Колишній директор «Борисполя» Євген Дихне отримав пʼять років вʼязниці та вперше після вироку розповів про судову справу, конфлікт із Майбергом і компанію друга Коломойського — інтервʼю

Першого березня Вищий антикорупційний суд (ВАКС) засудив колишнього керівника «Міжнародних авіаліній України» (МАУ) Євгена Дихне до пʼяти років увʼязнення. Його звинуватили у зловживанні службовим становищем під час роботи в державному аеропорту «Бориспіль». Дихне очолював компанію як т. в. о. з 2014 по 2017 рік. За версією слідства, він і колишня начальниця служби орендних відносин аеропорту Олеся Левочко протягом двох років незаконно здавали площі в аеропорту двом приватним компаніям — «Артерія Груп» і «Кофе Бар Плюс». Перша в 2016 році була повʼязана з шеф-редактором сайту Obozrevatel Орестом Сохаром, кінцевий бенефіціар другої — бізнес-партнер одного з акціонерів МАУ Ігоря Коломойського Тимур Міндіч. Через цю угоду, за оцінками обвинувачення, держбюджет недоотримав майже 16 мільйонів гривень (усі деталі справи читайте тут). У 2020 році Дихне в інтервʼю «Бабелю» вже розповідав про судовий процес, але згодом від коментарів на цю тему відмовлявся. Тепер визнає — то була помилка, як і сподівання на справедливий вирок суду. Наразі Дихне з адвокатами готується до апеляції. У першому після вироку інтервʼю журналісту «Бабеля» Маші Жартовській він розповів, чим займався останні роки, про конфлікт з акціонером МАУ Ароном Майбергом, монополію в аеропорту бізнесмена Артура Гранца і про компанії Сохара і Міндіча.

Почнімо з вашої роботи в МАУ, а потім про судовий вирок. Вісімнадцятого вересня 2022 року закінчився ваш контракт на посаді президента авіакомпанії, чому його не продовжили?

Це було взаємне рішення — моє і голови Наглядової ради [Арона Майберга]. Ми з ним у досить тривалому публічному конфлікті, тому відпрацював до кінця контракту, і на тому все. Свій обовʼязок перед компанією я виконав. Улітку 2022 року було дуже багато завдань від держави. Ми гуманітарними рейсами доправляли вантажі до нашого з Польщею кордону, а далі вони їхали в Україну. Також ми працювали з великим польським туроператором ІТАКА, він залишився задоволений нашою роботою.

Ми літали до останнього дня мого контракту, а щойно він закінчився, компанія зупинилася. І не тому що я чудовий президент, а тому що після мого звільнення і призначення нового президента загострився конфлікт між акціонерами. Як кажуть, найшла коса на камінь, і це погано позначилося на компанії.

У своєму інтервʼю Forbes Майберг критикував вас за те, що МАУ була фактично на межі виживання і ви не змогли оптимізувати її роботу. Він говорив, що неодноразово хотів вас звільнити, але інший акціонер — Ігор Коломойський був на вашому боці.

Я не брав участі в конфлікті між акціонерами, у мене був свій ідеологічний конфлікт із Майбергом. Він забрав мене з улюбленої роботи в «Борисполі», де я працював першим заступником гендиректора, і запросив на амбітне завдання — реформувати МАУ. У мене було бачення і бажання в житті зробити один значущий ривок — реформувати національного авіаційного оператора. Перш ніж погодитись на цю роботу, я поставив багато умов. Одна з них — свобода приймати кадрові й стратегічні рішення.

Коли Майберг кликав мене на роботу, то запевняв, що сам втомився керувати компанією і готовий віддати її в надійні руки. Коли дійшло до справи, виявилося, що він керує МАУ в ручному режимі, зʼявилося два центри прийняття рішень. Мені довелося конфліктувати. Майберг вимагав від мене додаткових узгоджень, які не відповідають статуту компанії.

Ви не згадали про Коломойського — у цьому конфлікті з Майбергом він був на вашому боці?

У моїй роботі в МАУ взагалі не було Коломойського. Його в МАУ не було взагалі — ані з точки зору керівництва компанією, ані з точки зору стратегії, ані з точки зору звітності чи завдань. Я про нього взагалі не чув і його не бачив.

У МАУ всю територію зайняв Майберг, і це непогано, він досвідчений авіаційний спеціаліст, але я не по те туди йшов. Я хотів поміняти команду, як свого часу зробив у «Борисполі» і досяг результату. Я розумів, що і як потрібно робити. До початку пандемії 2020 року у нас результат був на $11 мільйонів кращий за бюджет, передбачений Наглядовою радою, а далі був ковід, і я вже не говорю про 8 січня 2020 року — катастрофу в Тегерані. Це був дуже складний момент, а проте квартал ми закінчили з хорошим результатом.

Жодна авіакомпанія в Україні не постраждала так, як МАУ — у нас контракти з усіма аеропортами світу, і незалежно від того, літаємо ми чи ні, ми повинні їх виконувати. Я скоротив 40 відсотків персоналу. Гадаєте, це було просто? Майбергу легко розмірковувати, хто впорався, а хто — ні. Пішов би, скоротив 40 відсотків компанії, я б подивився.

А можна конкретний приклад про роботу в умовах двох центрів прийняття рішень? Хто кого слухав і до кого звертався?

Дивіться. Я проводжу засідання виконавчої ради компанії, на ньому сидить 12 моїх прямих підлеглих, я роздаю завдання, а потім, наприклад, віцепрезидент з комерційної роботи дзвонить Майбергу і каже: «Дихне мені дав таке завдання, як ви на це дивитеся?» Вони звикли, як каченята, ходити за Майбергом. Саме тому я і хотів міняти команду. Не тому що люди були некомпетентні, а тому що вони були деморалізовані неправильним управлінським досвідом.

Як і навіщо працювати в таких умовах? Я не розумів, навіщо мене покликали на таку високу зарплату, якщо не виконувалися умови, на які я туди йшов.

Скільки ви отримували?

Я отримував близько $20 тисяч (на місяць), але не зарплата була мотивацією працювати в МАУ.

Щоб закрити тему МАУ — в нашому інтервʼю в листопаді 2020 року, коли ВАКС встановив для вас заставу $5 мільйонів, ви сказали, що її внесла компанія — таке рішення ухвалили акціонери. Якісь відносини з акціонерами після звільнення у вас лишилися?

Ніяких.

Чим ви займалися після звільнення?

Наприклад, з вами розмовляю, займаюся захистом своєї репутації. А доводити, аргументувати в суді це дуже складно, вони там не розуміють, як працює економіка. Навіщо вони сьогодні взялися за менеджерів, які вирішували економічні питання, я не розумію. Якщо ви захищаєте економічний блок від зловживань, то розберіться, як він працює.

Якщо чесно, нова правоохоронна вертикаль викликає повагу в багатьох питаннях, але це радянський підхід, як коли була боротьба з розкраданням соціалістичної власності. Тоді була приказка: була б людина — статтю знайдемо. От знайшлася людина — Дихне.

У моїй справі мова йде про угоди за 2016 рік, тому що у 2015 році ми запускали термінал D. Його відкрили до Євро-2012, але Фонд держмайна (ФДМ) не наповнив його сервісами, авіакомпанії не хотіли туди йти. Вони й далі літали в F, а це дуже некомфортний і старий термінал.

Це ви вже перейшли до кримінальної справи.

Так, повернімося до терміналу D. У 2014 році Фонд держмайна провів конкурси і створив такі умови, під які підходив лише один учасник — він сукупно отримав 15 тисяч метрів у терміналах D і F. Тоді дуже вигідний контракт підписали в інтересах фірм, підконтрольних бізнесмену Артуру Гранцу.

Вони практично захопили термінал, але строків обовʼязкового виходу на орендовані площі в договорі з Фондом не було. Ми не могли запустити нові конкурси, пустити туди когось іще, бо в нас ці площі були зайняті. Вони [компанії Гранца] забрали найкращі площі з точки зору доступу до пасажирів. І ми постійно отримували запитання про те, чому кава по 90 гривень. Це ціна у 2015 році. Що ми могли відповісти?

...Що у вас там сидить Гранц.

Так, а це ж часи Арсенія Петровича [Яценюка]. Так ось, щоб загрузити термінал D, ми провели його реконструкцію, перевели туди внутрішні рейси з терміналу В, а потім закрили термінал F і перевели звідти всі авіакомпанії. Термінал D потрібно було забезпечити багатьма сервісами. У зоні вильоту ми відкрили єдиний красивий ресторан Elephant. Він був потрібен, щоб нагодувати всіх пасажирів, які там перебували. Бо вони криком кричали, чому немає ресторану.

Зараз у публічному просторі вашу справу порівнюють з двома іншими — справою колишнього міністра інфраструктури Андрія Пивоварського і голови правління «Нафтогазу» Андрія Коболєва (детальний розбір тут). Ваша справа тягнеться з 2020 року, Коболєва — з 2018-го, Пивоварського — понад сім років. Ви бачите щось спільне між ними?

З трьома — ні. Можна робити якісь політичні висновки, але я не політик і можу говорити тільки з практичної точки зору. Моя справа подібна до справ Пивоварського і Володимира Омеляна. Це справи про непрості менеджерські рішення. У Омеляна мова йде про дерегуляцію тарифів у портах. Пивоварський мав організувати відносини між державою і приватним інвестором, а закону про концесію тоді не було. Базою для регуляції цих відносин послужили постанови Кабміну, різні протоколи нарад, а не нормальні, прийняті в усьому світі договори концесії, де б це прописали.

Моя справа ще вирізняється особливою маніпулятивністю. Тому що детектив, для того щоб звинуватити мене, зробив цілу каскадну економічну експертизу. Оцінювач у 2019 році намагався оцінити вартість оренди в 2016-му і спирався тільки на ті матеріали, які йому надав детектив. Він оцінював аналогічний конкурс на оренду в аеропорту «Львів» у 2018 році. Як можна порівнювати ці речі?! Оцінювач вивів для себе дуже цікавий коефіцієнт — зростання ціни у ході проведення конкурсу. Тобто, можливо, була б інша ціна на приміщення, якби в той день, коли я підписав попередній договір, ФДМ успішно провів конкурс, чого у них взагалі не було в ті роки. Вони затягували процедури.

Чому?

В інтересах монополії [мова про компанії Гранца], якій не було потрібно, щоб в аеропорт заходили інші бізнеси. Фонд держмайна — орган політичний. Друге — у них завдання знаходити дуже правильних орендарів, а якщо не виходить, то конкурси скасовують. А в підсумку рішенням суду Фонд визнаний потерпілою від дій Дихне стороною. Я тепер повинен заплатити Фонду 10 мільйонів гривень. Моє майно заарештували.

Причому ФДМ на оцінку, що лягла в основу мого обвинувачення, теж робив рецензію, але там експерт-рецензент чітко написала, що не можна використовувати ретроспективну оцінку для визначення шкоди, це все умовно. І ми думали, що суд візьме до уваги цю рецензію. Але ні.

Ми в суд принесли три висновки міжнародних консалтингових компаній, які зводилися до того, що рішення, подібні до моїх, мають бути. Інакше аеропорт втрачає в конкурентності. Один із консалтерів не полінувався і спробував знайти хоч один аеропорт на пострадянському просторі, площами якого розпоряджався б якийсь інший орган, такого немає.

Якими площами «Бориспіль» розпоряджався напряму, а якими — Фонд держмайна?

Двісті метрів із 20 тисяч метрів площ були у аеропорту. Що таке 200 метрів? Це нормально для якогось заводу, а не для аеропорту. Ми ж залежимо від сезону, потреб пасажирів. Звідки про них знати Фонду держмайна?!

Як ви обирали компанії, які працюватимуть у «Борисполі», адже охочих було багато?

Я цим взагалі не займався. Якщо говорити про модель мого управління, то я збирав команду людей, яким можна довіряти. Моє завдання — визначати цілі. Компанії обирав комерційний директор, завдання якого — забезпечувати сервісом.

Листи від компаній, що надходили в аеропорт, потрапляли до мого профільного заступника. Могло бути, що лист потрапляв до мене і я писав на ньому «у роботу». Але більшість листів надходила безпосередньо на комерційного директора, і він розписував на службу орендних відносин. Канцелярія сама розподіляла ці листи.

У судовому вироку йде мова про те, що ви відмовляли іншим компаніям, які так само хотіли орендувати площі і звернулись із цим проханням раніше. Мова про «Концерн Галнафтогаз» (мережа АЗС «ОККО») і ТОВ «До Енд Ко Київ». Чому?

Це маніпуляція. Частину компаній відхилили, тому що вони не пройшли перевірку різними підрозділами аеропорту, які оцінювали їх на відповідність вимогам безпеки, антикорупції і так далі. Крім того, пропозиції компаній мали відповідати потребам аеропорту. Якщо аеропорту потрібен магазин з пресою, він не може здати це приміщення під кафе, навіть якщо площа збігається. І в будь-якому випадку питання розглядала комісія з питань оренди, що складалася з багатьох працівників аеропорту. Я до неї ніколи не входив.

Тодішній комерційний директор «Борисполя» Дмитро Денисов на суді розповідав, що саме ви познайомили його з керівником компанії «Артерія Груп», шеф-редактором сайту Obozrevatel Орестом Сохаром і сказали йому, що Сохар займатиметься в аеропорту пресою. Ви знайомили Денисова з Сохаром?

Питання оренди ніколи не було завданням гендиректора. Я бачив назви компаній тільки тоді, коли мені приносили готовий договір на підпис.

Чому тоді Денисов стверджує, що ви його познайомили з Сохаром?

Тому що він — ініціатор цієї кримінальної справи. У листуванні, яке є в матеріалах справи, він каже, що якщо на Дихне є якийсь кримінал, то він цим займеться. Чому так? Я взяв його на випробувальний термін наприкінці 2014 року, а в середині 2015-го вже точно знав, що він не працюватиме. Тому що тоді почався конкурс на посаду гендиректора аеропорту, а він відкрито зайняв позицію мого конкурента.

Після однієї розмови, коли я йому висловив усе, що про нього думаю, він грюкнув дверима і не вийшов на роботу. Довгий час ми його реально шукали, а потім були змушені звільнити за статтею за прогули. Нам навіть довелося змінювати структуру, бо він займав позицію комерційного директора. А я, не звільнивши його, не міг найняти нову людину на роботу.

Ви говорили комерційному директору, що Сохар займатиметься пресою в «Борисполі», чи він бреше у суді?

Наш «звʼязок» з Орестом детектив визначив за спільним фото в колі друзів у Facebook, тому що у нас, здається, у 2018 році діти пішли в один садочок і ми там познайомилися. Ми дружимо й сьогодні, але у 2016 році я Сохара в очі не бачив.

Під час допиту Орест Сохар розповів, що переговори з представниками «Борисполя» стосовно оренди він вів ще в 2015 році. У матеріалах справи є копії його листування з колишнім комерційним директором аеропорту Дмитром Денисовим. Сохар приходив на прийом до Дихне, але той відправив його до відповідальних за це питання співробітників. Дихне «обставин комунікації» не пам’ятає.

Сохар і Дихне спростовують слова Денисова про те, що їх познайомив саме Дихне. Захист доводив, що у Денисова були підстави оговорювати Дихне — у квітні 2016 року той звільнив Денисова за прогул без поважних причин. Своє звільнення Денисов оскаржував у суді. Крім того, захист доводив, що Денисов повʼязаний з Юрієм Солончуком, який був конкурентом Дихне в конкурсі на посаду гендиректора аеропорту в 2015 році.

Поясню, як це виглядає. Ви у своїй колонці, з одного боку, кажете, що прибрали з аеропорту компанії Сергія Курченка і Артура Гранца, а з іншого — там зʼявилися компанії, повʼязані з Сохаром і соратником Коломойського Тимуром Міндічем. Ви знали про цей звʼязок?

Ні, звичайно. Я не знав прізвища Міндіч. А ви звідки знаєте про Міндіча?

Подивилася компанію за реєстром.

Я маю на увазі, в якому році ви дізналися про Міндіча? Ви знали 2016 року, що він соратник Коломойського? Це ж тільки «приватівці» знають, хто там хто. Я не «приватівець» і ніколи ним не був. Я знав, що компанія, яка займатиметься харчуванням, має відношення до мережі ресторанів «Світова карта». Вони написали це в якомусь з листів — що мають досвід. Це була велика мережа.

Що ви робитимете далі, адже апеляція — тривалий процес. Як будуватимете лінію захисту?

Це питання до адвокатів. Ми зробили велику помилку, розраховували на справедливість і розсудливість суду і публічно наш процес не висвітлювали. Тепер будемо максимально публічними. Бо це не про Дихне, це про відновлення справедливості.

За рішенням суду ви не можете працювати на адміністративних і керівних посадах протягом трьох років, але якби цього рішення не було, ви б погодились на роботу на держслужбі?

Я вже погодився, але не можу про це розповідати. Це було за день до рішення суду. І це про те, наскільки спокійно я ставився до цього судового процесу і наскільки розраховував на справедливе рішення суду.

Ми стежимо за складними темами і розповідаємо про них простими словами. Підтримайте «Бабель»: 🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: paypal@babel.ua