Міф про потужну і стабільну економіку диктатур
Приклади вдалих авторитарних економічних реформ добре відомі. Сінгапур став світовим фінансовим центром за багаторічного правління фактичного диктатора Лі Куан Ю. А Китай збільшив ВВП із $318 на душу населення у 1990 році до понад $12 500 сьогодні.
Але глобальні дослідження показують, що не все так просто. Ще у 2018 році політолог Джейкоб Нюроп опублікував дослідження «Міф про ефективного стронґмена? Внутрішні обмеження, зовнішні обмеження та економічний розвиток в автократіях», у якому проаналізував економічну політику десятків різних диктатур — від Лівії за Муаммара Каддафі до сучасної росії.
Нюроп дійшов висновку, що, звісно, інколи диктатори приймають вдалі економічні рішення та проводять успішні реформи. Проте будь-яка диктатура значно збільшує ризик рецесії в майбутньому. Одне рішення може призвести до зростання економіки, інше — до катастрофи. І в авторитарних країнах, на відміну від демократичних, немає ніяких запобіжників для того, щоб такої катастрофи уникнути.
«За 50 років Китай пережив як голод, коли загинули 20—45 мільйонів людей, так і економічний бум, коли сотні мільйонів людей вирвалися з бідності», — нагадує Нюроп.
Ефективна економічна політика завжди гнучка. Авторитарні режими зазвичай погано підлаштовуються під глобальні зміни. Браян Клаас каже, що ще у 2004 році західні економісти писали про переваги «китайської моделі» над ліберальними демократіями. А зараз змушені констатувати, що економіка Китаю дедалі менше відповідає сучасним умовам.
Наприклад, американський економіст Мохамед Алі Ель-Еріан у липні 2023 року опублікував колонку, в якій проаналізував перспективи китайської економіки, яка зараз переживає не найкращі часи. Ель-Еріан вважає, що основна причина проста — Китаю немає чим відповісти на скорочення світового попиту на свої товари й послуги. Довгі роки в основі китайського «економічного дива» була саме відкритість світової економіки до торгівлі з КНР. Зараз попит падає одразу з багатьох причин — тут і політичні проблеми, і конфлікти зі США, і ситуація навколо Тайваню, і наслідки пандемії ковіду, і просто глобальні зміни на світових ринках.
Утім, Китай нічого не може з цим зробити, його економіка не самодостатня і завжди залежала від зовнішніх умов. І це теж одна з типових проблем автократій — їхні економічні успіхи часто завʼязані на продуктах, які спочатку зʼявилися в демократичних країнах або на експорті в ці країни. Спроби режиму Сі Цзиньпіна вирівняти ситуацію, посиливши вплив держави на бізнес, поки що теж не принесли успіху.
«Оскільки диктатури криміналізують інакодумство, нормальні механізми економічного зворотного звʼязку порушуються, і система не виправляється сама, коли припускається економічних помилок», — підсумовує Браян Клаас.
Браян Клаас.
Getty Images / «Бабель»
До того ж диктатури схильні штучно завищувати свої економічні успіхи, а інколи й відверто брехати про них. В авторитарних країнах немає незалежних інституцій, які могли б перевіряти офіційні дані, тому деякі успіхи диктаторів — їхні вигадки. Наприклад, Поль Кагаме, який керує Руандою з 2000 року, заявляв, що з 2010 по 2014 рік бідність у його країні скоротилася на рекордні 6%. Цю тему підхопили навіть провідні західні медіа, у The New York Times називали Кагаме «улюбленим стронґменом світової еліти». Але згодом виявилося, що насправді за чотири роки бідність у країні не просто не скоротилась, а навіть виросла на 5—7%.
У 2018 році економіст із Чиказького університету Луїс Мартінес опублікував роботу «Наскільки ми повинні довіряти оцінкам ВВП від диктаторів?». Він проаналізував багато різних економічних показників різних авторитарних країн, навіть такий неочевидний фактор, як масштаби електричного освітлення міст вночі, яке видно із супутників. І дійшов висновку, що в середньому диктатори завищують динаміку свого ВВП на 35%.
Міфи про стабільність диктатур і стратегічну політику диктаторів
Автори дослідження «Автократичний злам і транзит режиму: нові дані» підрахували, що сім із десяти персоналістських диктатур на планеті завершилися увʼязненням, втечею або вбивством диктатора. І після цього країна, якій диктатор обіцяв стабільність, гарантовано отримувала тривалу політичну кризу і соціальні потрясіння. У демократичних державах політичні кризи, звісно, теж трапляються, але для населення вони проходять значно менш болісно.
Проблема, на думку Клааса, саме в тому, що диктатори не схильні до стратегічного мислення і далекоглядної політики. Навпаки, їм доводиться постійно вирішувати безліч ситуативних тактичних питань, убезпечувати себе від переворотів, будувати відносини з власною елітою, приймати безліч кадрових рішень, щоб ніхто з представників цієї еліти не став занадто впливовим, тощо. Для стратегічних планів у них просто немає часу і ресурсів.
«Стабільність, яка існує в автократіях, за іронією долі, частково походить з атрибутів демократії», — каже Клаас.
Майже всі диктатури змушені постійно імітувати демократичні процеси, проводити вибори та фальсифікувати їх. І без цієї фейкової «демократії» вони швидко втрачають навіть ті крихти стабільності, які мали.
Щоб диктатори не водили вас за носа, їхні побрехеньки треба публічно спростовувати. Підтримайте незалежну журналістику: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]