33 роки тому розпався блок соцкраїн Варшавського договору на чолі з СРСР. Його війська придушували повстання в Будапешті та Празі, а потім майже всі учасники попросилися до НАТО

Перше липня 1991 року стало останнім днем Організації Варшавського договору, яка проіснувала 36 років. Її створили з ініціативи СРСР у розпал Холодної війни як відповідь на військово-політичний альянс Західних країн — НАТО. Крім Радянського Союзу, договір підписали ще сім країн соцтабору у Східній і Центральній Європі. СРСР стежив за тим, щоб ніхто з країн-учасниць не відхилявся від лінії Компартії, і жорстко придушував будь-які протести за допомогою солдатів і танків. Але наприкінці 1980-х комуністичні режими стали падати один за одним — сенс в існуванні організації відпав. «Бабель» згадує історію створення і розпаду Організації Варшавського договору в архівних фото періоду Холодної війни.

Наприкінці Другої світової США, Велика Британія та СРСР домовилися про післявоєнний устрій світу і поділили сфери впливу. А після остаточної перемоги відносини між вчорашніми союзниками за антигітлерівською коаліцією стали стрімко погіршуватися і переросли в Холодну війну.

Уже в 1949 році десять європейських країн спільно з Канадою і США обʼєдналися у військово-політичний блок — Північноатлантичний Альянс, або НАТО. Перший генсек нового союзу, британський генерал Ісмей Гастінгс описував головні завдання НАТО у трьох фразах: «Тримати американців у Європі, росіян — поза її межами, а німців — у покорі».

Спочатку СРСР не поспішав створювати союз у відповідь, адже Москва вже контролювала уряди соцкраїн Східної та Центральної Європи. Радянський Союз навіть вдався до пропагандистського кроку — у 1954 році подав заявку на вступ до НАТО. Звісно, її ніхто не розглядав серйозно. Адже один з основних принципів Альянсу — узгоджена думка всіх членів. Якби СРСР увійшов до складу НАТО, він міг би блокувати будь-які рішення і в такий спосіб підірвати союз ізсередини. Офіційно Радянському Союзу відмовили на тій підставі, що його членство «суперечило б демократичним і оборонним цілям Альянсу». У відповідь у Москві заявили, що «маски зірвані», і звинуватили Захід в агресивних планах.

Блок НАТО продовжував розширюватися. У 1952 році до нього увійшли Греція і Туреччина. У жовтні 1954-го до НАТО вирішили запросити Західну Німеччину, й у травні наступного року ФРН стала повноправним членом Альянсу.

Питання про те, щоб створити військовий блок «країн соціалізму», обговорювали ще за Сталіна, а вступ Західної Німеччини до НАТО став останньою краплею для нового радянського лідера Микити Хрущова. І 14 травня 1955 року СРСР, Східна Німеччина (НДР), Польща, Болгарія, Румунія, Угорщина, Чехословаччина та Албанія підписали Договір про дружбу, співпрацю і взаємну допомогу. Місцем для підписання обрали Варшаву, щоб зайвий раз не підкреслювати домінуючу роль Радянського Союзу. Тому новий союз назвали Організація Варшавського договору (ОВД).

Щоправда, спочатку Москва пропонувала західним країнам розпустити обидва блоки в рамках «системи колективної безпеки», на що ті передбачувано не погодилися. Адже в такому разі американські війська не змогли б залишатися у Європі на законних підставах, а СРСР нічого не втрачав.

Офіційні завдання і цілі ОВД були приблизно ті самі, що в НАТО: країни-учасниці взяли на себе зобовʼязання надавати всю необхідну допомогу одна одній, включно з військовою у випадку нападу на одну з них, а всі міжнародні суперечки вирішувати «виключно мирними засобами — у такий спосіб, щоб не ставити під загрозу міжнародний мир і безпеку». Насправді ж його головним завданням, крім протистояння НАТО, була підтримка маріонеткових режимів у соцкраїнах, зокрема й за допомогою армії.

Поза цим обидва блоки істотно відрізнялися. У НАТО ключову роль відігравали насамперед США, але й союзники робили вагомий внесок. Обʼєднане командування Альянсу незмінно очолювали американські генерали, але посади начальника штабу і генерального секретаря зазвичай обіймали представники інших країн. Усі члени НАТО, крім ФРН, передавали в підпорядкування обʼєднаного командування лише частину своїх збройних сил.

Армії соцкраїн входили до структури Організації Варшавського договору цілком, однак всі керівні посади обіймали виключно радянські генерали. Штаб ОВД був у Москві. Уся основна документація організації велася російською мовою. Іншим союзникам дали зрозуміти, що, крім військ СРСР, як бодай якийсь серйозний фактор розглядаються тільки польська та східнонімецька армії.

Першу операцію війська ОВД провели вже за рік після підписання договору. Наприкінці жовтня 1956 року в Угорщині почалося антикомуністичне повстання. На початку листопада його придушили, переважно радянськими танками, що розстрілювали повстанців на вулицях Будапешту. У сутичках загинули близько трьох тисяч людей. Зрештою в Угорщині відновили прорадянський режим.

У серпні 1968 року приблизно пів мільйона військових СРСР, НДР, Польщі, Болгарії та Угорщини вторглися до Чехословаччини, щоб придушити Празьку весну — спробу першого секретаря ЦК Компартії Чехословаччини Александера Дубчека побудувати «соціалізм із людським обличчям».

Після вторгнення до Чехословаччини Албанія розірвала Варшавський договір і стала єдиною країною, яка вийшла з ОВД за всю історію її існування. Насправді це був лише формальний привід, брати участь у договорі Албанія припинила ще у 1961 році. Річ у тім, що албанський лідер Енвер Ходжа був затятим шанувальником Сталіна, а після його смерті посварився з новим радянським керівництвом. У 1961-му Ходжа розірвав дипломатичні відносини з СРСР, оголосив, що країна оточена ворогами, і побудував в Албанії близько мільйона бункерів і дотів.

Після подій у Празі генсек СРСР Леонід Брежнєв сказав чехословацьким лідерам: «Чехословаччина перебуває в межах тих територій, які в роки війни звільнив радянський солдат. Межі цих територій — це наші кордони. І так буде завжди». У листопаді 1968 року на зʼїзді у Варшаві він заявив, що «захист справи соціалізму є спільною проблемою всіх соціалістичних країн, які мають право надати військову допомогу братній країні, щоб запобігти загрозі соціалістичному ладу». На Заході таку практику СРСР втручатися у внутрішні справи інших соцкраїн назвали «доктриною Брежнєва».

Двадцять шостого квітня 1985 року Варшавський договір продовжили на наступні 20 років. На той час це була найбільша у світі військова організація з майже 8-мільйонною армією.

Але того ж року новим генсеком СРСР став Михайло Горбачов, який оголосив курс на перебудову і публічно заявив про право народів на суверенітет. Упродовж наступних кількох років у країнах-учасницях ОВД впали комуністичні режими. Останньою краплею стало падіння Берлінської стіни й обʼєднання Німеччини.

Існування Організації Варшавського договору як військово-політичного альянсу соцкраїн втратило сенс. Тому 25 лютого 1991 року країни-учасники ОВД ліквідували її військові структури, а 1 липня 1991-го остаточно припинили дію договору. За пів року розвалився і Радянський Союз.

Сьогодні майже всі країни-учасниці Організації Варшавського договору і Балтійські республіки колишнього СРСР вступили до Північноатлантичного альянсу та Європейського Союзу. Курс на членство в НАТО і ЄС взяла й Україна.

Ми нікому не дозволяємо втручатися в нашу редакційну політику. Щоб «Бабель» не розвалився, просто підтримайте нас донатом: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.