Найближчі два тижні стануть вирішальними для вступу України в ЄС — іншого шансу може й не бути. Чи отримає Україна статус кандидата, що він дає і чому деякі країни проти? Відповіді на головні запитання

На якому етапі зараз Україна?

Якщо коротко, то Україна з 24 лютого пройшла приблизно половину шляху до ЄС. Принаймні ту частину, яка майже повністю залежить від Євросоюзу. На початку вторгнення там пообіцяли, що значно пришвидшать процес вступу, і певною мірою свого слова дотримали. Україна підписала та подала заявку на членство в ЄС 28 лютого. У березні саміт лідерів ЄС завуальовано визнав європейську перспективу України та доручив Єврокомісії оперативно розглянути її заявку. Єврокомісія розробила опитувальник, який був значно менший, аніж зазвичай, і на початку квітня передала його Україні. Уже 9 травня українська влада відзвітувала, що опитувальник заповнили та передали на розгляд в Євросоюз. Зазвичай цей процес триває рік чи навіть більше, але Україна впоралася за три місяці.

Тепер на основі цього опитувальника Єврокомісія має визначити, чи відповідає Україна Копенгагенським критеріям для вступу в ЄС. Це означає, що Україна має бути розташована в Європі, у ній повинна бути дієва демократія, ринкова економіка, існувати верховенство права, повага та захист прав меншин, а також дотримання прав людини.

Якщо оцінка Єврокомісії буде позитивною, то лідери ЄС, найімовірніше, нададуть Україні статус кандидата. Після цього розпочнеться тривалий процес реформ для того, щоб законодавство України повністю відповідало європейському. Спочатку в ЄС узгодять дату початку переговорів про вступ і після цього почнуть одна за одною проходити глави.

Одна глава — це умовно одна галузь України. Це може бути будь-що: культура, спорт, митниця, податки, інфраструктура, звʼязок, екологія. Таких глав зазвичай трохи понад 30. ЄС та Україна відкривають одну галузь і вивчають, які саме реформи потрібно здійснити, щоб повністю відповідати європейським стандартам. Коли всі реформи завершені, тоді главу закривають, і розпочинають наступну. Без закриття попередньої перехід на наступну неможливий. Інколи глави можуть бути закриті майже відразу — якщо Україна в якійсь галузі буде на 100% відповідати вимогам ЄС. А в деяких галузях доведеться змінювати майже все.

Коли всі глави пройдені, у ЄС створюють договір про вступ і визначають дату. Потім цей договір ратифікують парламенти всіх країн-членів ЄС, і з визначеної дати в Євросоюзі зʼявляється нова країна.

Чому заявку подали лише після повномасштабного вторгнення?

Тому що раніше в Європі навіть чути не хотіли про якісь перспективи вступу України в ЄС. Для цього було чимало обʼєктивних причин, але субʼєктивні переважали. Одна з головних — Європа боялася провокувати путіна. Він неодноразово заявляв про те, що Україна входить до його сфери інтересу і що він готовий на все, аби не допустити її приєднання до будь-яких західних союзів, особливо до НАТО. Імовірний вступ до оборонного союзу путін взагалі називав «червоною лінією». Тому в Євросоюзі казали, що Україні треба просто чекати «вікна можливостей», яке настало б після смерті путіна або зміни режиму в росії. Але тепер цього фактору немає, тому що путін вже зробив те, чого боялися найбільше, — розпочав повномасштабну війну в Європі.

У ЄС зрозуміли, що путін напав на Україну не тому, що вона вступила в ЄС і НАТО, а лише за наміри це зробити. Певною мірою там також розуміють, що якби Україна була в ЄС і НАТО, то росія навряд би на неї напала. Тому вторгнення, яке росія розпочала саме для того, щоб запобігти руху України до Заходу, дало українській владі моральне право подати заявку на вступ. А Євросоюз не має морального права відмовити, тим паче коли по всій Європі громадяни масово підтримують Україну та виходять на акції.

Є ще кілька причин, чому рух України до ЄС був дуже повільним. Перша — у Євросоюзі спочатку хотіли «закрити гештальт» із Західними Балканами, які почали процес приєднання ще у 2003 році, і відтоді лише Хорватія увійшла до ЄС. Деякі країни заявляли, що спочатку треба закрити питання з Балканами, а потім розпочинати процес розширення на Схід.

Ще одна причина банальна: за мірками ЄС Україна — дуже велика країна. Євросоюз — складний механізм, для розвитку якого всі країни мають працювати однаково, а проблеми однієї держави перетворюються на проблеми для всіх. Українська економіка може дати серйозний поштовх європейській економіці, а може й потягнути її на дно. Україна отримає серйозне представництво в Європарламенті, тому що має велике населення, свого єврокомісара і навіть право вето на важливі рішення всередині ЄС. Тому лунають заяви, що спочатку потрібно провести певну бюрократичну реформу в Євросоюзі, а вже після цього приймати Україну.

Так, а які в нас взагалі шанси отримати статус кандидата? Хто проти?

У травні сигнали, які звучали з ЄС, були не надто оптимістичними. Зокрема, навіть премʼєр Італії Маріо Драгі заявляв, що майже всі великі країни Євросоюзу, крім самої Італії, проти надання Україні статусу кандидата.

Але останнім часом ситуація змінилася. Тепер Франція та Німеччина публічно допускають надання Україні статусу кандидата. Австрія теж значно помʼякшила свою позицію. Зараз у ЄС активно лобіють українську заявку — країни Європи переконує українська делегація із представниками МЗС, віцепремʼєром з євроінтеграції Ольгою Стефанішиною та профільними заступниками голови Офісу президента. Також активно за Україну виступають очільники Євросоюзу: голова Єврокомісії Урсула фон дер Ляєн і голова Європейської Ради Шарль Мішель. А президент Польщі Анджей Дуда навіть поїхав у турне європейськими столицями, щоб переконувати підтримати Україну.

Стефанішина зазначала, що є три країни, які зараз виступають проти кандидатства. Публічно вона їх відмовилася назвати, але як українські, так і закордонні ЗМІ говорять про Нідерланди та Данію. Також є інформація про певний скептицизм у Швеції та Португалії. Їхні претензії приблизно однакові: Україна має серйозні проблеми з корупцією та верховенством права. Найімовірніше, ці держави чекатимуть висновку Єврокомісії та вже на його основі ухвалюватимуть рішення, чи голосувати за надання Україні статусу кандидата. Отже, усе залежатиме від того, що саме рекомендуватиме Єврокомісія.

А якщо статус кандидата не дадуть? Які інші варіанти?

Варіантів лише два — або Україна отримає статус потенційного кандидата, або якусь нову альтернативу. З останнім усе зрозуміло — складно спрогнозувати те, чого ніколи не траплялося, і що саме вигадає Європейський Союз.

А от статус потенційного кандидата в кандидати не новий. Його вже мають дві країни на Балканах — Косово та Боснія і Герцеговина. І встати з ними в один ряд для України буде повним провалом. Цим країнам для отримання кандидата потрібно вирішити фундаментальні проблеми.

Косово взагалі не є членом ООН. До того ж цю країну не визнають деякі члени ЄС. Тому вимоги до Косова очевидні: спочатку на міжнародному рівні врегулювати відділення від Сербії, стати членом ООН, домогтися визнання від всіх країн Європи та створити дієздатну державу.

Боснія і Герцеговина — це країна з дуже складною державною системою. Її утворили після війни в 1992—1995 роках на основі Дейтонських угод. Фактично це федерація боснійців, хорватів і сербів, а керує країною президіум із представників цих трьох народів. Також у Боснії є спеціальний міжнародний представник, який має одноосібне право навіть скасовувати закони. Якщо коротко, державна система Боснії і Герцеговини недієздатна та не працює, а останнім часом сербська автономія взагалі почала процес відділення, створюючи свою Конституцію, армію, поліцію та суди.

Якщо Україна потрапить у цей ряд, це означатиме, що в Європі її вважають failed state — державою, яка не може самостійно функціонувати, не має стійкої влади тощо. Наразі Україна має унікальний шанс здобути статус кандидата і розпочати офіційний переговорний процес.

Заявки подали Грузія та Молдова. Їх взагалі розглядають, яка їхня доля?

Проблеми Грузії та Молдови на їхньому шляху до ЄС майже ідентичні українським, головна — вплив росії та бажання путіна залишити ці держави у сфері власних інтересів. Тому в ЄС завжди розглядали ці три держави пакетом на подальше розширення. Тепер же прагнення Європи не злити путіна неактуально.

Після заявки України Грузія та Молдова теж зрозуміли, що це те саме «вікно можливостей» і для них. Тому вони оперативно подали заявки, заповнили опитувальники та чекають висновку від Єврокомісії.

Якщо вірити джерелам ЗМІ та натякам з боку деяких держав ЄС, Молдова теж може отримати статус кандидата разом з Україною. По-перше, зараз у Молдові до влади прийшли проєвропейські президент і уряд, а по-друге, у ЄС є сильний лобіст молдовській заявці — Румунія. Крім цього, Євросоюз любить давати статус кандидата одразу кільком державам і приймати їх пакетом. Отже, не лише ЄС буде стимулювати провести реформи в цих країнах, але й вони самі допомагатимуть одна одній, бо якщо гальмуватиме Молдова, гальмуватиме й Україна, і навпаки.

А от перспективи Грузії значно гірші. Наймовірніше, грузинів відокремлять від України та Молдови й не дадуть статус кандидата. Це повʼязане з тим, що останні кілька років грузинська влада послідовно конфліктує з ЄС. Після останніх парламентських виборів уся опозиція у Грузії вирішила бойкотувати роботу парламенту, за посередництва Євросоюзу вдалося досягти політичної угоди, але через деякий час керівна партії Грузії одноосібно з неї вийшла. Також у ЄС є серйозні запитання до поводження з експрезидентом Грузії Міхеілом Саакашвілі у в’язниці —тривалий час йому не надавали лікування, а також зливали у ЗМІ відео з його камери. Дійшло до того, що Європарламент навіть закликав ЄС ввести санкції проти грузинського олігарха Бідзіни Іванішвілі — засновника керівної партії Грузії, бізнес якого досить тісно повʼязаний із росією.

У Грузії це усвідомлюють і вже почали інформаційну кампанію з критикою ЄС та заявами про те, що вони теж мають отримати статус кандидата. Грузинський прем’єр Іраклі Гарібашвілі взагалі заявив, що Грузія більше заслуговує на отримання статусу кандидата на вступ в Євросоюз, аніж Україна чи Молдова.

Це все дуже цікаво, але все ж таки коли ми станемо членом ЄС?

Це станеться лише після того, як Україна виконає всі вимоги та повністю впровадить всі європейські стандарти.

В історії розширення ЄС є різні приклади. Фінляндія подала заявку в 1992 році, а вже в 1995 стала членом Євросоюзу. Польща подала заявку в 1994-му та увійшла до ЄС через 10 років. Остання країна, яка приєдналася до Євросоюзу, — Хорватія. Вона подала заявку у 2003 році й у 2013-му стала новим членом ЄС.

Також є країни, які досі лишаються кандидатами на вступ. Це чотири балканські країни: Албанія, Північна Македонія, Чорногорія та Сербія. Такий самий статус має і Туреччина. Але в усіх цих країнах процес гальмується. Туреччина взагалі не відповідає вимогам ЄС і не виявляє бажання туди вступати. У Сербії більшість населення не хоче до Євросоюзу, а сама країна має тісні звʼязки з росією. Албанія ще навіть не розпочала переговори про вступ, у Чорногорії зі зміною уряду змінюється зовнішньополітична орієнтація — то на ЄС, то на Сербію. Найбільше для вступу в Євросоюз робить Північна Македонія, але її прогрес блокують сусіди. Спочатку Греція вимагала змінити назву — і македонці це зробили, тепер Болгарія вимагає від Північної Македонії визнати, що її народ і мова мають болгарське коріння та походять саме з Болгарії.

Найважливіше — після отримання статусу кандидата все повністю залежатиме від української влади. Вона отримає чіткий перелік реформ, які треба втілити, а суспільство матиме можливість контролювати цей процес. До того ж статус кандидата означатиме доступ до фінансових фондів Євросоюзу — фактично сам ЄС даватиме гроші на проведення реформ. Точно можна сказати одне: що швидше Україна буде реформуватися, то скоріше вона зможе стати членом ЄС.

Україні потрібен статус кандидата на вступ в ЄС так само, як «Бабелю» — ваша підтримка. Допомогти можна тут: 🔸 донат у гривні🔸 у криптовалюті🔸 PayPal: [email protected]