Сфера Дайсона чи хмара з космічних уламків? Астрономи наблизилися до розв’язання загадкової поведінки зірки Бояджян

Астрономи наблизилися до розв’язання загадки зірки Бояджян у сузір’ї Лебедя, що аномально змінює свою світність. Раніше це намагалися пояснити роєм небесних тіл, які затьмарюють зірку, проте згодом науковці припустили, що справа може бути зовсім в інших космічних процесах.

Про це пише Science Alert.

KIC 8462852 не має офіційної назви, але неформально її називають за імʼям астронома Табети Бояджян — вона першою намагалася пояснити аномальну поведінку цієї зірки, що розташована за 1 470 світлових років від Сонця і невидима для неозброєного ока.

З 2015 року Бояджян намагалася пояснити, чому ця зірка — жовто-білий карлик — час від часу затьмарюється та втрачає до 22% світності. Імовірні планети на її орбіті не можуть призвести до такого затьмарення, коли проходять по орбіті та стають між зіркою й земним телескопом, — вони здатні перекрити хіба що 1% світності.

У 2016 році науковці запропонували гіпотезу, за якою довкола зірки існує мегаконструкція, оскільки одні світлові хвилі блокувалися сильніше за інші — так, ніби щось їх фільтрує. Це натяк на «сферу Дайсона» — гіпотетичний астроінженерний проєкт, гігантську конструкцію, що оточує зірку та поглинає її енергію для потреб цивілізації, яка її побудувала.

Інше припущення — це хмара з пилу, уламків довкола зірки та безлічі комет з неправильними траєкторіями, що викликають тимчасове затьмарення. Але врешті астрономи дійшли до іншої ідеї, яка може пояснити аномалію без фантастичних гіпотез.

Так, у новому дослідженні науковці доводять наявність другої зірки в системі Бояджян. З 2016 року астрономи намагалися знайти зв’язок між Бояджян і найближчою до неї зіркою, що стало складним викликом. Зірки, що з Землі виглядають як близькі, насправді можуть бути розташовані далеко одна від одної.

Астрономи п’ять років споглядали за сусідкою зірки Бояджян, допоки не змогли довести її близькість. Її підтвердили у 2020 році завдяки тривимірній карті Чумацького шляху, створеній за даними космічного телескопу Gaia. Зірки перебувають на відстані близько 120 млрд км одна від одної.

Другу зірку назвали KIC 8462852 B — це червоний карлик, менший за зірку Бояджян. На такій широкій орбіті ця зірка не може прямо впливати на світність свого компаньйона, але могла позначитися на еволюції системи — гравітаційний вплив міг зруйнувати планети та інші орбітальні тіла і сформувати з них хмари пилу й уламків.

Але це припущення теж може виявитися помилковим, попри свою раціональність. Астрономи, які досліджували систему зірки Бояджян на предмет компаньйона, не впевнені у своїх висновках і планують працювати далі. Але KIC 8462852 не єдина зірка з такими аномаліями — відомо щонайменше про 20 зірок, поведінка яких дивує ще більше.

• Людство звикло до того, що Сонце на небосхилі має бути одним-єдиним, проте для нашої галактики це виключення — більшість систем мають по дві зірки. Але є й більш незвичні системи, в яких одночасно три зірки. В одній з таких астрономи нещодавно підтвердили наявність планети.
• Одна з космологічних моделей описує Всесвіт як велетенську павутину, що за допомогою газових волокон сполучає скупчення матерії. Зазвичай у телескоп видно самі лише зорі та галактики, проте нещодавні дослідження підтвердили цю теоретичну модель, виявивши раніше небачені складники космічної павутини.
• Телескоп обсерваторії Паркса в Австралії зафіксував потужний радіосигнал, що надходив із системи найближчої до Сонця зірки — Проксими Центавра, де нещодавно відкрили планету, схожу на Землю. Проте науковці сумніваються, що там може бути життя: на одній півкулі планети завжди ніч, а на іншій — завжди день.
• Надмасивна чорна діра з галактичного кластера Abell 2261 безслідно зникла — астрономи не змогли знайти жодних ознак одного з найбільших об’єктів цього типу. Якщо чорні діри можуть пересуватися Всесвітом, то мають залишати після себе бодай щось — але жодних речовин, які мали оточувати чорну діру, теж немає.