84 роки тому герой Франції Філіпп Петен створив пронімецький уряд під гаслами порятунку нації, і багато французів із цим змирилися. Історія колаборантів режиму Віші

Десятого липня 1940 року в курортному містечку Віші французький парламент передав надзвичайні повноваження 84-річному премʼєру Філіппу Петену. Він був маршалом і героєм Першої світової війни, надзвичайно популярним у народі. Розраховували, що він зможе врятувати Францію на тлі катастрофічної поразки від Німеччини. Натомість Петен створив авторитарний пронімецький режим, скасував конституцію та демократичні свободи, запровадив суворий державний контроль над усіма сферами життя й почав переслідувати євреїв навіть дужче за нацистів. Спочатку більшість французів мовчки мирилася з диктатурою, окупацією майже двох третин країни і величезними репараціями, які на них наклали німці. Та згодом через нестачу їжі та посилення репресій нарешті почали масово долучатися до руху опору. А Петен до останнього вважав себе батьком і рятівником нації та навіть відмовився тікати після поразки. «Бабель» розповідає історію колабораціоністського режиму у Франції під час Другої світової, про який самі французи й досі не надто люблять згадувати.

Після нападу Гітлера на Польщу 1 вересня 1939-го Франція синхронно з Британією оголосила Німеччині війну. Утім, активних бойових дій союзники не почали, хоча й мали військову перевагу над німцями. Натомість вони зайняли вичікувальну позицію. Наступне понад піврічне затишшя на Західному фронті увійшло в історію як «фальшива війна».

У цей час Німеччина спільно з СРСР окупувала Польщу. А потім стала накопичувати сили й розробляти план наступальної операції на Західному фронті. Уранці 10 травня 1940 року німці почали масовану атаку. Вона була такою стрімкою та успішною, що Люксембург капітулював того ж дня, Нідерланди — 14 травня, Бельгія — 28 травня. До початку червня Німеччина розбила франко-британські війська на півночі Франції та почала просуватися до Парижу. Французький уряд евакуювався зі столиці 10 червня 1940-го. Та на відміну від урядів решти окупованих європейських країн, не виїхав за кордон, а перебрався на південь Франції, спочатку до Орлеану, потім у Бордо.

Браузер не підтримує відео

У французькій верхівці почалися палкі дебати про те, як бути далі. Одна група на чолі з прем’єром Полем Рейно виступала за те, щоб битися далі за будь-яку ціну. А в разі необхідності евакуюватися до французьких колоній у Північній Африці й звідти продовжувати боротьбу. Інша група виступала за мирні переговори з Німеччиною. На чолі цієї групи став Філіпп Петен. Він був героєм Першої світової, який прославився у Верденській битві та отримав звання маршала. Петен був надзвичайно популярний у народі й мав підтримку серед армійської верхівки. В середині травня 1940-го його призначили віцепрем’єром, аби він допоміг врятувати країну. Натомість Петен заявив, що війну програно, але «уряд має залишитися з народом і розділити разом усі нещастя». А заразом потрібно негайно домовлятися з Німеччиною про капітуляцію і спробувати виторгувати хоч якісь більш-менш прийнятні умови, доки не стало надто пізно.

Суперечки тривали близько тижня, зрештою, гору взяли прихильники позиції Петена. На знак протесту премʼєр Рейно 16 червня подав у відставку. Того ж дня на його посаду призначили Петена. Наступного дня новий премʼєр попросив Німеччину про перемовини, а вже 22 червня 1940-го Франція підписала угоду про перемирʼя — по суті, капітулювала.

За умовами угоди майже дві третини французьких територій лишались окупованими німцями та італійцями. Провінції Ельзас і Лотарингія на сході Франції входили до складу Німеччині, а їхніх французьких мешканців примусово виселяли. Франція зобовʼязувалася звільнити всіх німецьких військовополонених. Натомість Німеччина залишила близько мільйона полонених французьких вояків. Окрім цього, французький уряд брав на себе величезні витрати із забезпечення німецької окупаційної армії — близько 400 мільйонів франків на день.

Натомість французькому уряду дозволялось мати армію чисельністю близько 100 тисяч, але без важкого озброєння та під керівництвом німецьких збройних сил. Окрім цього, рештки материкової Франції зберігали контроль над усіма своїми заморськими колоніями — в Африці, Азії, Карибському басейні. Французькі колоніальні війська тільки в Африці налічували близько 200 тисяч. З них лише сили Французької Екваторіальної Африки не визнали влади уряду Петена. Решта згодом билися проти військ антигітлерівської коаліції. Окрім цього, французькі підрозділи воювали в 1941-му на Східному фронті проти СРСР.

Тим часом французькі урядовці переїжджали з одного міста до іншого, поки не зупинились у невеликому курортному містечку Віші. Десятого липня 1940 року парламент зібрався в місцевому казино і переважною більшістю голосів надав Петену надзвичайні повноваження. Він отримував усю законодавчу, виконавчу та судову владу. А ще мав право вносити зміни в конституцію. Та наступного дня Петен просто її скасував. Це був кінець Третьої французької республіки. Тепер замість неї постала так звана Французька держава. Та в історію вона увійшла як Франція Віші, або режим Віші — за назвою містечка, яке стало неофіційною столицею нової влади.

Попри те, що Петен був героєм Третьої республіки, саме на республіканський уряд він покладав головну провину за поразку від німців. Мовляв, демократія та лібералізм довели французів до політичного, економічного і, головне, морального декадансу, тобто занепаду. Тож єдиним порятунком має стати сильний авторитарний уряд, який відновить національну єдність, традиціоналістську мораль і сімейні цінності «глибинної Франції». Свою ідеологію Петен назвав «Національною революцією». Та замість традиційного революційного гасла «свобода, рівність, братерство» він запровадив новий — «робота, сім’я, батьківщина».

Браузер не підтримує відео

На ділі ж Петен будував авторитарний правий режим за прикладом свого іспанського сусіда і давнього друга Франсіско Франко. Демократичні права і свободи скасували, опонентів переслідували. Будь-яке невдоволення придушувала нова спецслужба — французька міліція. Економіка перейшла під суворий державний контроль. А політика сімейних цінностей зводилася до заборони абортів і неможливості для жінок подати на розлучення. Водночас заміжніх жінок брали далеко не на всяку роботу. Тож чи не єдине, на що вони могли розраховувати, — мізерні виплати за народження дитини.

Себе ж Петен оголосив, по суті, «батьком нації» і ледь не новим месією, який жертвує собою заради Франції. Свої промови він починав з фрази: «Ми, Філіпп Петен». Дійшло до того, що в школах, окрім консервативного релігійного виховання, запровадили щоденну присягу на вірність Петену.

Формально Франція Віші була незалежною нейтральною державою, а її закони, знов-таки, формально поширювались і на окуповані німцями території. Та останнє слово, ясна річ, було за німцями. Утім, спочатку нейтральні держави визнавали легітимність уряду Петена. США навіть відправили до Віші свого посла.

А от зі вчорашніми союзниками — британцями, стосунки у Петена не склалися від самого початку. Після падіння Франції Британія переживала, щоб німцям не дістався французький флот, який на той час був одним з найбільших у світі. Тож на початку липня 1940-го британці почали захоплювати або знищувати всі французькі кораблі, які тільки могли, особливо в африканських колоніях. У Єгипті французькі моряки погодилися, щоб британці їх роззброїли. А от в Алжирі — відмовились. Тоді британці відкрили вогонь, потопили й пошкодили кілька кораблів і вбили понад тисячу французів.

Цю атаку Петен оголосив черговою зрадою британців. Мовляв, спочатку вони підбили французів оголосити війну Німеччині, потім кинули їх напризволяще, а тепер ще вбивають французьких моряків. У своїх радіовиступах Петен називав Британію «підступним Альбіоном» і «одвічним ворогом Франції».

Зрештою, британський уряд відкинув спроби порозумітися з режимом Віші та зробив ставку на французького генерала Шарля де Голля. У червні 1940-го той виїхав до Лондону і заснував рух «Вільна Франція». Спочатку Британія, а згодом й інші держави з антигітлерівської коаліції визнали де Голля та його соратників французьким урядом у вигнанні — на противагу режиму Віші. А Петен тим часом дійшов до того, що почав називати британців «виродженою расою, яка працює на єврейських капіталістів».

Що ж до євреїв, то Петен запровадив власні антисемітські закони. Спочатку євреям заборонили обіймати деякі посади і працювати за певними професіями. Згодом заборонили відвідувати театри, музеї, бібліотеки, кафе, громадські парки, їм дозволялось їздити тільки в останньому вагоні метро. Потім у них почали забирати майно. А закінчилось усе тим, що євреїв почали масово вивозити до німецьких таборів смерті. За приблизними підрахунками режим Віші причетний до загибелі близько 76 000 євреїв.

Що ж до самих французів, то спершу вони справді вірили в Петена, який швидко припинив війну й обіцяв «захистити націю від смертей і руйнувань, які ми пережили під час Першої світової війни». На перших порах, за твердженням дослідників, настрої у французькому суспільстві були приблизно такими. Десь два відсотки населення активно підтримували режим Віші й виступали за посилення співпраці з німцями. Приблизно стільки ж чинили активний опір. Решта просто змирилися з новою реальністю і намагалися якось вижити, сподіваючись, що Петен щось придумає.

Але справи тільки погіршувались. Спочатку німці реквізували близько 20% французького продовольства, згодом цей відсоток став зростати. Уряд Віші запровадив продуктові картки, перед магазинами вишикувались черги. Уже в 1941-му французам не вистачало їжі, особливо мешканцям великих міст. У 1942-му з подачі німців Петен ухвалив закон про обов’язкову трудову повинність, за яким молодь фактично відправляли на примусові роботи до Німеччини.

Зрештою восени 1942-го, після успішних дій союзників у Північній Африці, Гітлер окупував решту материкової Франції, яка перебувала під контролем режиму Віші. Тепер влада Петена остаточно стала номінальною. А невдоволення французів кінець-кінцем дійшло до того, що на початку 1943-го вони почали масово долучатися до партизанського руху опору.

Після успішної висадки в Нормандії в червні 1944-го союзники почали швидко просуватись углиб Франції. На початку вересня 1944-го нацисти вивезли урядовців режиму Віші до замку в Німеччині та оголосили «французьким урядом у вигнанні». Утім, Петена довелося вивозити ледь не силоміць. Він досі вважав себе батьком і рятівником нації та був упевнений, що стане лідером нового французького уряду. Після капітуляції Німеччини Петен відмовився виїхати до Швейцарії. Натомість повернувся до Франції й був здивований, коли його заарештували та віддали під суд за колабораціонізм.

Під час процесу Петен заявляв, що режим Віші «був щитом, який захищав французів від найгірших вимог нацистів». Стверджував, що з німцями він вів подвійну гру і за їхньою спиною співпрацював з британцями. Але судді йому не повірили. У серпні 1945-го Петена визнали винним у державній зраді та засудили до страти. Але через похилий вік — 89 років — вирок замінили довічним ув’язненням. У липні 1951 року Петен помер у лікарні. Упродовж наступних десятиліть французи всіляко відмежовувалися від дій Петена і його режиму. Тільки в 1995 році тодішній французький президент Жак Ширак публічно визнав причетність Франції до Голокосту.

Ми чесно розповідаємо навіть про ті історичні події, про які багато хто воліє не згадувати. Підтримайте «Бабель»: 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.