Wired пише про роль «ботаніків» і «технарів» у сучасній війні, подаючи як приклад їхній вплив у війні в Україні. За словами заступниці міністра оборони США Кейтлін Хікс, одразу після початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Пентагон залучив до роботи команду експертів з машинного навчання та штучного інтелекту. Вони аналізували дані про дії росіян, щоб отримати інформацію про їхні логістичні ланцюжки. Поки війна триває, американці не розкривають деталі роботи технічних фахівців, однак уже зараз Хікс зазначає, що технології фундаментально змінюють природу війни. Так, за допомогою штучного інтелекту транскрибують і перекладають розмови російських військових по раціях, а дешеві дрони допомагають зорієнтуватися військам та снарядам. Однак для більшої ефективності роботи таких спеціалістів американське (та й будь-яке інше) військове відомство має стати настільки ж сучасним працедавцем, як і приватні IT-компанії.
На тлі активної підтримки України з боку США The Economist пише про потребу Вашингтону наростити виробництво зброї, якщо країна хоче й надалі бути арсеналом світової демократії. Інакше американській військовій індустрії буде складно впоратися з усіма зобовʼязаннями Сполучених Штатів щодо захисту світового порядку, на які погодився Джо Байден. Європейські країни тривалий час недофінансовували свої війська, тому саме США залишаються ключовим постачальником зброї Україні, необхідної для відбиття російської агресії. Тепер місцеві виробники зброї мають наростити потужності, а для виробництва тих же «Джавелінів» і «Стінгерів» необхідні певні дефіцитні компоненти. Вирішити цю проблему можуть диверсифікація джерел зброї для України, більші запаси на складах у виробників і модульна зброя, взаємозамінні компоненти якої зможуть виробляти різні компанії чи країни.
Експерт із дезінформації Пітер Померанцев написав колонку для The Atlantic, в якій на прикладі досвіду однієї української родини стверджує, що з часом туман кремлівської пропаганди може розвіятися і росіяни прозріють. Родина Горбоносів з Лукашівки (біля Чернігова) протягом трьох тижнів вимушено ділила дах із групою російських солдатів, які захопили їхній будинок. Спочатку налякані, Горбоноси кілька тижнів намагалися переконати п’ятьох російських солдатів, що пропаганда, яка привела їх в Україну, — суцільна брехня. Ці п’ятеро — четверо із Сибіру й один татарин — були військовими механіками, їхній 31-річний капітан був наймолодшим у групі. Спочатку капітан постійно повторював, що це не війна, а «спеціальна операція», і коли вона закінчиться, вони всі разом дружно заживуть під пануванням путіна. Із часом його аргументи почали марніти, він дослухався до Горбоносів і почав бачити наслідки «спеціальної операції» на власні очі. Утім, він все одно сподівався на швидке взяття Києва та Чернігова. Натомість один із солдатів від самого початку відкрито висловлювався проти путіна, а інші просто були цинічними щодо всього. Згодом солдати почали запрошувати батька сім’ї Горбоносів випити та покурити з ними — вони спілкувалися дедалі більше. Горбоноси діляться, що загальне враження в них було таке, що солдати були цинічними та ні у що не вірили. Вони були вмотивовані не національною гордістю, а грошима — кожен із них мав борги та кредити. Померанцев пише, що це наслідок продуманої стратегії авторитарного режиму — сіяти сумніви та непевність, змушуючи людей почуватися розгублено і сподіватися на «царя, який їх поведе крізь пітьму». Однак судячи з досвіду п’ятьох солдатів, які жили із українською сім’єю, колись пропаганда має розвіятися. Хоча кремль стверджує, що росіянам байдуже до санкцій, але Горбоноси дізналися, що росіяни переживають щодо своїх кредитів, ліків, шкіл і кращого майбутнього для своїх дітей, і якоїсь миті, можливо, розмиті картинки російського телебачення не зможуть змагатися з горбоносами цього світу.