«Після того як президент підписав банківський закон, питань про Коломойського я більше не чув». Американський радник Зеленського Ендрю Мак — про знайомство з Єрмаком, подвійне громадянство і різну діаспору

Ендрю Мак — позаштатний радник президента Володимира Зеленського. На цій посаді він працює майже рік — у листопаді 2019 року Зеленський призначив його за рекомендацією теперішнього голови свого Офісу Андрія Єрмака. Мак — син українського емігранта. Народився в Нью-Йорку, як юрист супроводжував міжнародні угоди за участю США, України та країн СНД. Десять років він жив у Києві і працював в юридичній компанії Asters. Зараз він очолює офіс компанії у Вашингтоні, де мешкає разом із родиною. Про свою роботу на українську владу Мак регулярно звітує в Мінʼюст США — про останній його звіт «Бабель» писав на початку серпня, але поспілкуватися з Маком тоді не вийшло. Кілька тижнів потому в Zoom-інтерв’ю кореспондентці «Бабеля» Маші Жартовській Ендрю Мак розповів, як потрапив у команду президента, чим зараз допомагає Зеленському і чи вплине перемога Джо Байдена на україно-американські відносини.

Ми знаємо, що ви допомогли організувати візит актора Тома Круза в Україну в жовтні минулого року, чим ви ще займаєтеся?

Те, що я особисто знаю Тома Круза, і його приїзд в Україну — простий збіг, не повʼязаний з моєю роботою радника президента.

Як радник я фокусуюсь на трьох напрямах: консультаціях щодо американо-українських відносин, залученні інвестицій в економіку України і розвитку відносин з українською діаспорою. Також я підтримую звʼязок з посадовцями Держдепу США, особисто або телефоном пояснюю їм ситуацію в Україні, ми обговорюємо, наприклад, хід реформ і співпрацю України з МВФ.

Найголовніше — щоб Україну знову не втягували в американську політику і американський виборчий процес. Україна не може ризикувати двопартійною підтримкою республіканців і демократів.

Ви відповідаєте за відносини з діаспорою, у чому саме це полягає?

Я консультую команду президента у питаннях співпраці з діаспорою в США і Канаді. Також я тісно співпрацюю з українським посольством у США і найбільшими організаціями діаспори, наприклад, Світовим конгресом українців, Українським конгресовим комітетом Америки, громадською організацією «Разом». У червні цього року ми планували провести в Україні велику зустріч представників діаспорянських організацій, але через пандемію відмовились.

Якого плану мав бути цей захід?

Я не дуже хочу про нього говорити… Ми почали планувати його в лютому, це мав бути інвестиційний саміт провідних бізнесменів діаспори за присутності президента. Ми планували провести його в червні у Львові або в Києві. Якщо все буде нормально наступного року, думаю, повернемося до цього питання і, можливо, проведемо наступної весни або влітку.

В одному із своїх інтервʼю ви говорили, що українська діаспора у США неоднорідна…

Абсолютно.

У чому це проявляється?

Є так звана традиційна діаспора. Це люди, які приїхали після 1945 року, після війни — політична еміграція, як мій батько, який був змушений виїхати з України. Спочатку він був у Західній Німеччині, потім отримав право приїхати до Америки. Таких, гадаю, сотні тисяч у США, Канаді, Австралії й Британії.

Також є діаспора до 1945 року — це люди, які приїхали ще за царської Росії. Після них вже є реально американізовані покоління. Певна кількість людей асоціює себе з Україною.

Є хвиля 1991 року, яка триває зараз — це економічна еміграція. Ці люди теж дуже активні, вони переживають за Україну.

Останні п’ять років усі діаспори єднаються. Зараз вже немає такого розділення, як раніше. Але звичайно, є різні діаспори: політична — це люди, які займаються політикою; культурна — люди, які бачать себе в українській культурі; є ті, хто просто хоче допомогти Україні. Останніх дуже багато від початку війни на Сході.

Є думка, що старша діаспора давно не розуміє, що відбувається в Україні, але повчає інших, як правильно жити.

Будь-яку діаспору з країною повʼязує кілька речей — мова, культура і релігія. Звичайно, ті, хто приїхали пʼять років тому, значно більше розуміють про нинішню Україну. Останні 25—30 років діаспора все більше розуміє, що Україна — не та країна, яку наші діди і прадіди покинули 70 років тому.

Коли Зеленський у вересні минулого року був із візитом у Нью-Йорку, частина більш молодої діаспори, зокрема й «Разом», була невдоволена тим, що їх не запросили на зустріч. За яким принципом обирали учасників?

Я співпрацюю з найбільшими організаціями діаспори в Америці, у тому числі з «Разом». Візит Зеленського у США відбувся до мого призначення, я не знаю усіх організаційних деталей. Мені відомо, що цю зустріч допомагав влаштувати Український конгресовий комітет Америки, запрошували керівників усіх провідних організацій діаспори.

Зеленський закликав представників діаспори повертатися в Україну. Чи є зараз таке бажання у самої діаспори, і що для цього має зробити влада?

Критичним є питання легалізації подвійного громадянства для іноземців українського походження. Ефективний і прозорий закон у цій сфері став би потужним сигналом для діаспори. Також діаспора чекає на реформи, які б запустили в Україні стале економічне зростання — передусім, судову реформу і боротьбу з корупцією.

Питання легалізації подвійного громадянства для іноземців українського походження — це поки лише прохання діаспори чи вже йде робота в цьому напрямку?

Є різні люди. Ті, хто виїхав 10—15 років тому, ще мають українське громадянство, тут немає питань. Для людей, які народилися в Америці, Канаді, Австралії, і хочуть перевезти свої родини в Київ, має бути спеціальний статус — щоб вони могли швидко отримати українське громадянство і не втратити громадянство країни, де народилися.

Зараз цим займається Міністерство закордонних справ. Я знаю, що Український конгрес у моїй присутності дав копію такого законопроєкту президенту, це було до початку пандемії. Про якісь новини у цій темі я більше не чув.

У своєму єдиному інтервʼю ви говорили, що у Вашингтоні з Зеленським повʼязують великі надії. Чи змінилося ставлення до нього за останній рік?

Після обрання Володимира Зеленського у 2019 році і його візиту до США тут склалося враження, що він — чесна і порядна людина. За рік нічого не змінилося. Всі, хто у США стежать за розвитком подій в Україні, розуміють, що зміни там відбуваються не дуже швидко. Рік — для реформ недостатній термін. Є сподівання, що у перспективі двох-трьох років зміни стануть більш помітними.

Ви розповідали, що добре знали нинішнього голову Офісу президента Андрія Єрмака, і він познайомив вас із президентом. Як ви познайомилися з Єрмаком?

Так, ми знайомі з Андрієм багато років, з тих часів, коли обоє займалися юриспруденцією і жили в Києві. Якщо чесно, про політику ми майже не говорили — більше про прості життєві речі. Я навіть не знав, що він був у штабі президента. Він передзвонив мені після першого або другого туру [президентських] виборів, коли стало зрозуміло, що Зеленський буде президентом, і сказав: «Є така прекрасна людина, дуже чесна, добра. Приїжджай, зараз є шанс будувати країну». Я тоді до цього дуже скептично ставився, бо два-три роки до того не стежив за українською політикою. Просто переїхати назад до Києва я не міг — у мене маленькі діти, дружина працює у Вашингтоні, тому восени мені запропонували стати позаштатним радником.

Яка ваша мотивація працювати радником — згідно з вашими звітами, ви не отримуєте гроші за роботу, говорили, що навіть за відрядження платите самі.

Мені 45 років, я реалізував себе як адвокат у США і в Україні. Все життя я був повʼязаний з Україною, тому, коли мене особисто попросили допомогти, я з радістю погодився. Основному моєму бізнесу в США це не заважає.

Андрія Єрмака називають головним переговорником з Росією — нещодавно його звинувачували у держзраді. Подібні скандали якось впливають на відносини із США?

Андрій Єрмак супроводжував президента на зустрічі зі Стівеном Біганом у Кривому Розі, тож, очевидно, що ні — такі штучні скандали не впливають на відносини зі США. Українському суспільству треба вчитися не піддаватися на дезінформацію, тому що такого роду «скандали» — робота антиукраїнських сил. Головна ціль таких прийомів — бити по найсильніших, найбільш відданих та результативних.

Ви часто спілкувалися з іншим радником Зеленського — Ігорем Новіковим, який відповідав за американський напрямок і нещодавно залишив посаду?

Так, коли я став радником, дуже багато працював з ним у непростий для України час — коли був процес імпічменту [Трампа] і Україна щодня зʼявлялась у ЗМІ. Ігор багато зробив, щоб Україна нормально пережила цю кризу. Він працював над тим, щоб від українського уряду і з Банкової йшли правильні меседжі. Думаю, за це йому мали бути вдячні. Після його відставки ми ще не спілкувалися.

Ви розумієте з ким тепер будете контактувати в Офісі президента?

Я напряму співпрацюю з президентом і головою його Офісу. З Ігорем я познайомився ближче, бо у нас була спільна тема. У мене є контакт з міністром закордонних справ, послом України в США — у нас велика робоча група.

Згідно з вашим звітом, ви часто зустрічаєтесь з американськими журналістами — що саме їх цікавить про Україну, з якими ЗМІ у вас є контакт і чи причетні ви до появи Зеленського на обкладинці TIME?

З одного боку, я народився і виріс у США, з іншого — мої корені в Україні, я десять років жив у Києві і як юрист займався багатьма знаковими для української економіки проєктами. Завдяки цьому контакти з американськими медіа у мене були задовго до того, як я став радником президента — мене часто запрошували прокоментувати ситуацію в Україні, наприклад, для Voice of America.

Що це були за економічні проєкти?

Дуже багато. Наприклад, бачили заправки Shell в Україні?

Так.

Наша юридична фірма [Magisters] допомагала відкривати цю мережу в Україні. Також ми вели Правекс Банк, Raiffeisen, також я займався тендером [на продаж] «Криворіжсталі».

Ви відповідаєте за залучення інвестицій в Україну?

Не відповідаю, але до мене звертаються з таких питань, тому що я багато років працював в Україні і заводив сюди інвесторів.

Як після Ukrainegate у США змінилося ставлення до України?

Ukrainegate поставив під загрозу двопартійну підтримку України у США. На щастя, Україна вчинила правильно — задекларувала принцип невтручання у внутрішні справи США. США як стояли, так і стоять на боці України у питанні російської агресії, а обсяги фінансової та військової допомоги Україні з боку США у 2020 році навіть зросли.

Тож я б не сказав, що ставлення до України дуже змінилося. Інша справа, зараз фокус уваги у США повністю змістився на питання пандемії та осінні президентські вибори. Зовнішня політика відійшла на другий план.

Якщо на виборах переможе демократ Джо Байден, за вашими відчуттями, ставлення до України може змінитися?

Не думаю. Незалежно від того, хто виграє, підтримка залишиться.

І Офіс президента, і ви постійно наголошуєте, що Україні важливо зберегти двопартійну підтримку США. Чи не перешкоджають цьому заяви окремих депутатів від влади, зокрема Олександра Дубінського, про корупцію Джо Байдена?

Думки окремих депутатів — це не офіційна державна позиція, тому відносинам із США вони не шкодять.

Не секрет, що Дубінський часто озвучує позицію Ігоря Коломойського, з яким у нього довга історія стосунків. Через це справжнім замовником атак на Байдена називають саме Коломойського. Якщо Байден стане президентом, розслідування ФБР щодо Коломойського отримає новий імпульс?

Це розслідування веде Міністерство юстиції США, його хід ніяк не залежить від особи президента США, і вибори на нього не впливають.

У США вас часто запитують про можливу залежність Зеленського від Коломойського?

Таке занепокоєння було у травні-червні 2019 року, але після того як президент просунув і підписав банківський закон, я таких питань більше не чув.

Про що вас найчастіше запитують американські журналісти у контексті України?

У лютому-березні — про співпрацю з МВФ, про банківський закон. Тут не знали про плани президента і уряду.

Друге — це земельна реформа і, звичайно, Мінський процес. Питали, які наміри у президента, на що він готовий піти.

Після початку пандемії люди почали думати, чи зможе Україна дати собі раду, скільки буде хворих, чи вистачить лікарів і ліків. Усі позитивно вражені, як Україна бореться з вірусом, навіть значно краще за деякі західні держави.