Російський «Північний потік — 2» розділив світ на тих, хто за, проти і Україну. Якщо газопровід запустять, вона втратить більше за інших. Скільки, коли і що робити — пояснюємо

Останні кілька місяців всі тільки й говорять про російський «Північний потік — 2». Компанія-оператор будівництва обіцяє закінчити роботи в серпні і запустити газопровід вже цього року. Німеччина і США обговорюють, як компенсувати Україні можливі втрати після запуску «потоку», і, за інформацією Reuters, вже знайшли спільне рішення, яке — невідомо. Президент Володимир Зеленський просить канцлера Німеччини Ангелу Меркель гарантувати, що новий російський газопровід не залишить без газу окупований Донбас. А голова «Нафтогазу» Юрій Вітренко в США намагається схилити Захід на сторону України в газовому конфлікті з Москвою. Зрозуміло, що майбутнє «Північного потоку — 2» хвилює всіх. Незрозуміло, що саме і коли втратить Україна: скільки мільярдів недоотримає бюджет, що стане з газотранспортною системою (ГТС), чи не залишиться країна без газу і головне — що з усім цим робити? Кореспондент «Бабеля» Оксана Коваленко вивчила аргументи сторін, поспілкувалася з експертом з енергетики Олександром Харченком, радником голови правління «Нафтогазу» Світланою Заліщук і відповідає на головні питання по порядку.

Почнемо з простого: чому він під номером два, є ще й перший?

Так, є і давно. «Північний потік» по дну Балтійського моря доставляє російський газ до Німеччини. Його запустили в 2011 році, і поки це найдовший з підводних газопроводів — 1 224 кілометри. «Північний потік — 2» буде на десять кілометрів довшим. Оператор газопроводу — компанія Nord Stream AG. У числі її акціонерів — Німеччина, Франція і Нідерланди. У російського «Газпрому» 51 відсоток акцій.

Навіщо Росії потрібний «Північний потік — 2»?

Причина та сама для всіх газопроводів — щоб без посередників доставляти російський газ кінцевим споживачам. «Північний потік — 2» дуже схожий на свій приквел — він теж йде по дну Балтійського моря, по території Росії, Німеччини, Данії, Швеції та Фінляндії. Він повністю належить російському «Газпрому», а акціонери проєкту — Німеччина, Велика Британія, Австрія і Франція. За рік кожен з «північних потоків» може прокачати приблизно 55 мільярдів кубометрів газу. Для порівняння: українська ГТС розрахована на 150 мільярдів кубів, але зараз качає майже в чотири рази менше.

Там спочатку було про «без посередників» — Росія хоче повністю відмовитися від транзиту через Україну?

Чого хоче Росія, напевно не знає ніхто. Останніми роками вона скорочує обсяги транзиту. У 2011 році було 104 мільярди кубів газу, в 2019-му — майже 90, тепер — 40. Попри цю тенденцію президент РФ Володимир Путін каже, що Росія могла б прокачувати через українську ГТС більше газу, якщо між країнами збережуться «нормальні відносини». Це означає, орієнтуватися варто на найгірший варіант.

Який це варіант, і що ми втратимо?

У найгіршому випадку Росія повністю відмовиться використовувати українську ГТС. Якщо це трапиться, по-перше, Україна втратить гроші за транзит. При нинішніх обсягах в 40 мільярдів кубів — це приблизно 1,2 мільярда доларів на рік. Для порівняння, дохідна частина держбюджету на 2021 рік — 37,2 мільярда доларів. Але, скоріш за все, станеться це не раніше за кінець 2024-го. До тих пір за контрактом російський «Газпром» зобовʼязаний щорічно платити Україні 1,2 мільярда доларів, незалежно від обсягів транзиту. Поки від цих зобовʼязань Росія не відмовлялася. Якщо відмовиться, Україна піде в Стокгольмський арбітраж.

По-друге, якщо Росія зупинить транзит, імпортний газ для України точно подорожчає.

Чому, хіба ми купуємо російський газ?

Безпосередньо Україна не купує газ у «Газпрому» з 2015 року. «Нафтогаз» укладає договори з різними європейськими компаніями, і в Україну газ потрапляє через ГТС у реверсному режимі. На практиці це означає, що європейці торгують в основному російським газом, але завдяки цій схемі «Газпром» не може шантажувати Україну ціною на газ, як було раніше.

Якщо Росія зупинить транзит через Україну, в Європу газ потраплятиме через три російських газопроводи — два «північних» і «Турецький потік». Це означає, що країни на схід від Австрії, Німеччини та Італії будуть відчувати дефіцит газу. Їм доведеться підключитися до російських потоків і качати паливо з Заходу на Схід в реверсному режимі. Для цього частина країн поки не мають необхідної інфраструктури. У кого є — газопроводи просто не розраховані на великі обсяги реверсу. Якщо простіше, на Захід вони можуть прокачати набагато більше газу, ніж у зворотному напрямку — на Схід. Україна знаходиться в самому кінці цього східноєвропейського ланцюжка — їй газу буде постійно не вистачати, і ціна буде найвищою. Домовлятися про неї доведеться безпосередньо з «Газпромом», а не з європейськими компаніями, як зараз. Всього Україні потрібно закуповувати приблизно 12 мільярдів кубів газу на рік, ще 20 мільярдів — внутрішній видобуток.

І українська ГТС перетвориться на металобрухт?

Не зовсім, але буде складно. Для повноцінної роботи українська ГТС повинна прокачувати близько 40 мільярдів кубів газу на рік. Якщо менше — тиск у трубах впаде і почнуться проблеми. Коли (якщо) Росія відмовиться від транзиту, українську ГТС будуть використовувати для потреб внутрішніх споживачів — зараз 32 мільярди кубів на рік. Тобто потужність ГТС потрібно буде знизити. Якщо ні, обслуговування зайвих потужностей труби ляже на споживачів і газ подорожчає в 2—4 рази. Уже тепер оператор ГТС планує вивести з експлуатації 33 компресорних цехи, які підтримують тиск у трубі.

Все дуже неоптимістично. Вихід є?

Складно сказати. Очевидно, запустити «Північний потік — 2» вже ніхто не завадить. США відмовилися ввести санкції проти оператора потоку і його директора Маттіаса Варнінга. А Німеччина залишається головним партнером Росії в цьому проєкті. Поки що найжорсткіша заява Ангели Меркель звелася до того, що Німеччина буде діяти, «якщо Росія позбавить Україну транзиту».

Видання Bloomberg повідомило, що США і Німеччина обговорюють компенсації для України після запуску другого потоку. Але колишня радник глави «Нафтогазу» Олена Зеркаль вважає, що можливі варіанти допомоги не допоможуть Україні відшкодувати збитки.

Що робити?

Є кілька цілком законних, але не цілком дієвих варіантів.

У Європі діє «Третій енергопакет» — ці закони забороняють компаніям володіти трубою і одночасно торгувати газом. Щоб відповідати цим вимогам, Україна, приміром, розділила ГТС і «Нафтогаз». Але для обох «північних потоків» ці закони не працюють — у Європі «Газпром» має багато спецдозволів і поблажок. «Газпром» — єдиний монополіст, який експортує газ через «потоки». Україна публічно на різних рівнях повинна вимагати єдиних правил для всіх. Будівництво потоку це не зупинить, але про це важливо говорити (так, ми попереджали, що це не win-win).

Ще можна повернутися до ідеї газотранспортного консорціуму з управління українською ГТС. У 2019 році пʼять європейських і одна американська компанії були готові створити такий консорціум і вели переговори з «Укртрансгазом». На заваді стала фракція Юлії Тимошенко БЮТ. Депутати на рівні закону заборонили іноземним інвесторам вкладати гроші в українську ГТС. Скасувати цю норму і знайти нових потенційних інвесторів, за оцінками експертів, можна приблизно за рік. Інвестиції можна пустити на ремонт «труби», а західних інвесторів залучити до переговорів з Росією щодо продовження контрактів на транзит газу. Хоча охочих разом з Україною вести переговори з Росією небагато.

Ще ГТС можна використовувати для транспортування водню в Європу. Так, та сама воднева енергетика. На рік, за приблизними підрахунками, Україна може виробляти 5,5 мільярда кубів «зеленого» водню. Але для цього потрібно змінити законодавство, знайти стимули і гроші для розвитку водневої енергетики. Якщо коротко — поки це в мріях і сміливих планах. Щоб цей напрямок повноцінно запрацював, за оцінками експертів, потрібно не менше ніж 10—15 років і дуже багато інвестицій. А контракт з «Газпромом» закінчується в 2024-му.

Ваші донати — найкраще паливо. Підтримайте тиск у нашій трубі.