Західних військових і оглядачів може не влаштовувати темп українського контрнаступу, але навряд чи вони зараз більше знають про те, як поводитись у сучасному конфлікті із серйозним, добре спорядженим ворогом, пише в The Atlantic професор стратегічних досліджень шотландського університету Сент-Ендрюс Філіпс Пейсон ОʼБраян. Занадто багато нових видів зброї, занадто висока інтенсивність протистояння, надто багато змін у способі ведення бою призвели до того, що чимало західних підходів застаріли, і насправді це українці зараз вчать світ того, як треба воювати. Наприклад, український досвід ліг в основу американського проєкту Replicator, що передбачає створення великої кількості повітряних, надводних і наземних дронів, які могли би взяти на себе перший удар ворожої армії та знищувати супротивника, доки умови не дозволять вийти на поле бою людям. Такий підхід, зокрема, пропонують армії США в потенційній війні з Китаєм. Армія КНР ― численніша й має багато важкого озброєння. Однак якщо мати достатню кількість дронів, цю перевагу можна нівелювати ― як Україна за допомогою дронів намагається нівелювати кількісну перевагу росіян.
Інша важлива навичка, яку активно застосовують українці, ― модифікація вже наявної зброї під нові потреби замість очікування нових продуктів, які стовідсотково відповідали б задачам. Ідеться, зокрема, про ракети «Нептун», які переобладнують під удари по наземних цілях.
Досі зберігається правило, актуальне ще за часів Другої світової: без переваги в повітрі використання наземної важкої техніки ускладнене й почасти беззмістовне. Однак способів, у які досягається ця перевага, як і інших нових нюансів ведення бою, стає все більше. І це те, чого Україна може повчити США та інші країни НАТО, пише ОʼБраян.
Впливовий колумніст The New York Times Томас Фрідман уперше від початку повномасштабного вторгнення росіян побував в Україні ― на форумі YES ― і поділився своїми враженнями в розлогій колонці. Виставку знищеної російської техніки на Михайлівській площі він порівняв із метеоритом: в охайному центрі Києва це абсолютно чужорідне тіло. Так само, як російське вторгнення стало чужорідним тілом для Європи, яка за останні 80 років вибудувала новий спосіб співіснування країн ― він ґрунтується на взаємній повазі й правилі непорушності кордонів, і приніс континенту небувалий досі розквіт. Російська техніка, як і російська риторика ― щось з-поза меж цього світу. І щоб уберегти сучасні досягнення західної цивілізації, треба виштовхати це все назад, назовні.
«Україна ― це країна, що змінить долю Заходу, залежно від наслідків цієї війни. Її інтеграція з ЄС і НАТО призведе до зміни балансу сил ― не меншої, ніж падіння Берлінської стіни й обʼєднання Німеччини… А повнокровну інтеграцію економік відчують і в Москві, і в Пекіні», ― пише Фрідман. І передбачає найгіршу долю для путіна: продовжити правити в занепалій росії, намагаючись протидіяти спробам заколоту, боячись навіть найближчих людей і спостерігаючи за українським розквітом. А зважаючи на потенціали й вектори руху українського і російського суспільств, саме таке майбутнє є найбільш логічним. Якщо Захід не забуватиме, наскільки важливо виграти цю війну.
Щобудня ми старанно шукаємо найцікавіші матеріали про війну та розповідаємо про них. Ваша підтримка надихає нас робити це й далі. Допомогти «Бабелю»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: [email protected]