стабілізаційний пункт, де людям надають першу допомогу, а тоді евакуюють. Лікарів істотно бракує: в закладі залишився головлікар Віталій Ситник і до десятка медсестер.
Щодоби на місто падає близько 30 російських бомб, в Авдіївці не залишилося жодної цілої будівлі, каже голова місцевої військової адміністрації Віталій Барабаш ― він теж лишається в місті. Також в Авдіївці, попри все, досі живуть близько півтори тисячі людей ― проти 30 тисяч до повномасштабного російського вторгнення.
CNN у подробицях розповідає про підрозділ поліції «Білий янгол», представники якого стали фактично єдиною ланкою, що повʼязує місцеве населення із зовнішнім світом. Формально це евакуаційний підрозділ ― і дійсно, поліцейським вдається щодня вивозити в середньому по чотири людини. Однак тим, хто залишається в місті, «білі янголи» привозять і воду, і медикаменти, і хліб. «Я міг би бути звичайним поліцейським, тасувати папери в кабінеті. Але обрав цей шлях, ― каже керівник авдіївської команди «Білого янгола» Дмитро Соловій. ― Буває страшно, іноді страх заповнює все всередині. Але потім минає, і я продовжую свою справу».
POLITICO опублікувало детальну розповідь волонтерки польського походження, яка привозить українським бійцям необхідні на фронті речі. Українці добре знають, як у перші місяці доводилося провозити кровоспинні препарати й турнікети в багажі знайомих цивільних, іноді фактично контрабандою. Як військові фотографуються з отриманим обладнанням, щоб донатори розуміли, що їхні гроші дійшли за призначенням. Як стало проблемою знайти пікап спершу в Польщі, а згодом і по всій Європі. Натомість для багатьох читачів POLITICO ці факти нові. Анна Гусарська, яка розповідає в матеріалі свою історію волонтерства, щедро ділиться фото: ось повні сумки турнікетів і валіза з чотирма дронами, ось придбаний у польському магазині «Дешеве полювання» тепловізор, ось українські військові фотографуються в трусах із мавпочками для звіту австрійським благодійникам, а ось повністю знищена російським ударом центральна частина житлового будинку в Ізюмі. Анна завершує свою історію кадром з блошиного Старокінного ринку в Одесі. Серед старовинних дрібничок ― портрет Валерія Залужного із круглішим, ніж у житті, обличчям. «Коли головний солдат України стає обʼєктом для кітчевих поробок ― це знак, що він дійсно популярний. І що українці продовжують боротися», ― підсумовує вона.
The Moscow Times розповідає про те, яким благом для мешканців маленьких депресивних російських містечок стала війна. Нарешті тамтешні чоловіки мають змогу заробити ― отримуючи зарплату за участь у нападі на сусідню країну. Також варто врахувати, що багато маленьких російських міст виникло під час Холодної війни довкола обʼєктів військово-промислового комплексу. Війна росії проти України пожвавила життя на цих обʼєктах, там наймають нових робітників ― і це на тлі того, що в росії, за офіційною статистикою, рекордний рівень бідності. Утім, враховуючи проблеми російської економіки, ці блага можуть бути ненадовго, пише видання.
Також вартий уваги матеріал The Washington Post, в якому йдеться, що позиція російського опозиціонера Олексія Навального щодо України не завжди була однозначною і, власне, проукраїнською.
Щобудня ми старанно шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]