Тексти

86 років тому нацисти узаконили анексію Австрії на «референдумі». Згадуємо про перше загарбання Гітлера, на яке світ заплющив очі, а згодом пошкодував (так, історія римується)

Автори:
Сергій Пивоваров, Дмитро Раєвський
Дата:

Getty Images / «Бабель»

Десятого квітня 1938 року нацисти влаштували в окупованій Австрії «референдум», який мав підтвердити «добровільне» приєднання країни до Німеччини. І, ясна річ, отримали майже сто відсотків голосів за. Більшість країн просто змирилися з анексією, назвали її «німецькою сімейною справою» і вирішили, що Гітлер на цьому зупиниться. Так само світ не зважився дати відсіч іншому диктатору — путіну, коли той окупував український Крим і влаштував там «референдум» у березні 2014-го. У 1938-му чимало австрійців повірили в нацистську пропаганду і справді вітали аншлюс із Німеччиною, адже пережили економічну кризу, заколот, путч, громадянську війну і диктатуру. Та згодом зрозуміли, що їх просто обдурили та втягнули в нову світову війну. І тільки після цього австрійці почали ідентифікувати себе як окрему від німців націю. «Бабель» згадує передумови, перебіг і наслідки аншлюсу Австрії та Німеччини, що став синонімом анексії.

Після падіння Священної Римської імперії на початку ХІХ століття Австрія і Пруссія заходилися змагатись, хто з них обʼєднає розрізнені німецькі землі. Конкуренція навіть переросла в кількатижневу війну в 1866 році, в якій перемогла Пруссія на чолі з канцлером Отто фон Бісмарком. Після цього саме Пруссія стала центром обʼєднання німецьких земель і після перемоги у війні з Францією в 1871-му оголосила про утворення Німецької імперії. Але Австрія до її складу не ввійшла, вона зберегла незалежність і лишилась під управлінням династії Габсбургів.

Австро-Угорська імперія, на відміну від Німецької, була багатонаціональною державою, до її складу входили, зокрема, і сучасні українські території. Відень налагодив відносини з Берліном і став його головним союзником, але в політичному і військовому плані завжди був на других ролях. Наприклад, саме за потурання Німеччини Австрія зважилась у 1914 році напасти на Сербію, що зрештою призвело до Першої світової війни.

Австро-угорський імператор Франц Йосиф І (ліворуч) вітає німецького кайзера Вільгельма ІІ із прибуттям до Відня, 1910 рік.

Getty Images / «Бабель»

Після поразки в Першій світовій Австро-Угорщина розпалась на самостійні національні держави. Від величезної імперії Габсбургів лишилась невеличка майже повністю німецькомовна Австрійська республіка. Наприкінці 1918 року вона спробувала обʼєднатися з Веймарською республікою, що постала замість Німецької імперії. Утім, це була радше ініціатива австрійських політичних еліт, ніж більшості населення. І головна мета обʼєднання з Берліном була економічна — країна була розорена війною, втратила понад 70% територій, зокрема і вихід до моря.

У 1919 році на Паризькій мирній конференції дискутували про повоєнний світоустрій. І більшість держав пристали на пропозицію тодішнього американського президента Вудро Вільсона: максимальне роззброєння держав, рівні умови торгівлі, право націй на самовизначення і створення міждержавного обʼєднання — Ліги Націй, що слідкуватиме за дотриманням миру.

Лідери країн «Великої четвірки» на Паризькій мирній конференції (зліва направо): премʼєр Британії Девід Ллойд Джордж, прем’єр Італії Вітторіо Орландо, премʼєр Франції Жорж Клемансо і президент США Вудро Вільсон, 27 травня 1919 року.

Wikipedia / «Бабель»

Саме вільсонівським принципом самовизначення сподівались скористатись у Відні. Та на заваді цьому добровільному аншлюсу стали країни-переможниці, насамперед Велика Британія і Франція. Вони побоювалися зміцнення переможених німців і австрійців. Тож змусили їх підписати кілька повоєнних угод, які забороняли будь-яке обʼєднання Німеччини й Австрії, навіть у формі економічного союзу.

Упродовж 1920-х — на початку 1930-х Австрія сконцентрувалась на власних економічних проблемах, які загострила Велика депресія. Посилилось і політичне протистояння між двома панівними силами — правоцентристською Християнсько-соціальною партією і лівоцентристською Соціал-демократичною партією.

Окрім політичних партій, і праві, і ліві мали власні бойові організації. Вони складалися переважно з ветеранів Першої світової та були озброєні й організовані не гірше за тодішню австрійську поліцію. Тож між противниками виникали не лише парламентські баталії, але й вуличні сутички. Одна з таких у липні 1927 року в Відні переросла в масові заворушення зі стріляниною, в якій загинули майже сто людей та понад тисячу дістали поранень.

Поліцейська барикада у Відні під час заворушень у липні 1927 року.

Getty Images / «Бабель»

У березні 1933 року політичні баталії між правими та лівими щодо закону про зарплати спричинили конституційну кризу, яка паралізувала роботу парламенту. Цим скористався канцлер від християнських соціалістів Енгельберт Дольфус. Він заявив, що парламент «самоліквідувався», і видав надзвичайний указ про його розпуск.

Відтоді Дольфус почав прибирати владу до рук і переслідувати своїх політичних опонентів, насамперед соціал-демократів. Дійшло до того, що в лютому 1934 року ліві влаштували збройне повстання в кількох великих австрійських містах. За чотири дні його придушили, але довелося залучати армію, яка підтягнула артилерію і пустила в хід удушливі гази. В австрійську історію ці події увійшли як Громадянська війна. У боях загинули майже 1 600 людей з обох боків.

Після цього Дольфус увів у країні воєнний стан, запровадив смертну кару, заборонив опозиційні партії. Єдиною дозволеною політсилою став «Вітчизняний союз», до якого ввійшли представники християнських соціалістів та їхніх соратників по коаліції в колишньому парламенті. А в травні 1934 року Дольфус ухвалив нову Конституцію, яка остаточно перетворила Австрію на авторитарну країну.

Getty Images / «Бабель»

Getty Images / «Бабель»

Правий режим Дольфуса ґрунтувався на італійському фашизмі Беніто Муссоліні та концепції «Нової держави» португальського диктатора Антоніу Салазара. До Португалії було далеко. А от сусідня Італія на певний час стала головним союзником і захисником тодішньої Австрії.

Найголовнішу загрозу Дольфус вбачав у Німеччині, де набирала ваги нацистська партія. Ще на початку 1920-х у своїх промовах австрієць за походженням Гітлер заявляв про необхідність обʼєднати всі німецькі землі, включно з Австрією, у «Велику Німеччину». Й австрійський диктатор побоювався недарма.

Австрійський канцлер Енгельберт Дольфус (крайній ліворуч) на зустрічі з Беніто Муссоліні (праворуч від Дольфуса), 1933 рік.

Getty Images / «Бабель»

Трохи менше ніж за пів року після австрійської Громадянської війни, 25 липня 1934-го, нацисти влаштували в Австрії державний переворот. Вони перевдягнулись у форму австрійських військових і поліцейських й увірвалися до резиденції канцлера у Відні. Під час штурму Дольфуса поранили. Нападники не пускали до нього лікаря і вимагали, щоб він підписав звернення до Гітлера про приєднання до Німеччини. Дольфус відмовився і помер від втрати крові. Інша група захопила столичну радіостанцію і передала повідомлення із закликом до антиурядових повстань по всій країні. Головна задача була протриматись до того, як німецька армія прийде з «братньою допомогою».

Тоді Австрію врятував Муссоліні. На початку 1930-х італійський дуче недолюблював німецького фюрера і відкрито називав його «огидною оскаженілою істотою», а Німеччину ― «країною варварів, що є споконвічними ворогами Риму». Дізнавшись про стрілянину у Відні та загибель Дольфуса, Муссоліні відправив кілька дивізій на австрійський кордон і попередив Берлін, що не допустить ніякого аншлюсу.

Сваритися, а тим паче воювати з Муссоліні Гітлер не хотів, тож відхрестився від австрійських путчистів. Та без німецької підтримки великого повстання не вийшло. До 30 липня урядові війська придушили заколот. У сутичках загинули понад 200 людей.

Австрійські солдати штурмують захоплену нацистами радіостанцію у Відні, липень 1934 року.

Getty Images / «Бабель»

Новим канцлером Австрії став ексміністр юстиції Курт Шушніг. Він продовжив авторитарну політику свого попередника і намагався розширити політичне й економічне співробітництво з Італією. А ще заходився репресувати австрійських нацистів — 13 активних учасників липневого путчу стратили, приблизно чотири тисячі відправили до вʼязниці, понад 250 австрійських військових і поліцейських заарештували за підозрою у співпраці з нацистами.

Гітлер спробував зняти напруження. Спочатку він закрив офіс австрійської нацистської партії в Мюнхені. А навесні 1935 року в публічному виступі заявив, що «Німеччина не має наміру і не бажає втручатися у внутрішні справи Австрії, анексувати Австрію або укладати аншлюс».

На ділі ж Німеччина просто змінила тактику. З одного боку, нацистська пропаганда розповідала, як підіймається німецька економіка, нарощується військова міць і покращується добробут громадян під мудрим керівництвом фюрера, поки австрійці злидарюють. З іншого — нацистські осередки, що перейшли в підпілля, почали влаштовувати теракти по всій країні. З 1934 до 1938 року від їхніх атак загинули понад 800 людей.

Getty Images / «Бабель»

Getty Images / «Бабель»

До того ж Гітлер почав переманювати на свій бік Муссоліні. Слушна нагода випала вже восени 1935 року. Тоді Муссоліні зайшовся будувати Нову Римську імперію, розпочав колоніальні війни й вдерся до Ефіопії. У відповідь Ліга Націй запровадила проти Італії санкції. Тож у пригоді стала німецька економічна й особливо збройна допомога. Німеччина ще в 1933-му вийшла з Ліги Націй та абсолютно безкарно провадила масштабну мілітаризацію, порушуючи договори за підсумками Першої світової. Муссоліні був готовий на політичний союз із Берліном, але щодо австрійського питання пручався до останнього. Нарешті наприкінці 1937-го італійський диктатор заявив, що йому набридло відстоювати незалежність Австрії самотужки.

Канцлер Шушніг ще в 1936 році зрозумів, що політичний розклад змінюється не на його користь. Тепер уже Відень намагався улестити Берлін — амністував понад 18 000 австрійських нацистів, а двох із них навіть включив до свого уряду.

На початку 1938-го Гітлер вирішив остаточно закрити австрійське питання. У середині лютого він дотиснув Шушніга, щоб той призначив «справжніх німців», тобто нацистів, на керівні посади в уряді, зокрема передав їм контроль над поліцією і фінансами. Одинадцятого березня 1938-го Гітлер висунув ультиматум — Шушніг має передати всю повноту влади австрійським нацистам, інакше німецька армія розпочне вторгнення. І, навіть не дочекавшись відповіді, віддав наказ військам перейти австрійський кордон уранці наступного дня, 12 березня.

Браузер не підтримує відео

Пропагандистська кінохроніка зустрічі німецьких солдатів і Гітлера в Австрії, березень 1938 року.

Getty Images / «Бабель»

Шушніг зрозумів, що допомоги від європейських держав годі й чекати. Тож він погодився на умови ультиматуму, пішов у відставку з посади канцлера і виступив із радіозверненнями до австрійської армії, аби вона не чинила опору німцям. Так австрійський нацист Артур Зейсс-Інкварт менш ніж за місяць зробив стрімку карʼєру — у лютому 1938-го він був міністром безпеки, а в березні став канцлером. Шушніга арештували 12 березня, до кінця Другої світової він поневірявся по нацистських концтаборах, а після звільнення емігрував у США.

Уранці 12 березня 1938 року німецькі війська перетнули австрійський кордон без жодного пострілу. Ба більше, місцеві зустрічали їх із квітами. Наступного дня кордон перетнув Гітлер і вже 15 березня на площі Гельденплац у Відні перед двохсоттисячним натовпом оголосив, що «найстаріша східна провінція німецького народу входить до нової Німецької імперії».

Аби остаточно легалізувати окупацію Австрії, нацисти влаштували 10 квітня 1938 року референдум про аншлюс. Але перед цим пройшла масштабна зачистка. Майже 70 000 австрійців арештували, а понад 350 000 просто не допустили до голосування. Оприлюднені результати референдуму були переконливими — 99,75% голосів за аншлюс. Нацистська пропаганда переконувала, що проти виступали лише євреї та ліві, що стало приводом для додаткових репресій. Що ж до реальної підтримки аншлюсу, то на думку сучасних істориків, вона була досить значною, але, ясна річ, не стовідсотковою — до третини від майже семимільйонного населення тодішньої Австрії.

Нацисти змушують віденських євреїв витирати гасло про незалежність Австрії з міської бруківки, березень 1938 року.

Wikipedia / «Бабель»

Західні держави, насамперед Британія і Франція, мовчки проковтнули окупацію Австрії. Свою бездіяльність вони виправдовували приблизно так: це внутрішня «сімейна» справа німців, ми й так обійшлися з ними суворо, коли заборонили обʼєднуватись після Першої світової, зараз це відбулось, хоч і з порушенням міжнародних угод, але наче без кровопролиття. Тож тепер Гітлер, напевне, заспокоїться. Але він не заспокоївся. Уже восени 1938-го Гітлер окупував Судетську область Чехословаччини, а наступного року вдерся до Польщі та розвʼязав Другу світову війну.

Що ж до австрійців, то наслідки аншлюсу з Німеччиною вони відчули доволі швидко. Уже 13 березня 1938-го Австрія з незалежної держави перетворилась на Східну марку, тобто провінцію Німеччини. Нацисти привласнили промисловість, а також австрійські валютні резерви — приблизно 750 мільйонів рейхсмарок. Проблему з безробіттям в Австрії вирішили доволі швидко — одних відправили на заводи, інших до війська, а решту репресували. А потім були сотні тисяч загиблих і величезні руйнування під час Другої світової та десятирічна окупація країнами-переможницями.

Зруйнований бомбардуваннями віденський Собор святого Стефана, квітень 1945 року.

Getty Images / «Бабель»

Австрійцям ще пощастило, що союзники з антигітлерівської коаліції домовилися вважати їх «першими жертвами нацистів». Хоча деякі провідні австрійські нацисти на кшталт Артура Зейсс-Інкварта постали перед Нюрнберзьким трибуналом, в Австрії не було такого процесу денацифікації, як у Німеччині.

У договорі 1955 року, який відновив австрійську незалежність, Австрії заборонялось приєднуватися до Німеччини. Та австрійці вже і не прагнули ніякого аншлюсу та того ж року закріпили у власній Конституції положення про нейтралітет. А на те, щоб розвинути власну національну ідентичність, пішли ще десятиріччя. Тільки наприкінці 1980-х переважна більшість мешканців Австрії почали ідентифікувати себе не як німців, а як представників австрійської нації.

Допоможіть зберегти незалежність і унікальність «Бабеля», підтримайте нас: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.