Родич зник на війні, що мені робити? Хто допоможе його розшукати і чому все так заплутано? — детальна інструкція «Бабеля» для родин зниклих безвісти

Автор:
Ганна Мамонова
Редактор:
Юліана Скібіцька
Дата:
Родич зник на війні, що мені робити? Хто допоможе його розшукати і чому все так заплутано? — детальна інструкція «Бабеля» для родин зниклих безвісти

Ангеліна Коткова / Катерина Бандус / «Бабель»

За час повномасштабної війни в Україні безвісти зникли десятки тисяч людей. Міжнародні організації називають цифру мінімум 15 тисяч, але це дані тільки про цивільне населення. Дані про зниклих військовослужбовців не оприлюднюються. Це пояснюють тим, що складно встановити, людина загинула чи перебуває в російському полоні. Попри те, що кількість зниклих людей велика, єдиного органу, до якого родина може звернутися і подати всі документи для розшуку, немає. Доводиться обходити різні інстанції, подаючи ту саму інформацію. Цей процес складний і викликає багато питань — як це зробити максимально швидко, яких помилок припускаються родини, розшукуючи зниклого, як надати собі та близьким психологічну підтримку та на які виплати від держави можуть розраховувати родини зниклих людей? Кореспондентка «Бабеля» Ганна Мамонова дослідила Дорожню карту Координаційнийного штабу з поводження з військовополоненими для родин, у яких зник родич, і поговорила з координаторкою гарячої лінії «Юридична сотня» Вікторією Олійник, правозахисницею Центру громадянських свобод Наталією Ящук, спікером Міжнародного комітету Червоного Хреста в Україні Олександром Власенком та психологинею та керівницею «Блакитного птаха» Ганною Мокроусовою.

Мій родич зник у зоні бойових дій. Кілька днів не виходить на звʼязок. Як дізнатися, що сталося?

Там, де перебуває ваш родич, може не працювати мобільний звʼязок, або розрядився телефон, а зарядити немає де. Якщо військовий пішов на бойове завдання, то не вийде на звʼязок, поки не повернеться з нього. Тому треба почекати три доби від останньої розмови. Поки чекаєте, запишіть номер телефону, з якого людина дзвонила — це знадобиться поліції в разі розшуку.

Якщо пройшло три дні, а людина так і не подзвонила, звʼязуйтеся з його побратимами чи командиром. Якщо вони сказали, що людина зникла або не повернулася з бойового завдання, починайте діяти. Одразу розпитайте їх, що сталося, коли бійця бачили останній раз, де він був і куди його відправили — питайте координати місць. Дізнайтесь якомога більше деталей — у що був одягнений, які речі мав при собі, де його документи.

Далі подзвоніть у військкомат, з якого людину призвали, та у військову частину, де вона служить. Якщо скажуть, що її немає в списку безвісти відсутніх, полонених, загиблих, поранених — зберігайте спокій і почекайте ще кілька днів. Відтак знову подзвоніть у частину — за цей час там мають зрозуміти, де людина є. Далі треба звернутися до будь-якого відділу Національної поліції і подати заяву про зникнення людини за особливих обставин.

Як дізнатися номер телефону командира чи побратимів?

Про це краще дізнатися відразу після того, як людину мобілізували. Найліпше заздалегідь зробити нотатник, куди впишете назву та номер військової частини чи підрозділу, посаду, звання, спеціальність, номер жетона, імена і позивні побратимів та командира. Це не вся інформація, яку потрібно зібрати — ось тут повний список. Часто родичі починають шукати зниклого і навіть не знають номер його військової частини. Тоді можна подзвонити у військкомат, з якого людину мобілізували, там скажуть, як діяти. На сайті є їхні номери телефонів.

Хто може звернутися в поліцію, що їй повідомити?

Подати заяву про зникнення людини може будь-хто, але переважно це роблять родичі. Найкраще особисто прийти у відділок, але можна подзвонити на гарячу лінію: 089 420 18 67, надіслати листа на електронну пошту [email protected] або в чат-бот https://t.me/poshuk_znyklyh.

Слідчий відкриє кримінальну справу про зникнення людини, дасть корінець, де вкаже її номер, а пізніше — витяг з Єдиного реєстру досудових розслідувань. Збережіть його. Запишіть контактний номер телефону слідчого для звʼязку. Також він попросить здати тест ДНК. Принесіть йому нотатник з інформацією про зниклого та розкажіть все, що знаєте про зникнення. Загадайте про особливі прикмети — шрами, татуювання, пірсинг, особливі речі (мобільний телефон, прикраси).

З того моменту, як ви подали заяву в поліцію, людина отримує статус зниклої безвісти. Важливо розуміти — це не означає, що людина загинула. Навпаки, Україна починає пошук, і він не закінчиться, поки людину не знайдуть. Третина тих, хто повертається з полону, вважаються зниклими безвісти.

Що робити далі? Сидіти й чекати немає сил.

Далі потрібно подати заяви до пʼятьох українських організацій та двох міжнародних. Насамперед зверніться до Національного інформаційного бюро онлайн, заповнивши анкету, чи подзвоніть на гарячу лінію 1648. Зверніться до СБУ, там є Обʼєднаний центр з пошуку та звільнення полонених. Вони також шукають зниклих безвісти. Заповніть їхню анкету або напишіть листа на адресу [email protected]. Подзвоніть у Міністерство з питань реінтеграції тимчасово окупованих територій України — телефон, де приймають інформацію про зниклих безвісти: 099 792 01 26.

Наступний крок — повідомте офіс Уповноваженого з питань осіб, зниклих безвісти за особливих обставин. Звʼязатися з ними потрібно за телефоном 0 800 339 247 або надіслати листа на адресу [email protected]. Уповноважений формує пошукові групи, які ексгумують тіла на деокупованих територіях, і домовляється з росією про передачу тіл загиблих. Також подзвоніть у громадську організацію «Патріот», вона шукає зниклих безвісти — 0 800 339 247 або 095 896 04 21.

Зверніться до міжнародних структур. У першу чергу заповніть анкету Робочої групи Ради ООН з прав людини з питань насильницьких або недобровільних зникнень (РПЛ) — тут вказано, як це зробити. Потім зверніться до Міжнародного комітету Червоного Хреста за номером +380 800 300 155, але краще заповніть їхню анкету. Міжнародні організації шукають українців, які перебувають у полоні в росії. Вони єдині, хто може потрапити туди.

Подавати заяву туди, сюди. Нас ганяють по колу! Чому не можна звернутися в одне місце, щоб почався пошук?

Шукати людину почнуть, навіть якщо заяву подати лише в поліцію. Однак правоохоронна система перевантажена. Кожен слідчий веде понад 300 кримінальних впроваджень, він фізично не встигає робити все, що потрібно для пошуку, — подати нову інформацію, яка стала відома, зрозуміти, яких даних не вистачає і попросити родичів надати їх.

Два місяці чекаємо результатів тесту ДНК, чому так довго? У цей час нас відправили в морги Дніпра, Запоріжжя та Києва впізнавати загиблих по фотографіях. Навіщо змусили через це проходити?

Тести ДНК роблять довго — від двох до чотирьох місяців, — бо не вистачає лабораторій. А родин, які розшукують близьких і здають біоматеріал, надзвичайно багато. Слідчий розуміє, що впізнавати людину, переглядаючи фотографії загиблих, травматично. Але пропонує це зробити, бо військова частина повідомила, що загиблих з певної ділянки фронту відвезли в морг Запоріжжя чи Дніпра. Можливо той, кого шукаєте, саме там.

Якщо в зниклого безвісти немає родичів, то хто буде його шукати?

До поліції може звернутися будь-хто — друзі, побратими, командир. Також своє розслідування проводить військова частина, яка зʼясовує, що сталося з кожним захисником та захисницею.

У соціальних мережах багато каналів з пошуку зниклих людей. Ними можна користуватися? Вони безпечні?

Перші три доби, коли людина не виходить на звʼязок, точно не треба нічого публікувати. Ситуації бувають різні — боєць пішов на завдання і відстав, отримав поранення і самотужки виходить до побратимів. Щоб убезпечити себе, перевдягнувся в цивільний одяг. Головне в цей момент — не розкрити його, бо росія відстежує всі повідомлення в соцмережах і використовує їх.

Навіть коли почався офіційний пошук, не повідомляйте зайвої інформації — не пишіть, як довго людина в лавах ЗСУ, у яких військах. Не залишайте свої контактні телефони. Вам можуть подзвонити шахраї, обіцяти за винагороду сказати, де перебуває людина. Погрожувати, що її будуть катувати, якщо не перекажете їм суму грошей. Навіть обіцяти «викупити» її з полону.

Росіяни намагаються спровокувати родичів виходити на мітинги та протести. Говорять, що Україна не планує обмінювати полонених, про людей забули, розповідають, як військових катують у полоні. В Координаційному штабі постійно отримують таку інформацію від родин. Тому радять користуватися лише офіційними каналами пошуку.

Звертатися до правозахисних організацій чи волонтерів також небезпечно?

Координаційний штаб співпрацює з правозахисними організаціями. Наприклад, Центром громадянських свобод та «Пошук — полон», які шукають людей у російських вʼязницях, направляють запити пенітенціарній службі росії. Звертатися до правозахисників чи волонтерів потрібно, але перевірте інформацію про них. Як довго правозахисна організація чи волонтерське обʼєднання працюють? Якщо з 2022 року, це можуть бути шахраї. Дізнайтеся, чи співпрацюють вони з Координаційним штабом або іншими органами влади. Надійні правозахисні та волонтерські організації не розголошують інформацію про тих, хто до них звернувся. Допомагають подати документи в міжнародні організації або до Генеральної прокуратури України та СБУ. Також звʼязуються з військовими частинами, щоб пришвидшити пошук.

Подали дані, куди тільки можна. А тепер що? Обдзвонювати морги, шпиталі, дізнаватися, чи готовий тест ДНК, писати запити в російські тюрми?

Звʼязуватися з кимось у росії без допомоги правозахисників чи Координаційного штабу небезпечно. А ще гірше — їхати туди і шукати родича. У кращому разі з колонії чи СІЗО вам ніхто не відповість, у гіршому — почнуть дзвонити шахраї чи ви самі опинитеся в полоні. А от дізнаватися, чи є збіги за тестом ДНК, обдзвонювати морги і шпиталі — можна. Буває, що родина знаходить родича таким чином швидше за правоохоронців.

Нам подзвонили з окупованих територій і запропонували викупити родича. Що робити?

На окупованих територіях полонених не випускають за гроші. Ті, хто це пропонує, — шахраї. Росіяни викрадають навіть цивільних — беруть їх у заручники, аби мати більше полонених і тиснути на Україну під час обмінів. Тому не допустять, щоб у них хтось зник.

Родини зниклих безвісти мають пільги чи фінансову підтримку від держави?

Весь час, поки людину не повернуть із полону чи не визнають загиблою, родина отримує її заробітну плату. Також їй нарахують одноразову виплату — 100 тисяч гривень. Якщо людина загинула, держава виплатить 15 мільйонів гривень. Оформити виплати потрібно у військкоматі, де мобілізувалася людина. Але зробити це можливо після службового розслідування, яке проведе військова частина. Мета розслідування — встановити причину зникнення. Якщо військовий — дезертир чи перейшов на бік ворога, держава нічого не компенсує.

Втрачаю глузд від розпачу. Зриваюся на дітях, сварюся з родичами. Як підтримати себе і близьких?

Коли люди переживають болючі емоції, то навіть в їхній родині не знаходяться слова підтримки один для одного. Часто кожен замикається у своєму горі. Починають сваритися, адже, переживаючи свій біль, не завжди є сили побачити біль іншого. Зрозумійте, що всі ваші емоції нормальні в такій ситуації. Так само боляче не лише вам, а й родині. Підготуйтесь до того, що пошук буде довгим і складним. Заяви до правоохоронців та в міжнародні організації можна заповнити за тиждень чи два. Далі найскладніше — довге очікування новин. У цей час важливо турбуватися про себе, дітей, батьків. Щодня вживайте теплу їжу, стежте за здоровʼям. Не картайте себе, що перебуваєте у відносній безпеці і недостатньо робите, аби знайти близьку людину.

Якщо хочете виговоритися в соціальних мережах, то робіть це. Але не вказуйте номер телефону, не розповідайте про звання та спеціальність військового. Не відмовляйтесь від допомоги колег, сусідів, друзів. Знайдіть інші родини, де зникли військові. Обговорюйте з ним пошуки, ходіть разом у Координаційний штаб.

Якщо відчуваєте, що потрібна допомога психолога, краще звернутися до нього. Є громадські організації, які надають соціальну, психологічну та юридичну підтримку родинам зниклих безвісти. Найчастіше люди дзвонять туди, аби їх просто вислухали. Також є безкоштовна психологічна підтримка у волонтерських організаціях та благодійних фондах.

Здається, друзі зненавиділи мене і відвернулися, бо я постійно говорю тільки про пошук.

Те, що ви не можете зупинитися говорити про пошук близької людини, — нормальний стан у таких ситуаціях. Але довколишні так само, як і ви, не можуть постійно жити у вашому болі. Це не значить, що від вас відвернулися. Частіше за все люди не знають, як підтримати, що сказати, їм здається, що дратують своєю настирливістю. Попросіть їх про допомогу — підготувати документи, разом сходити на впізнання чи в Координаційний штаб. Спитайте, чи можете ви телефонувати їм, щоб поговорити.

Чи потрібно говорити з дітьми про зникнення родича і як?

Багато родин уникають розмов із дітьми на цю тему. Говорять, що з батьком чи матірʼю немає звʼязку, людина на бойовому завданні. Але діти бачать стан тих, хто поряд, і розуміють, що щось відбувається. Важливо бути чесними і розказати все як є. Поясність, що сталося, що значить людина зникла безвісти. Скажіть, що ви робити для її пошуку, і поділіться своїми переживаннями. Відповідайте на питання дитини відкрито.

Дітей в родинах зниклих безвісти часто перестають помічати. У дорослих не вистачає сил турбуватися про них. Тому змінюється їхня поведінка — діти стають дуже слухняними чи навпаки. Поведінкою дитина привертає увагу до себе та намагається вирвати близьких зі стану горя.

У сусідів та колег військові зникли безвісти. Чи потрібно з ними про це говорити і як? Чим їм допомогти?

Люди, у яких зникли родичі, потребують постійної підтримки. Вони переживають такий біль, що скільки б їх не підтримували, це завжди буде краплина в морі. Постійно дзвоніть, питайте, чи є новини. Якщо навіть їх немає, людина відчуває, що не на самоті. Запропонуйте, щоб вам дзвонили завжди, якщо є бажання з кимось поговорити.

Якщо в родині є діти, то памʼятайте, що часто вони залишаються без подарунків на свята — про них забувають. Стежте за цим, вітайте та робіть подарунки. Питайте в людей похилого віку, як здоровʼя — серце, тиск, сон. Пропонуйте відвезти до лікаря. Допомагайте в побутових питаннях — з’їздити в магазин, привезти продукти. Це те, на що в родині може не вистачати сил.

Людина, у якої зник близький, переживає внутрішню боротьбу між надією та відчаєм. Не потрібно спонукати її ні до того, ні до того. Будьте поряд, підтримуйте рішення, показуйте, що приймаєте її в будь-якому стані.

Дочекаємося всіх додому разом з «Бабелем»: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: [email protected]