«Чому хтось вважає, що я — людина Авакова, а не Кернеса?» Ігор Терехов бореться за проспект Жукова, змагається з Михайлом Добкіним і хоче стати мером Харкова — інтервʼю

У березні профільний комітет парламенту рекомендував депутатам призначити вибори мера Харкова на 31 жовтня цього року. Ігор Терехов, тимчасовий виконувач обовʼязків мера Харкова, понад десять років працював заступником покійного мера Геннадія Кернеса, а до цього — заступником тодішнього голови Харківської обласної державної адміністрації Арсена Авакова. Після смерті Кернеса Терехов взяв у команду його людей і почав негласну виборчу кампанію. Він зустрічається з харківʼянами, розміщує по місту бігборди зі своїм портретом і експлуатує образ міцного господарника. Головний опонент Терехова на майбутніх виборах Михайло Добкін (велике інтервʼю з ним тут і тут ) називає його гвинтиком у команді Авакова і «непродаваним, пісним персонажем». В інтервʼю головному редактору «Бабеля» Євгену Спіріну і кореспонденту Марії Жартовській Терехов розповів про відносини з Аваковим, бізнесмена Павла Фукса і майбутні вибори мера.

Ви для Харкова «господарник», а тепер хочете бути політиком?

Я не хочу бути політиком. Якби я хотів бути політиком, то давно б ним став.

Давайте почнемо з 2007 року. Ви працювали в команді Арсена Авакова, а потім, коли Авакова звільнили з посади голови Харківської ОДА, працювали з Геннадієм Кернесом. Чому ви перейшли в команду ворога Авакова?

Насправді Арсен Аваков, Геннадій Кернес, я, Павло Фукс — це була одна харківська компанія. Ми були разом, іноді виникали розбіжності, іноді — ні. На той момент [в 2007 році] не було глобальних суперечностей.

Ми всі підтримали Помаранчеву революцію, а потім з багатьох причин команди розділилися. Арсен Борисович не міг спілкуватися ні з [міським головою] Михайлом Добкіним, ні з [секретарем Харківської міськради] Геннадієм Кернесом. Одного разу він мені сказав: «Слухай, ну ти ж комунікабельний, спробуй із ними вибудувати якусь лінію, тому що голова обласної державної адміністрації, мер міста, секретар міськради — між ними не може бути суперечностей, це шкодить області та місту».

Я спілкувався більше з Кернесом, ніж із Добкіним і збудував систему балансу. Коли Авакова звільнили з посади голови обласної державної адміністрації, а на його місце призначили Добкіна, я відразу написав заяву про звільнення. Але з Кернесом продовжував спілкуватися. Він сказав: «Дивись, я, звісно, зацікавлений, щоб ми працювали разом». Я відповів: «Не знаю, треба подумати». Ми тоді поговорили з Аваковим, який сказав, що ніякої політичної складової [в цьому призначенні] немає. Ми дуже довго потім розмовляли з Геннадієм Адольфовичем — у «Націоналі», потім у мерії, потім знову поїхали в «Національ», такі розмови тривали кілька днів. У мене було дві умови — я ніколи не буду в Партії регіонів та ми не говоримо про Авакова. Він ці умови прийняв і ми почали працювати.

Ви що, дійсно десять років не розмовляли про Авакова?

Не говорили погано, не говорили добре. Говорили дуже виважено і спокійно.

Ви весь цей час підтримували відносини з Аваковим?

Часом — так, часом — коли його не було — ні. Не було ніякого конфлікту, Аваков — самостійна політична фігура. Коли він став міністром, я памʼятаю розмову між мною, Кернесом і Аваковим — коли тут усе палало [в 2014 році], потім якийсь час розмов не було. Коли [у квітні 2014 року] в Геннадія Адольфовича стріляли, я подзвонив Авакову. Кернеса потрібно було випустити з країни, а він був під слідством [за викрадення двох активістів Євромайдану], я пояснив ситуацію. Було зрозуміло, що наша медицина не впорається, немає обладнання і такого досвіду. Аваков сказав: «Так добре, я все зроблю». Він все зробив.

Кернес багато разів звинувачував Авакова в організації замаху на нього.

Останнім часом — ні.

Ви були медіатором між ними?

Я не можу так сказати. Ми багато говорили на тему замаху — і я, і [друг Геннадія Кернеса, бізнесмен] Юра Дімент, якого застрелили в 2016 році. Обговорювали і вибудовували логічні ланцюжки: що це могло бути, як це сталося. Але останнім часом Геннадій Адольфович не говорив, що до замаху причетний Аваков.

Із Києва бачиться так: є Михайло Добкін, який був близький до Кернеса, і є ви — людина Авакова, яка протистоїть Добкіну.

Я нікому не протистою і не хочу нікому протистояти.

Так от. Є Аваков, який повертає собі вплив на Харків через свою людину. Тобто — вас.

Та немає такого! Запитайте в Авакова, у нас навіть і близько розмови на цю тему не було! Чому хтось вважає, що я — людина Авакова, а не Кернеса? Я десять років із Кернесом пропрацював пліч-о-пліч, ми були в тих ситуаціях, із яких обидва могли не вийти. Обидва!

Це ж у яких, приміром?

[Вулиця] Римарська [де в березні 2014 року відбувалися зіткнення]. Харківська міськрада, коли кричали, що потрібно проголошувати «ХНР». Я тоді зі своїм охоронцем тримав одні двері, а Геннадій Адольфович зі своїм охоронцем — інші. Нікого немає, суне лавина озброєних людей, які йшли в СІЗО звільняти затриманих і розвернулися, пішли сюди, до міськради. Ми їх не пустили, до нас люди, депутати підтягнулися, а далі вже приїхала Нацгвардія.

А що було на Римарській? Коли він прямо туди пішов, коли заручники були захоплені. Були моменти, коли в нас на площі камінням кидали.

А чому «ХНР» не вийшла?

Ми були просто за крок від того, що сталося в Донецьку і Луганську. Тоді ми, може, чогось не розуміли, але ситуація була серйозна. Дивом, завдяки зусиллям і мудрості Кернеса, який тоді прийняв ситуацію, і завдяки мудрості людей, які не перейшли тонкої межі, сьогодні в Харкові немає «ХНР».

Ви тоді теж були при владі. Саме при вас місто опинилося за крок від «ХНР». Як так сталося?

Що таке Харків? Це українське місто, де у величезної кількості людей є родичі в Бєлгороді, Курську, прилеглих областях Росії. До Бєлгорода 45 кілометрів, до Росії — 25. Зрозуміло, що економіка Харкова ще при СРСР була інтегрована в економіку РФ, ми випускали напівпродукти, які збиралися в комплект уже в Російській Федерації. У побуті ми всі говоримо російською мовою, мало хто говорить українською.

Я ніколи не забуду облдержадміністрацію, біля якої вишикувалися вервечки машин і людей з російськими прапорами. Це були українські машини, українські студенти, наші діти, але вони кричали і махали російськими прапорами. Тільки іскру викресати, а далі зупинити дуже складно. Чому тут була така кількість людей, які хотіли зробити «ХНР», це питання не до нас — є правоохоронні органи, є прикордонники.

Але, наприклад, вдягти футболки з «Беркутом» — це перебір.

Я не надягав, у міськраді ніколи не надягали футболки з «Беркутом».

Так цими ж футболками підігрівалася ситуація так, що ледве «ХНР» не трапилася.

Ну не трапилася ж.

За сім минулих років ви можете сказати, що ця іскра згасла?

Згасла. Коли люди побачили цей жах [«ЛНР» і «ДНР»]. Коли до нас приїхали, за моєю оцінкою, близько 300 тисяч вимушених переселенців. Я цього тижня був у містечку для переселенців — там живуть люди з інвалідністю, за цей час там народилися 30 дітей. Я ніколи не забуду перший приїзд до цього містечка. Знаєте, що мене вразило? Я заходжу і питаю: «Ну як вам?» А вони відповідають: «Спасибі, все добре, ми живі, цілі, головне, щоб мир був, але є одна проблема...» Я думав, скажуть, що садок або школа для дітей потрібні. А вони кажуть: «Ми біля аеропорту живемо, і коли літак пролітає, дитина ховається під стіл». Це я запамʼятав на все життя.

Кернес готував вас як наступника?

Так.

Чого він від вас очікував?

Продовження розвитку міста і тієї динаміки, яку ми набрали. Ми обговорювали багато проєктів. Ми спілкувалися щодня, включно із суботою та неділею. Ми все обговорювали разом.

Кернес вам залишав план або програму, яку ви повинні виконувати?

Ми обговорювали проєкти, стратегії міста. Наприклад, зоопарк. Я наполіг, щоб його будували. Геннадій Адольфович пручався з приводу зоопарку, і це не суперництво з «Екопарком» Олександра Фельдмана. Після парку Горького виникло питання, що ж робити далі. Я запропонував робити зоопарк. І зоопарк — це буде бомба...

Ви не всі документи відправили в парламент, щоб депутати не встигли своєчасно призначити вибори. У чому була проблема відправити документи вчасно і таким чином призначити вибори на березень?

Проблем ніяких немає, не було і не існувало. Ось був закон, хоч хтось сказав ухвалити рішення про припинення повноважень Харківського міського голови? Ну хто нам сказав «ухваліть рішення»? Якби треба, то ухвалили б. Рішення — це ж формальність. Але де в законі це прописано?! Там написано, що секретар міськради протягом 15 днів зобовʼязаний проінформувати парламент про те, що трапилося і попросити призначити дострокові вибори. Тридцять першого грудня я відправив все, що прописано за законом. Подивилися [в парламенті] вже після новорічних свят, надіслали лист — дайте рішення сесії, а де це написано в законі?! Що я можу зробити?

Павло Фукс усім розповідав, що Геннадій Адольфович скоро повернеться. Із Києва здавалося, що Харків обрав собі мертвого мера.

Господи, як добре, що Київ і Харків живе по-різному.

Ви не розуміли, що Кернес скоро помре?

Ні. Ми чекали його 29 грудня, на цей день замовили літак, щоб він прилетів. Лікарі давали позитивні прогнози, я з ним розмовляв по телефону, обговорювали ситуацію по депутатах і секретарю міськради. У нього все було нормально, він мислив як завжди. А потім помер.

Як це «Слуга народу» і «Блок Кернеса — Успішний Харків» зʼєдналися в міськраді? Кернес про це домовився в Офісі президента?

Були переговори. Але я не учасник цих переговорів. Це не до мене.

Павло Фукс дав інтервʼю «Українській правді», і там журналіст називав прізвища Ярославського, Фукса, Авакова — Фукс відповів, що всі ці люди будуть вас підтримувати. Ви їхню підтримку відчуваєте?

Підтримку в чому? Фукс не живе в Харкові. Коли Фукс дзвонив Кернесу або мені, ми завжди говорили втрьох по гучному звʼязку по пів години, хвилин по сорок. Це дружні відносини, які є і, сподіваюся, будуть. Що потрібно Фуксу від Харкова? Запитайте у Фукса. Як на мене, це просто дружні відносини і бажання того, щоб місто динамічно розвивалося і щоб він міг пишається рідним містом. Він не буде сюди переїжджати, у нього тут немає бізнес-інтересів. Сьогодні його більше цікавить Київ.

З Ярославським складніше. Ми разом робимо «Харківський трамвай», ми разом допомагаємо заводу ХТЗ. Ярославський — патріот Харкова попри те, що він живе в Лондоні. Він прилітає сюди, його тут люблять і памʼятають по футбольному клубу «Металіст», який йому довелося віддати свого часу.

Просте запитання: проспект Жукова або Григоренка?

Жуков.

Тобто ви — продовжувач справи Геннадія Адольфовича.

Я вам точно кажу — Жуков. Винесу питання на сесію [міськради], і хто б що не робив — буде Жуков.

Чому?

Як чому? Тому, що це правильно. Можна дізнатися, хто сказав, що Жуков — не герой? Ви вважаєте Жукова героєм? Людиною, яка разом із народом виграла війну проти нацизму, вважаєте?

Я вважаю, що він виграв війну проти нацизму, поставивши до стінки сотні тисяч людей.

А можна я переверну ситуацію і скажу по-іншому? А що б було, якби Жуков не виграв війну? Де б ми з вами були?

Історія не знає умовного способу.

Мій батько воював, і у його сімʼї було девʼятеро дітей, і до кінця війни залишився він один, вдумайтеся. Хто має право забрати в людей перемогу, хто має право говорити сьогодні, що Жуков — не Маршал Перемоги?

Про декомунізацію. Памʼятник Леніна знесли – це правильно чи ні?

Так як знесли, вважаю, це наруга. Все можна було зробити, тільки на все повинен прийти час в головах у людей. Стояв памʼятник, хороший, поганий. Одні люди були за нього, інші — проти, але процес повинен був бути природним. І на той момент Харків не зрозумів знесення памʼятника Леніну. Як тільки памʼятник знесли, рейтинг партії Порошенка в Харкові обвалився в три рази. «Народний Фронт» набрав більше за них, тому що їх асоціювали з цією ситуацією. Все потрібно робити виважено, не можна махнути шашкою в таких питаннях. Тим більше, памʼятник стояв у центрі Харкова, тепер там фонтан красивий, треба ж чимось компенсувати.

Вас би влаштувала така ситуація: у вас у Харкові стоїть Ленін, вам ніхто нічого не навʼязує, у Тернополі стоїть Бандера — і всі нормально співіснують?

Як на мене, так. Питання в тому, що рано чи пізно назрів би момент, що люди б запитали, навіщо тут цей памʼятник, давайте зробимо щось інше.

Харків — європейське місто. Але водночас ми зобовʼязані, щоб у нас нормалізувалася ситуація з Росією, у нас повинні бути нормальні, взаємовигідні економічні відносини з Росією.

Ви знайомі з Кирилом Тимошенком, який тепер відповідає за регіональну політику. Як ви будуєте відносини з Офісом президента?

Знайомий. Я кілька разів зустрічався з Кирилом Тимошенком, останній раз під час програми, де ми обговорювали питання вакцинації. Наживо бачив його кілька разів, під час приїзду президента, коли у нас згорів незаконний пансіонат. Рівні, нормальні відносини. Завдань вони не ставлять, вони з облдержадміністрацією зустрічаються більше, ніж зі мною.

Ви вважаєте Михайла Добкіна можливим конкурентом і опонентом?

Не вважав, не думаю взагалі про Добкіна.

Він говорив, що Фукс возив вас на оглядини до Авакова.

Давайте залишимо на совісті Михайла Марковича, що він говорить. Я що, дівка на виданні?

Чи можна сказати, що Кернес вам довіряв?

Так, а я — йому.

В останні пів року ви узурпували Кернеса?

Його узурпувати неможливо. На те він і Кернес.