Дістав піт? Насправді нам із ним дуже пощастило. Він не зелений чи рожевий ― а такий буває. Він допоміг нам опанувати планету. І підказує у виборі партнера. Переказуємо головне з книжки «Радість поту»

Піт дратує більшість людей, адже мало коли буває доречним. Але насправді він дуже допоміг людству в еволюції. Приміром тому, що це найкраща система клімат-контролю, яка існує у тваринному світі ― всі альтернативи набагато менш зручні. Або тому, що піт допомагає нам обрати пару ― є навіть вечірки, на яких потенційні партнери нюхають піт одне одного. Канадійська наукова журналістка Сара Евертс побувала на такій вечірці, а ще дослідила десятки наукових робіт про піт ― і написала книжку The Joy of Sweat, «Радість поту». Видання вже стало бестселером у Канаді та США, а газета The New York Times назвала його «найочікуванішою книжкою цього літа». Ми прочитали її й коротко переказуємо найцікавіше.

Потові залози, яких у людини може бути від двох до пʼяти мільйонів ― наш внутрішній кондиціонер. Принцип його роботи простий: коли температура тіла підвищується понад норму, залози виділяють рідину. Та, випаровуючись, охолоджує шкіру й кровоносні судини в ній. Кров розносить прохолоду по всьому організму. Це головна причина того, чому існує піт.

Охолоджуватись потрібно всім тваринам, однак усім тілом пітніють для цього лише люди й коні. Більшість інших ссавців вкриті густою шерстю, для них у поті на шкірі сенсу мало. Корови пітніють через ніс, шимпанзе ― через долоні та стопи. Слони, щоб охолодитися, махають вухами, кенгуру облизують передпліччя: в обох це найтонша частина тіла, рясно пронизана кровоносними судинами. Собаки висолоплюють язика, коали обіймають евкаліптові дерева, а кажани переходять у напівмертвий стан під назвою торпор. Далі ― гірше: бджоли, збираючи нектар у спекотний день, блюють на себе, щоб ця рідина випаровувалась ― а потім їхні співмешканці по вулику, аби добро не пропадало, злизують затверділі рештки нектару й перетворюють їх на мед. Самці тюленів, не бажаючи злазити з великого теплого каменя (за камені в тюленячому світі конкуренція: що вони більші, то вищі в самців шанси на секс), пісяють на себе й охолоджуються завдяки випаруванню сечі. Цей процес називається урогідроз.

Потовиділення ― один із фізіологічних процесів, контролювати які людина не може. Рішення, скільки поту виробляти, приймаються на рівні гіпоталамуса ― й ніяка сила волі тут не допоможе. В частини людей цей механізм збоїть: вони пітніють занадто рясно. Адже коли піт утворює на тілі багато великих краплин ― це вже неефективно, для охолодження тіла вони зайві.

Інколи ми пітніємо «заздалегідь» ― коли мозок очікує, що невдовзі на організм чекають фізичні навантаження. Так у бігунів рясний піт може зʼявлятися після навіть невеликого кросу: зазвичай їхні пробіжки довгі й організм готується до високих температур. Схоже відбувається в тих, хто часто ходить до бані чи сауни. Варто температурі лише трохи піднятись вище за звичну ― і з любителів попаритися вже стікає піт.

Чому від стресу пітніють долоні та ступні? Вчені вважають це одним із еволюційних механізмів: коли давні люди відчували небезпеку, зазвичай після цього їм доводилось або швидко бігти, або видряпуватись на дерева чи скелі. Волога поверхня покращує тертя ― так піт ставав втікачам у пригоді.

Конкретно в цей момент пітніють майже всі люди планети. Ми ― це обʼєкти, з яких завжди випаровується вода, і доказ цьому ― те, що ми постійно лишаємо за собою відбитки пальців. Але існують і люди, в яких через генетичні особливості потових залоз дуже мало чи й зовсім немає. Їхньому життю не позаздриш: у час спеки їм доводиться регулярно обливатися водою, інакше мають високі шанси дістати тепловий удар.

Якби не піт, у давнину ми не змогли б полювати на тварин ― принаймні, в цьому впевнені дослідники еволюції людини. Дикі кабани чи зайці можуть бігти швидко ― однак аби не перегрітись, їм доводиться робити паузи. Люди ж регулюють свою температуру краще, можуть бігти довше і, відтак, наздоганяти жертву.

Пʼятнадцять хвилин зазвичай достатньо, щоб сліди рідини, яку людина випила, зʼявились у її поті. Це виявив німецький вчений Міхаель Зех. Він випив суміш коли, пива й спеціального препарату, який легко виявити за допомогою реагентів. За чверть години він виявив цей препарат на своїй шкірі.

Інколи піт має колір. Наприклад, на початку століття кілька людей у Південноафриканській Республіці скаржились на те, що їхній піт став рожевим. Особливо жалілась медсестра: рожеві плями проступали на білому халаті, що бентежило пацієнтів. Виявилось, причина в популярному місцевому снеку NikNaks ― ароматизованих кукурудзяних паличках. Точніше, версії зі смаком томату: там використовувався особливий барвник, який у значних концентраціях забарвлював піт. А медсестра їла дуже багато NikNaks, по кілька кілограмів на тиждень.

Інколи під дією хімічних речовин піт може набути синього чи зеленого кольору. Таке траплялося з людьми, які працювали на небезпечних хімвиробництвах.

Зазвичай піт не має запаху. Інша справа з потом, який виробляють потові залози під пахвами й у паху. Той піт ― липкий, пахучий ― є причиною того, що кожна людина має свій унікальний запах. Запах формують різноманітні бактерії, їхні види й пропорція дуже різняться від людини до людини. Асортимент бактерій залежить від раціону, віку, статі, способу життя людини ― і навіть від того, народилась людина у типовий спосіб чи в результаті кесаревого розтину.

За всього різноманіття запахів поту людей вони мають і щось спільне ― адже якось ми вгадуємо, що у приміщенні пахне людиною, а не котом чи коровою. У 1992 році вченим вдалося зʼясувати, що це. У поті, який зʼявляється під пахвами й у паху, зазвичай є транстриметилдигексенова кислота та триметилтрисульфаногексан. Перша речовина має запах, що нагадує запах кози та витриманого сиру, друга ― суміші тропічних фруктів та цибулі. У чоловіків зазвичай більша концентрація першої речовини, у жінок ― другої. Хоч зрідка буває й навпаки.

Вже відомий «букет» ароматів, які зазвичай властиві нашому поту. Його кілька років тому сформулювали професійні нюхачі з компаній, що виробляють ароматні речовини ― і зокрема, дезодоранти. Так у людському поті зазвичай вгадуються нотки грейпфруту, кози, мокрої собаки, мʼяти, спаржі, оцту, сиру, згірклого вершкового масла, кумину та цибулі. І хоч більшу частину цих ароматів не назвеш привабливими, є люди, які впевнені, що нас може привабити в іншій людині саме запах її поту. Евертс дізналася про клуб романтичних знайомств, у якому партнера підбирають, зокрема, й за запахом поту. Він був у Москві ― тож журналістка взяла квиток і вирушила на зустріч членів клубу. Спершу організатори влаштували для всіх інтенсивну фізичну розминку. Тоді зібрали ватяними спонжами піт у них з-під пахв, поклали кожен спонж у окремий контейнер і пронумерували їх. Потім дали понюхати кожному з учасників ― щоб ті занотували собі номери найприємніших запахів. Евертс обрала кілька. Найбільше її захопив запах № 15, однак пара не склалася. Єдиний «метч» виявився жінкою. Пара відправилась до лаундж-зони, де їх частували горілкою, але «роман» тривав недовго: у жінок майже не виявилося спільних зацікавлень.

У поті чола команда «Бабеля» працює над новими цікавими матеріалами. Підтримайте нас донатами: це освіжає!