Дев’ятого січня 2026 року професор Ігор Сердюк написав статтю про Республіку Муріноа для журналу «Національні інтереси України». Псевдонім «Сокаленко» він обрав невипадково. На провокацію його надихнув «жарт Сокала» — експеримент, який понад 30 років тому провів американський фізик Алан Сокал. Він написав псевдонаукову статтю, повну популярних на той час теорій і штампів, й опублікував її в журналі Social Text. Стаття мала великий успіх, аж доки сам Сокал не викрив себе і таким чином довів: редактори публікують тексти, які співпадають з їхніми власними упередженням, вникати в суть не обовʼязково.
Професор, викладач Київської школи економіки Ігор Сердюк.
На відміну від Сокала, якому статтю довелось писати власноруч, Сердюк скористався ChatGPT: за пів години штучний інтелект згенерував матеріал про Муріноа, її боротьбу за незалежність і шлях до процвітання, попри тиск жорстокого колонізатора. Висновки вражали науковою і життєвою глибиною: щоб вистояти під час війни чи блокади, важливо мати власні джерела їжі, підтримувати місцевих виробників і не забувати про партнерів. Актуальності науковій праці додавало те, що унікальні рецепти успіху Муріноа Сокаленко пропонував використати сучасній Україні.
Потенційним рецензентам, які читають статті перед публікацією в наукових збірках, Сердюк дав підказку: в англомовній анотації він прямо написав: Муріноа — вигадана тихоокеанська країна. Місцем роботи Сокаленка професор вказав музей історії на Волині, якого теж не існує.
Такою могла б бути Республіка Муріноа, якби вона існувала.
Професор надіслав статтю в журнал у п’ятницю ввечері, коли жодна редакційна колегія не могла зібратися в позаробочий час і розглянути матеріал. І вже за сім хвилин отримав відповідь: статтю схвалили до публікації і надіслали реквізити для оплати — 1 200 гривень. За кілька тижнів матеріал опублікували в першому випуску журналу «Національні інтереси України» за 2026 рік.
За правилами цей процес мав виглядати інакше. Спершу наукову статтю повинні були перевірити за формальними ознаками, наприклад, чи відповідає вона заявленій тематиці, а потім передати на рецензування незалежним експертам — кандидатам або докторам наук. Вони мали прочитати текст, оцінити новизну, джерела, логіку і дотримання етичних стандартів, дати свої рекомендації з покращення, вказати на сильні та слабкі сторони. І вже після цього редколегія вирішує: прийняти статтю, відправити на доопрацювання або відхилити.
Статтю про неіснуючу країну опублікував журнал, який входить до видавничої групи «Наукові перспективи». Група обʼєднує мережу з десяти журналів у різних галузях — від гуманітарних наук до економіки, медицини, психології та права. Видавнича група працює з 2020 року. Найвідоміший журнал має однойменну назву — «Наукові перспективи». У 2025 році у 12 випусках журналу вийшли понад тисячу статей, які написали понад півтори тисячі авторів.
Про що в наукових статтях пишуть відомі українці
Валерій Залужний: «Московська дипломатія як інструмент гібридної війни проти України: стратегія протидії та уроки захисту національних інтересів».
Давид Арахамія: «Специфіка діяльності депутатських фракцій на правах коаліції у Верховній Раді України».
Олександр Півненко: «Стратегічні напрями розвитку механізмів реалізації державної політики у сфері подолання наслідків воєнних дій в Україні».
Катерина Усик: «Психологічні особливості емоційної зрілості поліцейських: гендерний аспект».
Денис Комарницький: «Адміністративно-правова характеристика класифікації функцій державного управління».
У журналах «Наукових перспектив» публікуються відомі українці: посол Валерій Залужний, депутат Давид Арахамія, генерал-майор Олександр Півненко та Катерина Усик. Серед авторів ми знайшли навіть Дениса Комарницького — колишнього депутата Київради, якому у 2025 році НАБУ висунуло підозру в махінаціях із землею і нерухомістю. «Бабель» не аналізує їхні роботи і не стверджує що вони не мають наукової новизни — це роботи професійних науковців. Причина, з якої багато авторів обирають журнали «Наукових перспектив», — більшість із них мають категорію «Б», тобто перевірені Міністерством освіти і науки, схвалені та внесені до відповідного переліку. Видавнича група декларує співпрацю не лише з українськими університетами, але й із закладами освіти в Польщі, Чехії та Азербайджані. До редколегій журналів входять справжні науковці — кандидати наук і викладачі університетів. Для них це теж плюс в наукові резюме без зайвих зусиль — читати роботи не обовʼязково.
Наукові статті відомих українців.
Для багатьох науковців публікації в таких журналах — необхідність або можливість легко отримати різні бонуси. Без статей в наукових журналах не вийде захистити дисертацію — для цього зазвичай потрібно щонайменше три публікації. Також це про гроші: за публікації авторам нічого не платять, але вони відкривають шлях до наукового ступеня і вченого звання, які передбачають доплати. Публікації важливі й для університетів і наукових інституцій: вони підтверджують формальний статус наукових або науково-педагогічних працівників, а отже, право обіймати певні посади та отримувати професійні преференції. Наприклад, менше навчальне навантаження — умовно 500 годин на рік замість 900.
Такі конвеєрні видавничі групи — прибутковий бізнес. За одну статтю в «Національних інтересах України» Сокаленко заплатив 1 200 гривень. У випуску вийшло 128 статей, тобто один номер — 154 тисячі гривень. Загалом у видавничої групи — десять журналів, усі щомісячні.
Очолює видавничу групу Ірина Жукова. Вона має дві вищі освіти з відзнакою — магістра з автоматизації та спеціаліста з правознавства, обидві здобула в Національному авіаційному університеті. Жукова також захистила кандидатську дисертацію з державного управління. Має чимало державних нагород за наукову і громадську діяльність, зокрема премію президента України для молодих вчених та премію Верховної Ради України молодим ученим.
Очільниця «Наукових перспектив» Ірина Жукова.
У 2021 році з’явилася інформація, що докторська дисертація Жукової з державного управління має ознаки плагіату. Про дисертацію згадали на тлі розслідування Bihus.Info про дисертацію нардепа Іллі Киви. На захисті кандидатської Киви Жукова була його опоненткою і дала на роботу схвальний відгук. А перед цим, за словами інших фігурантів розслідування, допомагала фальсифікувати документи, які були потрібні нардепові для захисту.
«Бабель» звернувся до Ірини Жукової по коментар — ми прямо запитали, як стаття про вигадану країну зʼявилась на сторінках її журналу. Коментувати роботу видавничої групи вона спершу відмовилась, а згодом заблокувала номер. Наступного дня, 3 березня, на електронну пошту Василя Сокаленка надійшов лист від «Наукових перспектив». Його сповістили, що після ознайомлення з доказовою базою статті видавнича група вирішила її відкликати.
Лист від «Наукових перспектив» про те, що доказів існування Муріноа знайти не вдалось.