Кожен злочин має свідків. Документалісти зберегли свідчення про Голокост, різанину в Сребрениці та геноцид у Судані. «Бабель» зібрав 10 документалок про воєнних злочинців

У травні 2022 року британський таблоїд The Independent випустив 13-хвилинну документалку The true horror of Russia’s war in Ukraine про звірства росіян під час окупації Київської області. Дедалі більше журналістських робіт про воєнні злочини армії рф нагадують не простий репортаж, а короткометражну документальну роботу — подібні відео випускали Vice, The New York Times та інші. Великі документалки про ці злочини ще попереду. У сучасній історії вже були випадки, коли масштабні документальні роботи розкривали подробиці воєнних злочинів, ставали доказами в судах та спонукали міжнародну спільноту до розслідування, наприклад, геноциду в Судані у 2000-х. «Бабель» зібрав 10 визначних документалок про воєнні злочини, злочинців та суди над ними від Голокосту до різанини на Шрі-Ланці у 2009 році.

«Переслідуючи зло: Надзвичайний світ Бена Ференца»

Історія Бенджаміна Ференца — людини, яка заклала основи сучасного розуміння воєнних злочинів. Ференц народився в 1920 році на території сучасної Румунії. Тікаючи від єврейських погромів, його сім’я переїхала до США. Ференц навчався в Гарвардській школі права і там зацікавився темою воєнних злочинів, які юридична наука тоді тільки починала вивчати. У 1943 році він пішов в армію, де служив писарем, зокремп при штабі генерала Джорджа Паттона. Після закінчення Другої світової Ференцу, як одному з небагатьох фахівців з воєнних злочинів, запропонували попрацювати на Нюрнберзькому процесі. Він був обвинувачем на одному з «малих» трибуналів, у справі айнзацгруп.

Після цього боротьба з воєнними злочинами стала для Бена Ференца справою життя. Він брав участь у розробці програми німецьких репарацій євреям та принципів Міжнародного кримінального суду. Зараз йому 102 роки, і він досі слідкує за воєнними злочинцями. У березні цього року Ференц заявив, що з його досвіду, володимир путін є воєнним злочинцем, який має сидіти за ґратами.

«Памʼять справедливості»

Основний герой цієї документалки — Телфорд Тейлор, один з американських обвинувачів на Нюрнберзькому процесі, який працював разом із Беном Ференцом щодо справи айнзацгруп. У 1970 році він видав книгу «Нюрнберг та Вʼєтнам: американська трагедія», яка викликала бурхливі суперечки. Тейлор стверджував, що деякі дії американських військових у В’єтнамі підпадають під визначення воєнних злочинів, сформульовані в Нюрнбергу.

Французький режисер Марсель Офулс у своєму фільмі намагається знайти відповіді на складні питання відповідальності військових. Крім Тейлора та інших юристів, серед співрозмовників Офулса були колишні функціонери Третього Рейху, які на той час уже вийшли з в’язниці — рейхсміністр озброєнь і боєприпасів Альберт Шпеер та гросадмірал Карл Деніц.

«Нюрнберг: Суд над нацистами»

Документальний мінісеріал від BBC, який вийшов у 2006 році до 60-річчя Нюрнберзького процесу. Складається з трьох епізодів, у яких детально розбирають справи трьох нацистів — Альберта Шпеера, Германа Герінга та Рудольфа Гесса. Крім документальних кадрів, у серіалі є реконструкція подій трибуналу, знята з акторами.

Коли серіал вийшов, думки критиків розділилися. Одні вважали реконструкції дуже вдалими й особливо виділяли гру актора Роберта Пʼю, який зобразив саркастичного та зверхнього Герінга. Інші вважали, що документальних кадрів цілком достатньо, і незрозуміло, навіщо витрачати бюджет на реконструкцію.

«Японські дияволи»

У 1948 році в Японії завершився суд над японськими військовими злочинцями. Але на лаву підсудних потрапили лише 29 людей. За межами процесу залишилися як безпосередні виконавці злочинних наказів, так і деякі японські високопосадовці. Повний імунітет від переслідувань отримали члени імператорської сім’ї та навіть Сіро Ісії, директор підрозділу 731 — спеціального загону, який проводив біологічні та медичні експерименти над військовополоненими та простими китайцями.

Базою для фільму Мінору Мацуї стали розмови з чотирнадцятьма колишніми японськими військовими, які брали участь у роботі підрозділу 731 та виконували інші злочинні накази. Фільм викликав суперечки, тому що всі його герої після війни опинилися в китайському полоні та були бранцями Фушунської в’язниці, де на них могла впливати китайська влада. Втім, на момент запису інтерв’ю всі вони вже були на свободі.

«Фашистська спадщина»

Фільм розділений на дві частини. Перша називається «Виконана обіцянка», у ній йдеться про воєнні злочини італійців у Ефіопії та Югославії. У центрі історії — маршал Пʼєтро Бадольйо, за наказом якого італійські війська застосовували отруйні гази, бомбили шпиталі та проводили етнічні чистки проти населення Ефіопії. Окремо автори розповідають про концентраційний табір на острові Раб у Хорватії, який контролювали італійці. У цьому концтаборі закінчили життя від 3 до 5 тисяч євреїв, словенців та хорватів. Рівень смертності там був навіть вищий, ніж у Бухенвальді.

У другій частині фільму, «Зраджена присяга», намагаються знайти відповідь на питання, чому італійські військові злочинці так ніколи й не постали перед судом, а маршал Бадольйо спокійно жив у своєму маєтку до смерті в 1956 році.

«Радянська історія»

Латвійський документальний фільм, знятий за ініціативою фракції «Союз за Європу націй» Європарламенту. Увага фільму фокусується на злочинах радянської влади, у тому числі й воєнних, під час окупації Західної України, Польщі та країн Балтії. Окремо фільм розповідає історію співпраці тоталітарних режимів СРСР та Третього Рейху в 1939 році. Зокрема, епізодів, коли радянські війська фактично допомагали нацистам бомбардувати мирні міста в Польщі та Норвегії та переслідувати євреїв.

Автори фільму взяли інтерв’ю, зокрема, в колишнього президента СРСР Михайла Горбачова, британського історика Нормана Девіса, дисидента Володимира Буковського.

«Сребрениця: Крик із могили»

Документальний фільм про різанину в Сребрениці 1995 року, коли військові Армії Республіки Сербської вбили близько 8 000 чоловіків-боснійців віком від 12 до 77 років під час Боснійської війни. Гаазький трибунал щодо колишньої Югославії та Міжнародний суд ООН визнали різанину в Сребрениці актом геноциду.

Під час трибуналу в Гаазі обвинувачі використовували матеріали, що їх записали автори фільму, як додаткові докази деяких конкретних епізодів різанини. Фільм отримав спеціальну відзнаку на Міжнародному фестивалі документального кіно в Амстердамі та ще низку премій на інших фестивалях.

«Суд над Ратко Младичем»

Історія судового процесу над генералом Ратко Младичем — головнокомандувачем Армії Республіки Сербської під час Боснійської війни. З початку 2000-х років Младич переховувався в Сербії й жив за фальшивими документами на вигадане ім’я. У 2011 році його заарештували. Розпочався суд, який тривав 10 років — останню апеляцію Младича відхили в 2021 році, усе своє життя він проведе за ґратами.

Младича судили за 11 епізодами, в тому числі й за різанину в Сребрениці, обстріли Сараєва, депортації, взяття заручників та інші воєнні злочини. Визнали винним у 10 епізодах, довести не вдалося лише його участь у вбивствах боснійців у 1992 році. Автори фільму зробили вибірку з багатогодинних засідань суду за 10 років.

«Дарфур сьогодні»

У 2003 році в Судані спалахнув конфлікт між чорношкірим населенням провінції Дарфур та центральною владою, яка є переважно арабською. Конфлікт перейшов у громадянську війну, для придушення повстання влада використала неофіційні загони «Джанджавід» — арабських кочівників. Поки регулярні війська воювали з озброєними повстанцями, бойовики «Джанджавід» почали терор проти мирного населення Дарфуру, проводили етнічні чистки та спалювали цілі села. Під час чисток вбили близько 300 тисяч людей, ще понад двом мільйонам довелося поїхати з країни.

Режисер Тед Браун та його знімальна група провели в Дарфурі майже пів року у 2007-му, знімаючи наслідки злочинів та записуючи історії місцевих мешканців. Коли фільм вийшов у прокат, його подивилися на засіданні Ради безпеки ООН. Перший судовий процес у Гаазі щодо геноциду в Дарфурі почався лише навесні 2022 року — на лаві підсудних опинився командир загону «Джанджавід» Алі Кушейб. А в серпні Судан погодився видати міжнародному суду колишнього президента Омара аль-Башира, за наказом якого формувалися загони бойовиків.

«Поля смерті Шрі-Ланки»

З 1983 по 2009 рік на Шрі-Ланці тривала громадянська війна між центральною владою та «Тиграми визволення Таміл-Іламу» — організацією, що боролася за незалежність регіонів країни, які населяють тамільці. Війна закінчилася перемогою урядових військ та загибеллю лідера «тигрів» Велупіллаї Прабхакарана. Після цього почали з’являтися свідчення воєнних злочинів ланкійської армії не лише проти військовополонених, але й проти мирного тамільського населення.

Британський фільм «Поля смерті Шрі-Ланки» складається з кадрів страт, тортур та інших злочинів. Але переважно їх зняли не журналісти, а прості громадяни Шрі-Ланки, що стали свідками дій військових. Міністерство оборони країни заявило, що більшість епізодів на відео підроблені або постановочні. І випустило свій документальний фільм «Брехня узгоджена», у якому намагалося спростувати звинувачення. Автори «Полів смерті» у відповідь на це випустили продовження своєї стрічки з новими доказами злочинів. Події в Шрі-Ланці у 2009 році досі повноцінно не розслідуються.

Документальне кіно осмислює дійсність, а медіа її фіксують. Допоможіть «Бабелю» бути свідком історії, що розгортається на наших очах: 🔸 у гривні,🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon,🔸 PayPal: paypal@babel.ua.