Російські військові викрали з музею оригінальні експонати? Чиновники в Запоріжжі кажуть, що це копії скіфського золота.
Оригінали, звичайно. Я була в шоку, почувши про копії.
Олександр Старух заявив, що найцінніші речі вивезли з музеїв Запорізької області в березні. А директор Департаменту культури та інформаційної політики Запорізької обласної військово-цивільної адміністрації Владислав Мороко сказав, що оригіналів у Мелітополі не було у принципі.
У нашому музеї не було евакуації. Я виїхала з Мелітополя 25 березня, 26 березня мої співробітники прийшли в музей, а там орки міняли замки. Коли я почула заяви про евакуацію та копії, то була дуже засмучена. Виходить, держава Україна відмовилася від оригіналів, сказала, що росіяни викрали копії. А потім орки скажуть: «Так ви самі сказали, що в нас копії. Шукайте свої оригінали». І коли прийдуть наші — я щодня молюся за це, то спитають: «Ібрагімова, вони ж копії забрали, а де оригінали?» Ви знущаєтеся чи що?
Після повідомлення про викрадення колекції з вами звʼязувалися Мінкультури та обласне управління культури?
Мінкультури зі мною не звʼязувалося ані до 24 лютого, ані потім. Але ми комунальний музей, підпорядковуємося міській раді, а наш керівний орган — Управління культури Мелітополя. І є безпосередньо відділ музейної справи при департаменті в обласній адміністрації.
Навіщо директор департаменту [культури та інформаційної політики] заявив, що в нас копії, що ніколи не було скіфського золота, я не розумію. Він мені після викрадення колекції подзвонив, щоб нагадати про мою відповідальність. Я запитала: «Це до чого?» Він мені: «Ви ж за це відповідаєте. Ви його не вберегли». Я кажу: «Хвилиночку. Давайте про це докладно поговоримо».
Увесь цей час, коли нас попереджали всі розвідки світу про війну, ніхто нічого не робив. Я дзвонила в обласний департамент, питала, що будемо робити. У відповідь чула, що вказівок керівництва немає.
Двадцять третього лютого десь о 12-й годині дня в музей подзвонив працівник обласного департаменту. Він попросив надати інформацію щодо наших фінансових потреб для евакуації основного музейного фонду до Тернополя. Документ потрібен був ледве не на першу годину дня. І все це в усній формі, без розпорядження. Мене в музеї не було — я взяла відпустку. Прибігла в музей. Виявилося, що потрібен кошторис евакуації всього основного фонду. А основний фонд у нас — 50 тисяч 610 предметів.
Ми все порахували: пакувальні матеріали, вантажників, охорону для супроводу і навіть скільки коштуватиме евакуація «газелями», а скільки — фурами. Вийшли на суму в пів мільйона. Я відправила кошторис о 15:41. Із департаменту ще передзвонили та сказали: «Ви як завжди — усе чітко розписано».
А о пʼятій ранку 24 лютого наш аеродром вибухнув. І коли мені директор департаменту нагадав про мою відповідальність, то я йому сказала, що основним музейним фондом України не маю права розпоряджатися на власний розсуд. Предмети в музеї лише зберігаються, вони не є нашою власністю. Якщо якийсь предмет забирають із музею, то замість нього потрібно покласти документ з мокрою печаткою.
Я могла закопати колекцію не в підвалі — я це на свій розсуд зробила в надії, що можуть не знайти. Але якби вона була за межами музею і її б не знайшли, моїх людей катували б. Відрізали б вуха, пальці. На мою думку, у тому що сталося, винне Міністерство культури, яке ні про що не думало, нічого не робило.
Золото з поховань сарматського часу, знайдених у 1970-х роках. Золота колекція музею складається з майже 300 предметів. Гунська діадема та золоті пластини, які прикрашали одяг, зброю, коней.
Архів Мелітопольського краєзнавчого музею
Вам сказали, що потрібно було колекцію закопати десь за межами музею? Щоб ви винесли експонати?
Уявіть собі. Змоделюйте ситуацію. По-перше, де гарантія того, що ви відкопаєте колекцію там, де закопали? По-друге, документів у музеї, що підтверджують евакуацію, немає, тобто орки катували б моїх співробітників, допоки би її не знайшли.
Мороко сказав таке?
Давайте без імен. З області телефонували. Я їм відповіла, що ми щороку в січні подаємо звіт про наявність дорогоцінних металів у колекції. Конкретно — що і скільки. Вони все мали знати.
Із розряду фантастики запитання: чи можливо було евакуювати колекцію 24 лютого, поспіхом?
У той день з області ніхто зі мною не звʼязувався. Лише з міської влади повідомили: «Розпускайте людей, бо якщо когось по дорозі вбʼють, то будете за це відповідати». Двадцять четвертого лютого в місті була паніка, нас бомбили. Не думаю, що реально було евакуювати. Люди не всі документи змогли забрати й сховати. І знов-таки, хто мав це робити? Я археологічне золото з музею не можу винести без санкції, не було розпорядження керівництва.
«Спускалися в підвал і навколішки повзли, закопували колекцію»
У вашому музеї зберігається колекція скіфського золота, прикраси гунського та сарматського періодів, колекція монет, орденів і медалей, історичної зброї. Це найцінніше, що ви закопали десь у музеї? Розкажіть, де ви сховали колекцію.
Усе правильно, але це треба розказувати так, як відбувалися події. Двадцять четвертого лютого вранці під вибухи ми прибігли в музей. Почали ховати документи. У нас є такі кімнати, які між собою називаємо «черніковим сейфом». Музей розташований в особняку купця Чернікова.
На першому поверсі є кімнати без вікон, які не виходять на вулицю. У нас була думка, що якщо в нас влучать, то на першому поверсі всередині воно збережеться. Ми занесли туди деякі речі та документи: бухгалтерію, фондові інвентарні книги тощо. Десь до першої години дня побули в музеї, а потім я всіх розпустила, бо бомбардування не припинялося, міська влада дала команду: «Біжіть додому».
Росіяни дійшли до нас швидко, вуличні бої точилися до 26 лютого. Аеродром горів, танк підбили, у нас добу не було світла, розтрощили всі супермаркети. Хаос, страшне. Потім наші відступили, обстріли трошки стихли, і ми прийшли в музей 27 чи 28 лютого.
Колекція скіфського золота і все, що ви назвали, надійно зберігається у фондах під цілодобовою охороною. Ми були впевнені, що все це в безпеці. Ці експонати постійно перебувають у заґратованому приміщенні. Навіть щоб зайти туди, ми пишемо накази. І лише два рази на рік робимо виставку одного дня для містян.
Двадцять восьмого лютого ми вирішили розібрати постійну експозицію і заховати історичну зброю — у нас колекція від XVI і до початку XX століття. Також сховали все крихке, як-от посуд.
Історичну зброю ми прибрали, бо боялися, що забіжать мародери та заберуть її. Я памʼятаю досвід [Обласного] донецького краєзнавчого музею у 2014 році. Я була з їхньою науковою співробітницею у навчальній подорожі. Їй дзвонили та розповідали, що підставили пістолет головному зберігачу і забрали 400 одиниць історичної зброї з музею.
Рушниця з коліщатковим замком XVII ст. із Західної Європи, яка складається зі сталевого ствола, вбудованого у дерев'яне ложе, справа прикріплено коліщатковий замок, шомпола немає. Шабля турецька з піхвами кінця XVI — початку XVII ст. Експозиція «Наш край XV ст. — 1914 р.» складається з холодної та вогнепальної зброї козацької доби.
Архів Мелітопольського краєзнавчого музею
Десятого березня мене викрали. Я була першою людиною, яку російські військові затримали в Мелітополі. Десь на початку сьомої ранку увірвались до дому. Їх було багато, з автоматами. Обшукували кімнати, горище, підвал. Я у приватному будинку живу. Нас у домі було восьмеро: мій чоловік і семеро жінок. У Мелітополі стріляли, а у нас є підвал, тому дехто з моїх колег і подруг перебралися до нас після 24 лютого.
Вони обшарили будинок і запитали, хто Лєйла Ібрагімова, я відгукнулася. З їхньої поведінки було зрозуміло, що вони точно знають моє обличчя. Знають, що я депутат і займаюся кримськотатарським активізмом. Вони саме тому мене затримали. Спочатку я дуже розгубилася, але трошки оговтавшись, почала питати, на підставі чого вони прийшли. Сказали: «На підставі воєнного стану».
Про колекцію скіфського золота не йшлося?
Я опинилася в якійсь камері з нужником, мене почали питати про звʼязки з Рефатом Чубаровим і Ленуром Іслямовим. На якомусь папірці записали паспортні дані, де працюю, а тоді переключилися на музей.
Допитували три працівники фсб, їхні обличчя були закриті балаклавами, бачила лише очі, які запамʼятала на все життя. Вони питали, які теми в нашому музеї висвітлюються, які є розділи. Я їм говорила: «Ви ж розумієте, що таке краєзнавчий музей? У вас же в росії є краєзнавчі музеї. У нас про все — про природу, історію, видатних людей, картини є».
Потім питали про іслам, історію, чому ходила на мітинги. На мітингах вони акцентували. З 1 березня, коли організували перший мітинг проти окупації, до 9 березня включно я була на заходах. І після звільнення з полону пішла, бо це була акція на підтримку нашого мера Івана Федорова, якого викрали 11 березня. Я не могла не піти.
Один з орків намагався тиснути, мовляв, уже є люди, які нам усіх здали, розповіли все, що ми хотіли знати. Я відповідала, що в мої плани не входить з ними співпрацювати. Вони казали, що не погрожують мені, але попереджають, що влада у місті відтепер — вони. Я казала, що на все воля Всевишнього.
Пройшло десь понад три години в такому режимі, потім мені наділи чорний мішок на голову, посадили в машину і дуже швидко поїхали. Машина петляла містом, щоб я не зрозуміла, куди везуть. Як зʼясувалося, додому.
Увечері мені подзвонили співробітники та сказали, що коли мене допитували, у музеї проводили обшук. Орки розтрощили замки. Заходили у фонд, де зберігається скіфське золото.
Одинадцятого березня ми прийшли в музей. У нас встановлені на кожному поверсі відеокамери, пощастило, що військові не знайшли відеореєстратор. Тому ми скопіювали відео і передали обласному департаменту культури. На відео все є: як військові заходили, як шукали документи, заносили якесь коритце з інструментами — бензопилою чи чимось таким, розтрощили замки та двері фонду з дорогоцінними металами. Вони заходили туди, але експонати не чіпали. Із музею винесли білий мішок, чимось повністю набитий. Обшук тривав 50 хвилин. Так на відео.
У музеї тоді перебували співробітниця, яка була на чергуванні, і двоє поліцейських без зброї — їх на той час вже роззброїли. Я так зрозуміла, що чергову військові схилили на свій бік, до співпраці. Я її питала: «Анічка, що вони взяли?» Вона сказала, що винесли лише теку зелену, здається, з бухгалтерії. А на відео — повний білий мішок, який був у моєму кабінеті. Ми в мішках привозили продукти для співробітників — нам допомагали деякі організації, бо почалася продуктова криза. На відео видно, як вони чимось напхали мішок і винесли.
Лєйла Ібрагімова проводить екскурсію перед вітриною з кримськотатарським одягом.
Архів Мелітопольського краєзнавчого музею
Що вони шукали?
Установчі документи, але ми їх сховали 24 лютого. Поки розбиралися з відеозаписом, викрали мера. Ми зрозуміли, що відбувається щось страшне. Винести з музею експонати ми не могли, в місті було багато військової техніки та військових рф, замки військові розтрощили 10 березня. Тому вирішили сховати все в підвалі. У нас є підвал, але він у жодних документах не значиться. Там у будівельних відходах ми закопали колекцію скіфського золота і все цінне.
Звідки у вас у підвалі будівельне сміття?
А я вам розкажу. Його туди засипали комуністи. У радянські часи в особняку був комітет партії. Коли добудовували кімнати, то закрили входи в підвал, залишили лише невеликий люк вниз. Говорили, що комуністи боялися, щоб знизу ніхто не виліз, тому навмисно засипали. Були легенди, Мелітополь — це ж старе місто, тому між будинками ходять підвалами.
Підвал довгий, метрів 50, але невисокий, пересуватися можна лише навколішки. Люк десь 90 на 90 сантиметрів. Одна людина може протиснутися. Поставили драбину, спускалися і навколішки повзли в кінець, закопували колекцію у коробках. І робили так, щоб нічого не було помітно. Прибрали за собою сліди на підлозі, наче нас там не було, і віднесли драбину на третій поверх.
Що було далі?
Ми домовилися, якщо будуть питати про колекцію, то казати, що з 24 до 28 лютого в музеї нікого, окрім директорки, не було, де і що вона заховала — ніхто не знає. Я казала: валіть все на мене, щоб вас не тягали, не заарештовували. А як інакше?
З одного боку від нас є Палац юнацької творчості, з іншого — школа № 25, там і там військові почали жити. Я зрозуміла, що є велика небезпека, і сказала дівчатам: «Давайте так: прибігли, подивилися, чи все в порядку, і пішли додому». І так кожного дня ми робили до 26 березня. А в той день працівники прийшли, закрилися зсередини та пішли обходити поверхи, а потім чують у холі голоси. Спустилися, а там серцевину в замку міняють. Військові стоять, хтось у цивільному, інструменти з ними.
Вони змінили замки й сказали, що тепер це їхня відповідальність, приходити в музей більше не треба. Але дівчата ще якийсь час приходили та ззовні оглядали будівлю. Вони від дворика не віддали ключі. І ось так одного дня вони побачили, що в музеї горить світло і хтось є.
А потім нашу головну зберігачку Галину Андріївну Кучер знайшов колаборант Євген Горлачов — на вулиці перестрів. Сказав: «Я ваш новий директор, давайте працювати». А вона відповіла, що пенсіонерка, доглядає за лежачою мамою, їй це не цікаво.
«Якби вони не знайшли колекцію, то почали б викрадати колектив»
Пошуки золота почалися після того, як зʼявився Горлачов?
Двадцятого квітня вони його «призначили». Він з дитинства ходив до нас, знає у музеї кожен куточок. Займався реконструкцією боїв навколо Мелітополя під час Другої світової війни. Був бійцем Національної гвардії, у 2014 році служив в АТО, але потім якось зник, ми його не бачили.
Я взагалі думала, що вони покличуть директорку, яка була за радянських часів, — вона з радянськими мізками. Але притягнули Горлачова, бо він є поплічником нашого колишнього народного депутата Євгена Балицького, який фактично привів орків у Мелітополь і співпрацює з ними.
Після призначення Горлачов обдзвонював співробітників музею, запрошував на роботу, але всі відмовлялися. Я музейним працівникам кажу: «На співпрацю не йти, це однозначно, але на рожен не лізьте. Щоб фізичної розправи не було, розумієте?»
Вони почали шукати колекцію, тиснути на працівників. Галину Андріївну Кучер тричі привозили в музей, погрожували, що вона не повернеться додому. Але я в Галині Андріївні не сумніваюся і в наших працівниках не сумніваюся. Ніхто не міг розказати, де ми закопали.
До революції 1917 року особняк належав купцю другої гільдії Петру Єгоровичу Чернікову. У 1967 році тут почав працювати Краєзнавчий музей Мелітополя.
Архів Мелітопольського краєзнавчого музею
Як тоді знайшли колекцію?
Галина Андріївна розказала, що вони вчергове привели її в музей. Працівники фсб почали все обшукувати — горище, кожен ящик, шухлядку. І коли знов нічого не знайшли, то кажуть Горлачову: «А ти перевіряв підвал?» Той каже: «Там робити нічого, він завалений сміттям. Я колись там був». Але військовий скомандував відкрити люк.
Глянули, драбини немає. Військовий сказав, що неглибоко, і зістрибнув униз. Ліхтаря не було, то він включив ліхтарик на телефоні. Десь пів години лазив, і не знаю, що смикав, чим штрикав, але виліз радісний і сказав, що щось знайшов. Тоді інші зістрибнули та почали діставати наші коробки з експонатами.
Тобто наводка була?
Не думаю. Вони все обшукали кілька разів і коли ніде не знайшли, то за методом виключення спустилися в підвал. Але я хочу наголосити, якби вони не знайшли колекцію, то почали б викрадати колектив. Тридцятого квітня вони вчергове викрали Галину Андріївну. Як я зрозуміла, коли наші чиновники сказали, що то муляжі, окупанти покликали когось із Криму. А що там до нас їхати?
Галина Андріївна розказала, що до неї прийшли вранці, перестрибнули через паркан, забрали з дому. У машині мішок на голову не надягали, але сказали пригнутися до колін і накинули теплу військову куртку на голову. Її привезли в якусь будівлю, відвели до кімнати зі столом і стільцем, почали допитувати. Вони ставили їй дуже конкретні запитання про колекцію, тобто їм хтось казав, що саме питати. Проти ночі 1 травня Кучер відпустили. Я з нею говорила після цього.
Була заява, що колекцію хочуть відвезти в Донецьк. Ви щось про це знаєте?
Ні, не знаю. Але судячи з того, що з Мелітополя все вивозять у Крим — обладнання, меблі, зерно, усе, то й колекцію, мабуть, повезуть туди.
«Добре, що росіяни зізналися, що поцупили»
Розкажіть про колекцію скіфського золота. У музейній спільноті обговорюють гунську діадему. Таких у країні дві — у вас й у скарбниці Національного музею історії України.
Скіфське золото у нас з Мелітопольського кургану, його знайшли у 1954 році. Людина рила собі яму у дворі для туалету чи погреба і провалилася. Вибралася вже з якоюсь золотиночкою у руках. А це ж 1954 рік, коли сусіди один за одним слідкували. Зателефонували в міліцію, та прихопила музейних співробітників і приїхала. Перші два дні вони копали самі — співробітниця музею Ніна Волчкова та директор Федір Кулик, поки з Києва не приїхали відомий археолог [Олексій Іванович] Тереножкін та інші.
Спочатку курган розривали лопатами. Поховання у кургані знаходилися на глибині понад 6 метрів. Олексій Іванович Тереножкін.
Архів Мелітопольського краєзнавчого музею
Тому перші 198 предметів, знайдені при участі наших співробітників, залишили в музеї, а все інше відвезли в Київ. Ми дуже пишалися, бо завдяки Мелітопольському кургану зʼявився Музей історичних коштовностей у Києві. До того все, що знаходили, вивозили в Ленінград чи Москву, а це перше, що залишилося в Україні.
У нас зберігаються фрагменти прикрас скіфського жіночого одягу, чоловічих головних уборів, кінської збруї. На експонатах цікаві сюжети з грецької міфології — опис рослинного і тваринного світів. Учені довгий час сперечалися, муха чи бджола там зображена.
Гунська діадема — це перша половина V століття нашої ери. Її знайшли в 1948 році на території Мелітополя. Була будівельна артіль, яка добувала матеріал для цегельного заводу, і робітники випадково на щось наткнулися в карʼєрі.
Діадема виготовлена із золотої фольги 600 проби, яка була нанесена на шкіру, до нашого часу шкіра не збереглася. Прикраса інкрустована бурштином, гранатом, сердоліком і зерню — це дуже цікава техніка. На діадемі є трикутнички, які складаються з маленьких золотих кульок — їх близько трьох з половиною тисяч. На цій невеликій діадемі золота частина лише налобна, а далі навколо голови шкірою завʼязували.
Унікальна жіноча прикраса — гунська діадема першої половини V ст. н. е.
Архів Мелітопольського краєзнавчого музею
Які є правові механізми, щоб вберегти це від вивезення та розкрадання?
Я написала заяву в поліцію про викрадення. Мені допомогли її скласти наші юристи мелітопольські, які евакуювалися. Від області чи Мінкультури — ніхто нічого. Добре, що росіяни такі дурні. Зробили шоу з того, що знайшли колекцію. Сфотографували все, зробили відео, виклали у свої пропагандистські канали в соцмережах — самі зізналися, що поцупили.
Лише ви маєте писати заяву в поліцію? А обласні чиновники, Мінкультури щось роблять?
Я не знаю, чи роблять вони щось. Міністерство культури зі мною жодного разу не звʼязалося, а обласні чиновники подзвонили сказати, що це не вони, а я винна.
Я знаю, що ви евакуювалися. Можете розказати, де перебуваєте?
Я в безпечному місці разом із жінками та дітьми військових, які воюють за Україну. Ранком кожна родина прокидається в надії, що нам скажуть: «Війна закінчилася, ви можете повернутися додому». Зараз я займаюся громадською роботою — популяризую українську та кримськотатарську культури. Узагалі, не хочу багато розказувати про себе з міркувань безпеки. А з міста я поїхала 25 березня. Евакуювалася першим гуманітарним коридором за рекомендацією міської влади. Нашої, української. Я отримувала багато дзвінків з попередженнями, і мені передали інформацію, що якщо мене вдруге викрадуть, то можливість звільнити навряд буде.
Підтримайте «Бабель»: 🔸 донат у гривні 🔸 у криптовалюті 🔸 PayPal: [email protected]