На початку ХХ століття науковці думали, що поступово релігія зникне — її витіснять науковий прогрес, індустріалізація і модернізація. Але вона не зникла, а адаптувалась. Люди можуть собі дозволити не ходити до церкви і казати: «Бог, напевно, існує, просто в мене є свій спосіб з ним говорити». Люди почали розрізняти релігію і церкву.
Релігійність може зростати і падати — це залежить від викликів, які стоять перед суспільством. У соціології їх називають «екзистенційними викликами». Під час воєн, катаклізмів і невизначеності суспільства з більшою ймовірністю стають більш релігійними. Саме це сталося з українцями, коли розпався Радянський Союз.
У 90-х в Україні почав формуватися «релігійний ринок». По-перше, релігія відчула себе більш вільною — нові релігійні організації почали за себе боротися. По-друге, зникли соціальна й культурна системи СРСР — люди втратили орієнтири і релігія заповнила цей вакуум. По-третє, вона стала великою частиною нашої національної культури. Якщо десь на Позняках зараз зʼявиться новий район, там буде «Нова пошта», ПриватБанк і капличка.
Конкуренція церков сприяє релігійності. Якщо в регіоні є лише одна церква, людина має обмежений вибір — або ходити туди, або ні. Якщо церков кілька — вони дають палітру вибору, і шанси, що людина обере якусь із них, вищі. Якщо взяти двох випадкових українців, той, хто живе в регіоні з більшою релігійною конкуренцією, наступного року стане більш релігійним, а той, чий регіон не такий конкурентний — менш релігійним.
Плюралізм церков зробив українців більш релігійними. З кожним роком релігійних людей стає більше — близько 40% ходять до церкви на великі свята. Релігія стала частиною національної ідентичності — як армія і мова.
Плюралізм не дає жодній із церков контролювати державу. Згадаймо часи пандемії ковіду. В Грузії церква була дуже сильною і в цьому питанні виступала проти держави. В Україні жодна із церков не змогла переламати державу, бо жодна не мала монополії. УПЦ МП часто заперечувала пандемію і казала, що держава не справляється. ПЦУ була «хорошим поліцейським», підтримувала державу і хотіла, щоб з нею рахувалися як з партнером. Але врешті-решт усіх перемогла держава.
Приклад, коли релігія намагається домінувати над державою — християнський націоналізм. Він популярний у США, зокрема серед прибічників Трампа. Християнський націоналізм — це коли релігійність змішується з патріотизмом і націоналізмом, мовляв, справжній патріот обов’язково має ходити до церкви. Цікаво, що люди з таким світоглядом часто проти вакцин і науки. В Україні теж багато людей зі схожим мисленням — релігійне і національне часто змішують. Радянський Союз знищував і те, й інше, а ми намагаємося все повернути.
У багатьох країнах Західної та Північної Європи рівень релігійності дуже низький. Наприклад, у Нідерландах, що історично були релігійними, більшість людей називають себе атеїстами і водночас визнають своє релігійне минуле. Коли релігійність падає, це, зокрема, ознака сталої економіки і спокійного історичного розвитку — без катаклізмів і надзвичайних викликів. Тобто в цьому питанні ми і, наприклад Данія, рухаємося в різних напрямках.