Олександра Сирського хвалять за звільнення Київщини, дорікають Бахмутом і чекають див, як на Харківщині. Великий профайл головкома. Частина друга

Олександр Сирський став головнокомандувачем Збройних сил України 8 лютого 2024 року — в один з найважчих періодів війни з росією. Від останньої великої перемоги — Харківської операції — минуло понад рік. За спиною був невдалий контрнаступ, криваві бої і відступ з-під Бахмуту, хронічні затримки західної зброї і системні проблеми з мобілізацією. Одразу після призначення Сирського Збройним силам довелося залишити Авдіївку — місто в Донецькій області, бої за яке тривали два роки. Майже до всіх цих перемог і поразок колишній командувач Сухопутних військ Сирський доклався особисто. Про посаду головкома, кажуть люди з його близького оточення, Сирський не мріяв і двічі відмовлявся від підвищення — йому комфортніше на фронті, ніж на безкінечних нарадах у Києві. Однак коли президент Володимир Зеленський втретє запропонував Сирському очолити ЗСУ, він погодився. У Сирського великі амбіції, а за спиною довгий шлях кадрового військового. Він крок за кроком пройшов усі щаблі цієї карʼєри, не перестрибнувши жодного. Колишні викладачі й нинішні знайомі Сирського кажуть — він не зірка і не харизмат, а дисциплінований і системний командир, який любить контроль і дисципліну. Сирського хвалять за вдалі операції на Київщині і Харківщині — і називають «мʼясником» за великі втрати ЗСУ під Бахмутом. Сам він майже ніколи нічого не коментує і дуже рідко спілкується з журналістами, особливо з українськими. Кореспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко почала збирати інформацію про Сирського невдовзі після його призначення. За кілька місяців вона поспілкувалася з його наставниками, підлеглими, відомими командирами, депутатами, чиновниками і співробітниками Офісу президента, які на різних етапах працювали або просто допомагали головкому. Думки деяких з них про Сирського за цей час кардинально змінились. Наприклад, депутатка від «Слуги народу» Марʼяна Безугла спочатку часто його хвалила, а тепер затято критикує і каже, що Сирський — типовий представник старого неефективного генералітету. У першій частині профайлу ми розказали про карʼєру Сирського до повномасштабного вторгнення і службу в АТО. Друга — про головні військові операції останніх років, його призначення головкомом і сьогодення.

1
Попри хаос перших днів повномасштабного вторгнення Сирський одразу доручив підняти архіви і знайти карти оборони столиці 1941 року. «Виявилось, на Київ росіяни йшли так само, як у 1941 році — німці. Тільки німцям вдалося зайти зі сторони Житомирського шосе і далі — на Одеську трасу, а росіяни Житомирську трасу не осилили», — згадує Кулеба. На нарадах Сирський нарізав завдання місцевій владі, які чиновники вже самі розподіляли між собою. «Його завдання могло складатися з двох слів, а для нас це було 18 годин роботи», — розказує Кулеба.

Сирський також створив таку собі цивільно-військову робочу групу, до якої входили представники штабу оборони, Міністерства оборони, міської влади, іноді представники Офісу президента, деякі народні депутати. Серед парламентаріїв були Сергій Тарута (фракція «Батьківщина») та давня знайома Марʼяна Безугла. Наприкінці лютого — на початку березня вона допомагала Сирському з фортифікаціями. Зокрема, на його прохання разом із науковцем з Університету оборони виїжджала дивитися, де в області можна побудувати оборонні споруди, дізнавалась, що для цього потрібно, і передавала Сирському.

Один з членів робочої групи згадує: люди любили ходити на наради до Сирського хоча б тому, що в дні, коли всім було страшно і тривожно, він виглядав упевнено і спокійно — це вселяло надію, що все буде добре.

З початку повномасштабки Сирський їздив на неброньованій машині без охорони. Одного дня його зупинили на черговому блокпості Тероборони — їх тоді часто встановлювали без будь-якої системи, де хто вважав за потрібне, — і хотіли забрати машину. На слова Сирського про те, що він командувач Сухопутних військ, йому кинули: «Багато вас таких тут їздить!».

«Тоді він ледь стримався. Я памʼятаю, приїхав на нараду дуже злий від усього того бардака», — згадує Тарута. Як Сирський розрулив ситуацію на блокпосту, депутат не уточнює, але каже — «всіх там остудив». А пізніше наказав розібратися з блокпостами і взяв охорону.

У перші тижні вторгнення Сирський постійно був у пункті управління 72-ї бригади і майже не спав. «Було таке, що під час наради, коли ми вже все проговорили і виникала пауза, він просто відключався на кілька хвилин», — згадує Кулеба.

На позиції Сирський їздив ледь не щодня. «Він завжди так робить — вивчає сам місцевість, говорить безпосередньо з командирами найнижчого рівня», — розповідає учасник нарад, який під час оборони був поруч із Сирським. Інші військові офіцери підтверджують: Сирський може дзвонити командирам батальйонів, щоб перевірити, чи правду йому говорять командири бригад, але через голови не керує.

2

Двадцять шостого лютого, щоб затримати наступ росіян на Київ, радник Сирського Олександр Дмітрієв запропонував підірвати дамбу на річці Ірпінь. Сирський ідею погодив, частину дамби підірвали, але вода піднялася лише через тиждень.

Щоб підступитись до Києва і форсувати річку, росіяни знайшли нову точку — Мощун, село в Бучанському районі на північ від столиці. Там вони почали наводити понтонні мости через Ірпінь і перетнули річку. Про це Сирському доповів Олександр Дмітрієв. Сирський наказав підняти дрони. Виявилось, що переправу вже пройшли майже 10 одиниць техніки, на черзі була «ціла армія». «Це був, мабуть, найкритичніший момент. Я подумав: ну що, невже це все? — згадував Сирський в розмові з WP. — Взяття Мощуна означало прорив у Київ». Тоді він дав команду підірвати частину дамби, що лишилась. Завдання виконали — росіянам довелося зупинитись.

Одинадцятого березня росіяни поновили атаки на Мощун, пішли одразу з кількох боків. Бої були важкі. Одного дня Сирський сказав Кулебі і ще кільком людям: «Ну, хлопці, готуйтеся, можливі бої в місті».

«Ми розуміли, що Київ неможливо взяти, але його можна виснажити. Головне було не дати прорватися на околиці міста, тому боролись за Мощун», — згадує Тарута. Сирський наказав шукати людей для захисту села. Кулеба їх ледве зібрав. «Він кожного дня туди виїжджав. Особисто заходив на позиції. Ми не встигали: він з машини вийшов і побіг, ми за ним», — згадує Кулеба.

Шістнадцятого березня росіян вдалося зупинити. Кулеба каже, що у Сирського з самого початку був чіткий план: знищити всю логістику росіян, які рухались надто швидко, а далі розбити на три ковші, які могли перерости в котли.

Інший співрозмовник «Бабеля», який також бував у Сирського на нарадах, згадує: його плани схожі на математичні задачі — він все розраховує, описує, а командири збираються і відпрацьовують по хвилинах. І майже завжди все сходилось.

Математична точність у Сирського не лише в плануванні. «Він фанатично стежить за порядком. Де б він не був, навіть якщо це штаб у підвалі, в робочому кабінеті і на столі у нього все завжди впорядковано. Навіть почерк рівний — буква до букви. Це людина-матриця», — каже співрозмовник.

До початку квітня росіян вдалося вибити з Києва і Київської області. Пʼятого квітня президент присвоїв Сирському звання Герой України з орденом «Золота Зірка» — найпочеснішу нагороду країни. А у травні Київрада присвоїла Сирському звання «Почесний громадянин Києва».

3

Після успіху на Київщині, наприкінці квітня — початку травня 2022-го Сирський опинився в Харківській області, де досі стояли російські війська. Він отримав кілька підрозділів, з якими воював на Київщині, і разом з «місцевими» бригадами почав готувати наступ.

«Він заслуховував рішення кожного командира. Якщо вважав його слабким, докручував і казав, як треба робити. Він знав про потенціал кожного підрозділу. Чим більше підрозділ виконував завдань, тим більше він йому їх ставив», — розповідає один з командирів, який воював на тому напрямку.

Росіян відтіснили від Харкова і зробили місто недосяжним для російської артилерії. Згодом Сирський казав, що захист Харкова для нього був справою честі — місто у нього асоціюється зі шкільними роками. Вже тоді Сирський вважав, що Сили оборони можуть звільнити Харківську область повністю, і серйозно розглядав можливість прориву на Балаклійському напрямку, але цю його ідею не підтримали.

Після Харківської операції Сирського відкликали у Київ і в червні 2022-го направили на схід, у Луганську область — там створили Оперативно-стратегічне угруповання військ «Хортиця», він мав його очолити.

Ситуація на Луганщині тоді була критичною — росіяни просувалися до Лисичанська і Сєверодонецька, який з 2014 року був адміністративним центром області. Депутатка Марʼяна Безугла каже, вона переконувала, щоб Сирського призначили командувачем «Хортиці» — так і сталось.

В оточенні Сирського вплив Безуглої на це кадрове рішення заперечують, а колишній високопосадовець Міністерства оборони каже, що цю ідею озвучувало багато людей. З рішенням Зеленського головком Залужний, який зазвичай кадрові питання вирішував сам, погодився — зрештою, вибору він не мав.

Сирський отримав цілий сектор, в який входили Луганська, північ Донецької і Харківська області. Тодішній глава Луганської області Сергій Гайдай розповідає: тоді сектором керував командувач Обʼєднаних сил ЗСУ Сергій Наєв, але контакту з ним жодного разу з початку вторгнення не було. «Я напряму спілкувався з командирами бригад і батальйонів, які стояли в області», — згадує Гайдай.

Сирський після приїзду одразу влаштував зустріч з головами обласних військових адміністрацій — Сергієм Гайдаєм і Павлом Кириленком. Вони обговорили всі поточні питання і відтоді щодня радились на відеоконференціях. Військові доповідали про ситуацію на фронті, керівник логістики — про співпрацю з обладміністраціями, казав, що потрібно.

Утримати Сєверодонецьк ЗСУ не вдалося, росіяни просувалися на захід у Донецьку область — до Бахмуту. Наприкінці серпня 2022 року почалися перші штурми. Одночасно з Ізюму і Балаклії росіяни атакували місто Словʼянськ у Донецькій області.

4

Команда Сирського знайшла шпаринку в російській обороні на балаклійському напрямку і вирішила вдарити туди. Спочатку операцію планували як відволікаючий маневр, але згодом Сирський зрозумів, що там є можливість розвинути повноцінний наступ. У головкома Валерія Залужного була інша думка — він вважав, що сили потрібно концентрувати на півдні. Сирський захищав свою ідею не менше тижня, намагався достукатись до президента, і той, попри заперечення Залужного, погодив операцію, розповідає «Бабелю» один з очевидців Ставок, на яких це питання обговорювали.

Після цієї історії в інформпросторі почалися чутки про можливу заміну Залужного на Сирського. І хоча на Ставках відкрито вони ніколи не конфліктували, в оточенні Залужного обурювались, що Сирський спілкується з президентом напряму. У Сирського опонували: президент, як верховний головнокомандувач, сам вирішує, з ким і як спілкуватися.

Операцію почали планувати в липні 2022 року, війська збирали наприкінці серпня, тоді ж почалися обстріли логістики росіян. На нарадах у Сирського, розповідає їх учасник, командири фактично похвилинно розробляли спільну операцію — хто і на яких позиціях мав опинитися в певний момент. На випадок невдачі були резервні плани. З кимось Сирський довго говорив і пояснював деталі, комусь за невиконання погрожував законом. Загалом таких детальних планувань, каже співрозмовник «Бабеля», який воював на більшості гарячих напрямків, він не бачив.

Операція почалась 5 вересня і була дуже успішною — Сили оборони просувалися швидко, росіяни тікали, лишаючи техніку. «Такого піднесення в штабі не було ніколи. Сирський теж не стримував радості — було враження, що у нього зʼявилися крила», — згадує очевидець. Так вдалося звільнити майже всю Харківщину. Сили оборони могли йти далі, однак резервів, які б могли підтримати наступ, не було. Успіх Харківської операції відзначили всі західні медіа. На військовій конференції, яка відбувалася в ті дні в Скопʼє, ЗСУ постійно хвалили.

5

Росіяни тікали на Харківщині, але посилювали наступ на Бахмут. Щоб відрізати логістику ЗСУ, вони вирішили спершу захопити Соледар — невелике місто за 18 кілометрів від Бахмуту.

На одній з нарад Сирський звернувся до Гайдая з незвичним проханням: публічно повідомити, що українські війська от-от захоплять Кремінну — місто за 70 кілометрів на північ від Бахмуту. Це була неправда, і Сирський одразу попередив Гайдая, що за це в нього полетить каміння. ІПСО була потрібна, щоб росіяни перекинули резерви з-під Бахмуту — і план спрацював. ЗСУ отримали коротку передишку.

Увесь цей час росіяни полювали на Сирського. У липні 2022 року вони були за крок до мети — влучили «Іскандером» по командному пункту. Кілька офіцерів, які були зовні, загинули. Сирський був у бункері, тому не постраждав. За кілька місяців, восени 2022-го, був ще один замах — росіяни цілили у ще один командний пункт, але не влучили. Після цього росіяни ще кілька разів поширювали фейки про вбивство Сирського. Сам він на запитання про замахи відповідає коротко: «Скажімо так: ми знайомі з ракетними ударами». Він не раз потрапляв під обстріли, а коли Соледар був майже оточений, приїжджав туди, щоб підтримати бойовий дух і розібратися в ситуації.

У січні 2023 року росіяни взяли Соледар, захищати Бахмут стало складніше, і в травні того ж року ЗСУ відступили з міста. Саме за ці дві операції Сирському дорікають найбільше. Війська з обох боків зазнали великих втрат, а обидва міста майже повністю зруйнували. Західні радники і військові публічно і в кулуарах постійно радили залишити Бахмут, щоб мінімізувати втрати ЗСУ — але українська сторона стояла на своєму. Через це після поразки критики Сирського почали називати його «мʼясником».

Один з командирів, який воював на тому напрямку, каже, для програшу були обʼєктивні причини. По-перше, катастрофічно бракувало боєприпасів і резервів. Друге — у грудні 2022 року потужну 93-тю механізовану бригаду «Холодний Яр», яка тримала позиції біля Соледару, вивели на ротацію. Один з батальйонів ТрО, який прийшов на її місце, залишив позиції і провалив усю лінію оборони. Командир каже — логіка цивільних, що треба просто берегти людей і відходити, якщо бої запеклі, на фронті працює далеко не завжди: «Будь-який населений пункт треба тримати. Бо так можна аж до Дніпра відійти!».

На дії командування під Бахмутом впливала й політика: Збройні сили готувалися до контрнаступу на півдні, начальник ГУР Кирило Буданов обіцяв, що вже влітку 2023-го Сили оборони будуть у Криму, президент Зеленський називав 2023-й роком перемоги.

Сирський оптимістичні настрої теж підтримував і казав, що перемога реальна, якщо Україна отримає всю обіцяну партнерами допомогу. Публічно Бахмут він своєю поразкою не визнав, казав, що ЗСУ вдалося довго стримувати ворога й перемолоти найбільш вмотивовані сили противника — «ПВК Вагнера».

Сирський не полишав надії відбити втрачені позиції. Влітку 2023 року на Бахмутському напрямку розпочалась нова операція. Її метою було повернути села південніше Бахмуту — Кліщіївку, Андріївку, і за можливості просунутися далі. Восени 2023 року села звільнили (детально про обидві операції читайте тут і тут).

Після цього бачення подальших дій у Залужного і Сирського знову розійшлись. Останній вважав, що треба розвивати наступ на сході й далі просуватися на південь. Для цього він просив виділити йому дві бригади.

Залужний міркував інакше — треба звільняти південь через Запоріжжя. Сили були обмежені, головком мав лише ті бригади, які з допомогою західних партнерів готували для наступу на південь. Крім того, в серпні декілька американських медіа опублікували статті з посиланням на чиновників в уряді США. Вони розкритикували українське командування за розпорошення сил між півднем і Бахмутом. У підсумку Сирський додаткових бригад не отримав, а згодом провалився і контрнаступ.

6

Поразки на фронті посилили незадоволення головкомом в Офісі президента. Дратувала і надмірна популярність Залужного — про це в неформальних розмовах постійно говорили різні представники влади. Згідно з грудневим опитуванням КМІС, Залужному довіряли 92%, а Зеленському 77% опитаних.

В середині січня 2024 року Сирському запропонували стати головнокомандувачем вдруге — він знову відмовився, розповідає Жебрівський. Але наприкінці січня про відставку Залужного заговорили як про доконаний факт.

Депутатка Марʼяна Безугла публічно назвала трьох можливих претендентів: Олександра Сирського, тодішнього заступника начальника Генштабу Євгена Мойсюка та начальника Головного управління розвідки Кирила Буданова. За інформацією «Бабеля», у ГУР деякі співробітники буквально пакували речі для переїзду в Генштаб. Але 8 лютого 2024 року новим головкомом Зеленський призначив не фаворита ОП Буданова, а Сирського. У лютневому опитуванні КМІС, яке робили під час заміни командувачів, Сирському довіряли 40% респондентів, Зеленському — 64%, а Залужному навіть більше, ніж кілька місяців тому — 94%.

Сирський своє призначення прокоментував лише раз, в інтервʼю державному Укрінформу. Сказав, що військові накази не обговорюють, а виконують, і якщо верховний головнокомандувач вирішив під час війни провести таку заміну, це означає, у нього були вагомі причини: «Ми пліч-о-пліч працювали з Валерієм Федоровичем в найважчі часи від початку повномасштабного вторгнення і навіть раніше. Працювали як одна команда, бажаю йому успіху на новій посаді».

Після призначення Сирський ще кілька днів був на сході. Коли нарешті вирушив до Києва, сказав одному з тодішніх членів команди по ОСУВ «Хортиця»: «Розумієш, я вийшов з комфортної зони». Так він називає фронт.

Новому головкому, розповідають джерела «Бабеля», Зеленський поставив кілька конкретних завдань. По-перше, провести аудит і зʼясувати, скільки людей в ЗСУ можна перекинути з тилу на фронт, і скільки після цього ще треба буде мобілізувати. Сирський також мав налагодити систему ротацій і відзвітувати про те, скільки снарядів потрібно на 2024 рік.

Через кілька місяців Генштаб почав ротації на фронті. Аудит тилів пройшов вдало. Сирський звітував: вдалося вивільнити «тисячі військовослужбовців і спрямувати їх до бойових частин».

Сирський почав із кадрових змін, багато хто з його попередньої команди обійняв керівні посади: колишній заступник Сирського в «сухопутці» Олександр Павлюк став новим командувачем Сухопутних військ, заступник Сирського в ОСУВ «Хортиця» Ігор Плахута — командувачем Сил ТрО, начштабу «Хортиці» Анатолій Баргилевич очолив Генштаб. Людям зі старої команди Сирський не довіряє. Деякі кадрові рішення ухвалює з розрахунку «чи воював, чи в Києві грівся», каже колишній його підлеглий з «Хортиці».

Радниця заступника міністра оборони Дана Ярова, яка має хороші стосунки з Залужним, каже: за Сирського в Генштабі робота стала більш системною. Призначений ним новий командувач Сил логістики бригадний генерал Володимир Карпенко швидко включився в роботу. «Співпрацею з ним я дуже задоволена, — каже Ярова. — Правда, не можу зрозуміти, чи це дисципліна й буденність цих людей, чи вони просто зараз дуже стараються».

Системність має свої мінуси. Сирський замкнув усі процеси на собі, і деякі рішення загальмувались — треба чекати черги, поки головком погодить усе особисто. За Залужного демократії було більше, багато завдань він делегував заступникам. Мінус цієї практики, каже співрозмовник «Бабеля» в Генштабі, що іноді це призводило до хаосу. А після призначення Сирського в Генштабі всі почали ходити по формі.

7

У квітні 2024-го парламент голосував за важливий для України законопроєкт про мобілізацію. Армія чекала на чіткі строки й умови демобілізації, але цю норму в фінальному документі прибрали. Марʼяна Безгула опублікувала лист Сирського, в якому він просив парламент винести це питання в окремий законопроєкт. Підтвердити, чи справді така ініціатива належала Сирському, «Бабелю» не вдалося.

Сирський прийшов на посаду в момент жорстоких боїв за Авдіївку, коли ситуація вже була критичною. За тиждень, 17 лютого, Сили оборони вийшли з міста, і основним завданням було зупинити подальший наступ росіян. Ситуацію на короткий час стабілізували, але наступ триває.

В середині квітня стало зрозуміло: росіяни готують новий наступ на Харківщину — він почався 10 травня одразу на кількох напрямках. Сили оборони дали бій, але в деяких місцях залишили позиції — там росіянам вдалося просунутись на 10 кілометрів вглиб за лінію кордону.

Через це командування одразу звинуватили у відсутності фортифікацій. У Генштабі пояснили, що під постійними обстрілами будувати укріплені рубежі було неможливо, лінія оборони розташовується подалі від кордону, куди росіяни не дійшли. Тим не менш, уже 13 травня Сирський зняв командувача ОТУВ «Харків» Юрія Галушкіна і призначив Михайла Драпатого, якого перед цим відправив у сектор на допомогу Галушкіну.

«Сирський — жорсткий керівник. У нього немає такого: когось люблю, когось — ні. Якщо людина не може впоратись, навіть якщо це побратим чи добрий знайомий, він звільняє без будь-яких сентиментів», — каже колишній високопосадовець з Міноборони.

Про самого Сирського останнім часом «без сентиментів» почала говорити давня знайома Безугла. Девʼятнадцятого травня депутатка зробила пост, в якому буквально рознесла призначених Сирським командувачів за провалену оборону під Харковом і прорив росіян в Очеретиному. Генерала Юрія Содоля, який поєднує дві посади — командувача Обʼєднаних сил і командувача ОСУВ «Хортиця» — вона назвала злочинцем. А Сирського звинуватила в тому, що він не може розібратись з «генеральськими фракціями, які продовжують гробити наше майбутнє». Одразу за Безуглою критичний пост про призначення Содоля зробив блогер Сергій Стерненко, його перепостив Ігор Лаченков.

У наступних постах Безугла звинуватила Сирського в приховуванні правди, ручному контролі, випалюванні всіх конкурентів та настільки швидкій заміні комбригів, «що вони не встигають познайомитися з підрозділом, а вже винні». Наостанок депутатка написала, що Сирський нічим не відрізняється від попередника, хіба що регулярними поїздками на фронт. Однак і це для Безуглої не плюс: на її думку, так головком ховається від відповідальності і незручних розмов.

Ці заяви депутатки обурили частину військових так само, як колись її критичні дописи про необхідність звільнити Залужного. Через цю паралель зʼявилися чутки, що Офіс президента шукає Сирському заміну і вже навіть проводить співбесіди. Серед претендентів називають нинішнього спеціального уповноваженого президента Євгена Мойсюка. До лютого 2024-го він був заступником головкома, а тепер опікується міжнародними безпековими гарантіями для України та займається розвитком Сил оборони.

Серед причин невдоволення Сирським співрозмовники «Бабеля» називають бажання на нього «повісити відповідальність за прорив росіян під Харковом». ДБР вже розслідує дії 125-ї бригади, бійці якої залишили позиції на кількох ділянках. Також Сирському закидають проблеми з навчанням мобілізованих, досі не запроваджені капітанські курси, скандал в Нацакадемії сухопутних військ і ще чимало проблем в армії. У головкома ці заяви не коментують. Відомо, що під час загострення на Харківщині він майже весь час був на фронті.

Усі співрозмовники «Бабеля» говорять: Сирський не політик, а військовий. Він не розуміє важливості правильної комунікації і не надто сильний в інтригах — реагувати на закиди і вести свою війну ще й на цьому фронті він не буде.

«Сирський амбіційний в плані військових перемог. Фронт — це його, а в кабінеті йому не вистачає польового життя. У нього одна заповітна мрія — перемога», — каже колишній високопосадовець Міноборони.

А Безугла, пости якої часто резонують з думками Офісу президента, а іноді анонсують його дії, каже: «Олександре Станіславовичу, last call». Після історії з Залужним ці її слова вже не здаються порожніми погрозами.