102 роки тому відбувся перший радянський суботник. Ідею безоплатної праці у вихідний підхопила пропаганда, і суботники стали добровільно-примусовими. Як це було (багато архівних фото)

У суботу, 12 квітня 1919 року, 15 робочих Московського депо вирішили попрацювати «на благо революції» — після закінчення робочого дня вони повернулися в цех ремонтувати паровози. Ініціатива сподобалася керівництву більшовиків на чолі з Леніним. Комуністичні суботники і недільники перетворилися на потужний засіб пропаганди, швидко поширилися по всьому СРСР і залишалися добровільно-примусовими аж до розвалу Радянського Союзу. З часом ідея безоплатної праці у вихідний викликала все менше ентузіазму. Суботники стали темою для глузувань і анекдотів. «Бабель» згадує історію комуністичних суботників і публікує архівні фото 1920—1980-х років.

Весна 1919 року була скрутним часом для радянської влади. Економіку колишньої Російської імперії підкосила Перша світова війна, а тепер добивала Громадянська. Заводи і фабрики зупинялися, а робочі або йшли воювати, або втікали з міст від розрухи. У квітні 1919 року лідер більшовиків Володимир Ленін виступає із закликом покращити роботу залізниці, насамперед для військових потреб. На той час більш ніж половина залізничних составів Московського вузла стояли несправними.

У відповідь на заклик слюсар депо Москва-Сортувальна Московсько-Казанської залізниці, голова місцевого партійного осередку Іван Бураков запропонував безоплатно попрацювати «на благо революції». Увечері в суботу, 12 квітня, після робочого дня 15 людей повернулися в цех. Пропрацювавши 10 годин, до ранку вони відремонтували три паровози. «Робота йшла дружно й ладилася так, як ніколи раніше. О шостій годині ранку ми зібралися в службовому вагоні, де, відпочивши і попивши чаю, стали обговорювати поточний момент і вирішили нашу нічну роботу — з суботи на неділю, продовжувати щотижня... Потім проспівали «Інтернаціонал» і стали розходитися», — написав Бураков у протоколі для райкому партії.

Наступний суботник відбувся на тій самій Московсько-Казанській залізниці 10 травня 1919-го, на нього вийшли 205 людей. Цю ініціативу активно підтримала комуністична пропаганда. У травні 1920 року більшовики влаштували «Всеросійський суботник», у якому взяло участь партійне керівництво. На прибирання Кремля вийшов і сам Ленін. Так зʼявився сюжет «Ленін і колода», який став одним із канонічних за весь час існування Радянського Союзу.

В Україні перший суботник відбувся 11 січня 1920 року в Харкові. Наступного року вони стали вже поширеним явищем. У 1921-му тільки в Юзівському районі їх влаштували близько 500, а взяли участь у них близько 70 тисяч осіб. Щоправда на той час безоплатна праця припадала на єдиний вихідний — неділю. Але зрештою прижилася саме назва «суботник».

У 1920-х суботники були переважно добровільними. У них брали участь комуністи, комсомольці і так звані співчуваючі. У 1930-ті роки до засобів «виховання комуністичного ставлення до праці» додалися ударники виробництва, стаханівський рух, соціалістичні змагання. А суботники стали обовʼязковими. Тих, хто відмовлявся брати в них участь, ганьбили на плакатах і навіть могли виключити з партії.

Під час Другої світової та в повоєнні роки суботники і недільники відіграли значну роль. Адже відновлювати довелося буквально все. У той час люди виходили на суботник, як на свято.

«Памʼятаю величезний суботник, який організували, після всіх урочистостей, на честь Перемоги... З музикою духових військових оркестрів, з танцями і парами, які кружляють у ритмі вальсу! Але й робота ладналася теж у цьому ритмі. Працювали всім містом, всім селом — старі й малі. І атмосфера була урочиста. Незважаючи на пил і брудну роботу, учасники намагалися причепуритися, а ветерани надягали ордени. Якщо не вистачало суботника, виходили на недільник», — згадував один із учасників післявоєнного суботника.

Згодом ентузіазм пішов на спад. Але суботники лишалися добровільно-примусовими для робітників, службовців, колгоспників, студентів і школярів. А пропаганда їх називала «характерною рисою соціалістичного способу життя». Частота суботників була непостійною. Іноді їх могли організовувати щотижня, іноді — кілька разів на рік.

Якщо суботники відбувалися за місцем роботи, то люди виконували свою звичайну, повсякденну роботу. Але іноді суботники влаштовували за місцем проживання. Тоді люди займалися облагородженням місцевості: будували і фарбували паркани, штукатурили будівлі, висаджували газони і дерева, облаштовували клумби, парки, дитячі майданчики.

У 1970-х партійне керівництво спробувало вдихнути в суботники нове життя. У 1970-му, в рік сторіччя з дня народження Леніна, на суботник вийшли 119,2 мільйона людей — половина населення Радянського Союзу. Безоплатній праці у вихідний день намагалися повернути атмосферу свята. На заводах робочих зустрічав духовий оркестр, керівники підприємств і чиновники міністерств виступали на урочистих мітингах.

Додатковою мотивацією, на думку пропагандистів, мала стати робота «на благо братніх народів» Азії, Африки та Південної Америки. Насправді ж директори часто використовували добровільну працю своїх робітників «в інтересах підприємства», економлячи сотні тисяч рублів на заробітній платі.

Але ставлення до суботників чим далі, тим ставало все менш серйозним. На підприємствах типовою була ситуація, коли всю заявлену «безкоштовну» продукцію випускали протягом тижня, а більшу частину суботи присвячували «неформальному спілкуванню».

Суботники за місцем проживання проводили раз на рік — у квітні, до дня народження Леніна. У пізньорадянську добу суботники стали обʼєктом жартів і анекдотів. Дійшло до того, що навіть на естраді стали висміювати легендарний сюжет про «Леніна і колоду».

Ми працюємо для вас і по суботах і по неділях, підтримайте нас донатом.