У серпні 2023-го на пішохідному переході поліцейський на смерть збив 15-річну Альбіну Харченко. Справа стала гучною, а потім про неї забули. Великий репортаж

Двадцять восьмого лютого в тісній залі Харківського районного суду в селі Покотилівка збираються люди — прокурор, адвокати, подружжя і чоловік у чорному. Цього дня суддя слухає справу 15-річної Альбіни Харченко. Другого серпня 2023 року близько 19:20 на трасі «Київ — Харків — Довжанський» її на смерть збив поліцейський Ярослав Якименко. Чоловік у чорному — це він. Подружжя — батьки дівчини Анатолій і Світлана Харченки. Вони тримаються за руки. Їм треба згадати й розповісти суду про найстрашніший день життя. Життя, смак до якого, за словами батька, вони втратили в день загибелі доньки. «Мабуть, я не можу так говорити, але я бажаю вбивці відчути те, що відчуваємо ми», — затинаючись, каже Світлана. Вона сідає коло чоловіка і дістає із сумки пігулки. Анатолій її заспокоює. Якименко слухає батьків, прикривши обличчя руками. Помітно, що вони тремтять. Того дня Альбіні мало б виповнитися 16 років. Слідство у цій справі тривало пів року. Його висновок — поліцейський грубо порушив правила дорожнього руху, не зменшив швидкість перед пішохідним переходом і тому збив дівчинку. Якименку загрожує до 8 років тюрми, захист планує значно помʼякшити покарання. Адвокати вже заявляють, що до експертиз є зауваження, а сам перехід облаштований неправильно, тому Якименко його не помітив. Кореспондент «Бабеля» Олександр Мʼясищев відвідав суд, поспілкувався з батьками дівчини, її викладачкою, адвокатами сторін і реконструював день, коли сталась ДТП.

1.

Пʼятнадцятирічна Альбіна Харченко жила разом із батьками, молодшими братом і сестрою в Коротичах — це село за пів години їзди від Харкова. Її батькам трохи за сорок. Анатолій — директор будівельної компанії «Скі груп», а Світлана, яка раніше працювала економісткою, зараз працює оператором на пошті.

— Це дитина, яка в усьому намагалася бути найкращою, — каже Анатолій. — Вона закінчила 9 клас із відзнакою, дуже любила кулінарію і готувала вдома. Навіть ображалась на нас із дружиною, коли ми готували. У 15 років вона багато допомагала з меншими дітьми. Намагалась їх життю вчити і трохи — нас.

У кімнаті, де жила Альбіна, багато іграшок і вишитих картин, які робила дівчина. Іграшки досі лежать і на її ліжку. Світлана згадує: Альбіна мріяла стати перекладачем і навчатися у США, тому активно вивчала англійську та відкладала гроші на навчання. Вона рідко ходила гуляти з подругами, зате часто гуляла з двома собаками родини, любила театральний гурток.

— Все це була наша Альбіна. Вибачте, — крізь сльози каже Світлана і виходить з кімнати, щоб заспокоїтися.

Останні роки Альбіна відвідувала заняття з акторської майстерності в Будинку культури в сусідньому селищі Пісочині. Тричі на тиждень, близько 16-ї години, вона сідала на свій блакитний велосипед і їхала в театральний гурток. Пісочин — за 5 кілометрів від її дому. Дорога займала приблизно пів години.

Другого серпня 2023 року Альбіна вийшла з дому і поїхала до Пісочина. Був теплий ясний літній вечір. У гуртку вона репетирувала пʼєсу «І все-таки я тебе зраджу» про життя Лесі Українки. Заняття завершилось трохи по 19:00. У цей час її мати Світлана вже повернулася з роботи на пошті. Батьки чекали на Альбіну, щоб сісти разом вечеряти — у них заведено робити це всією сімʼєю.

Близько 19:20 трасою в напрямку Києва їхав білий позашляховик Toyota. За кермом був Ярослав Якименко. Він на службовому авто повертався з відрядження. На той час Якименко був старшим оперуповноваженим в особливо важливих справах у Департаменті внутрішньої безпеки Нацполіції України. Цей департамент розслідує злочини самих поліцейських.

О 19:35 Анатолій Харченко, стривожений тим, що Альбіна не відповідає на дзвінки, сів на мотоцикл і поїхав доньці назустріч. На трасі біля зупинки «Рай-Оленівка» він побачив аварію: на іншому боці дороги стояла машина поліції та дві автівки. Що сталось, Анатолій не зрозумів. Він на хвилину замислився, але відкинув погане передчуття: донька мала вертатись додому іншою дорогою, а ніяк не трасою. Анатолій поїхав далі.

Мати Альбіни в цей час збиралася йти на город. До неї підійшов 12-річний син і показав телефон з новиною: на трасі збили дівчинку на блакитному велосипеді. Тоді ж Світлані подзвонив чоловік і запитав, чи не приїхала додому донька. Дружина розповіла йому, що побачила в новинах, Анатолій розвернувся і поїхав на місце аварії. На дорозі він побачив білий позашляховик Toyota з помʼятим передом, блакитний велосипед доньки й тіло дитини, накрите ковдрою, з-під якої виглядала рука.

— Поліція попросила відійти й нічого не чіпати. Я подзвонив дружині. Сказав, що нашої дитини більше немає, — каже Анатолій.

Близько 20:00 на місце приїхала дружина Світлана, незабаром там уже працювали кількадесят криміналістів, експертів і слідчих. Поліція всадовила батьків на зупинці біля траси й сказали бути там. Отямившись, батько подзвонив своєму адвокату Андрію Беженському, той приїхав і працював зі слідчими. Поліцейські працювали на місці до першої години ночі.

Автівка поліцейського стояла за 10 метрів від пішохідного переходу. Від удару дівчину відкинуло не менш ніж на 25 метрів, а її велосипед — ще далі. Альбіна отримала численні травми, несумісні з життям.

2.

Аварія сталася на нерегульованому пішохідному переході між двома автобусними зупинками. Рух на цій ділянці траси дуже інтенсивний. Перед місцем аварії — довгий спуск, на якому автівки набирають швидкість. На спуску дозволено розганятись до 110 км/год. Анатолій Харченко каже — на цій ділянці дороги часто трапляються аварії. І 28 лютого, в день, коли «Бабель» приїхав на місце аварії, за кілька кілометрів від нього сталася чергова ДТП.

Перед пішохідним переходом водії не зупиняються і не збавляють швидкість. Тому, щоб перейти дорогу, доводиться чекати, поки проїде весь потік. Щоб водії помічали перехід, на асфальті перед ним встановлено шумові смуги, а з обох боків від нього — знаки «Пішохідний перехід». Також над переходом є світлофор, що блимає помаранчевим. Але Анатолій все одно забороняв дітям їздити по трасі — занадто небезпечно. До театру веде інша дорога, де потік машин і їхня швидкість менші. Зазвичай Альбіна їздила саме нею.

— Для мене загадка, чому вона поїхала саме цієї дорогою, — каже батько і додає, що вчив дітей по переходу вести велосипед в руках. Свідки ДТП підтверджують, що дорогу Альбіна переходила саме так.

Дівчину поховали за два дні після аварії. Для маленького Коротича, де всі одне одного знають, її смерть стала шоком. Окрім родини, на прощання прийшли друзі з театральної студії. Їм було це важливо, згадує керівниця студії Юлія Горяїнова.

— Мабуть, діти вперше бачили смерть так близько, окрім смертей бабусь і дідусів, — каже вона.

Подеколи до Юлії підходять незнайомці та запитують, чи є новини в цій справі. У театрі діти час від часу говорять про трагедію і дуже переживають щодо суду.

3.

Ярославу Якименку, який був за кермом, 29 років. Про нього відомо небагато. Він киянин, працює в поліції з 2016 року. Починав з полку поліції особливого призначення в Києві, де прослужив три роки. У 2019 році Якименка перевели в департамент внутрішньої безпеки на посаду старшого оперуповноваженого. Уже за рік він став старшим уповноваженим в особливо важливих справах. Якименко — досвідчений водій, права отримав у 2012 році. Експертизи показали, що в момент ДТП він був тверезим, а його авто — справним. Після аварії Якименко одружився — про це свідчить його декларація.

У день трагедії Якименко повертався з відрядження в Харківській області до Києва. За висновками слідства, поліцейський перевищив допустиму швидкість і не знизив її перед пішохідним переходом, як того вимагають правила дорожнього руху. Він «легковажно розраховував» уникнути ДТП і через це збив Альбіну. Цю версію підтверджують покази свідків і результати експертиз.

У Якименка — інша версія, каже Анатолій Харченко. На слідчому експерименті поліцейський сказав, що Альбіна переходила дорогу біля «зебри», а не по ній. Коли свідки це спростували, він погодився, що дівчина була саме на переході. Також Якименко каже, що їхав із дозволеною швидкістю. А його адвокати наполягають, що один зі знаків «Пішохідний перехід», який стояв з іншого боку дороги, було погано видно через кущі. Але на ділянці багато інших сигналів для водія, зокрема аналогічний знак є на смузі, якою їхав Якименко.

За тиждень після аварії поліцейського відсторонили від служби, ще за тиждень звільнили з Нацполіції. До листопада Якименко проходив у справі як свідок, бо спочатку не було прямих доказів його вини: відеореєстратори заборонені від початку війни, а камери не охоплюють цю ділянку дороги. Підозру він отримав лише тоді, коли на його провину вказали експертизи. Його підозрюють у тому, що він порушив правила дорожнього руху і це призвело до смерті. Покарання — від трьох до восьми років позбавлення волі.

Батьки Альбіни та їхній адвокат вважають, що позиція прокуратури у справі дуже дивна. Коли в листопаді 2023-го Якименко отримав підозру, прокурор просив для нього нічний домашній арешт, а не СІЗО. Суд погодився з цим. Відтоді Якименко має бути вдома з 21:00 до 06:00.

— Ця інертність мене насторожує. Зазвичай прокуратура «хоче крові», активно займається справою і хоче довести провину. А тут я просто не розумію. Ніби є позиція «як буде — так буде», тобто все одно буде вирок, але який — уже неважливо, — пояснює адвокат родини Олександр Пироженко.

— Уся країна вже два роки по суті під нічним домашнім арештом! — каже Анатолій Харченко. — Тим більше це ж не простий патрульний.

До самого Якименка зауважень немає: він регулярно відвідує засідання суду і не порушує нічного домашнього арешту.

Спочатку слідство у справі вела група прокурорів обласної прокуратури — саме вони знають усі її деталі, пояснює Харченко. Проте замість обласних прокурорів на судові засідання приїжджає районний прокурор, який погано володіє матеріалами справи. У короткій розмові з «Бабелем» прокурор сказав, що не веде справу від початку і тільки вивчає її останні кілька місяців. Його призначили прокурором у справі Альбіни, бо він часто працює в цьому суді, пояснив він і відмовився від будь-яких коментарів.

У січні 2024 року батьки дівчини звернулися в Харківську обласну прокуратуру з проханням, щоб на суді були присутні прокурори обласної прокуратури. У прокуратурі їм відповіли: відповідна група прокурорів підтримує обвинувачення проти Якименка і робить це «на належному рівні».

У справі вже було три судові засідання. Батьки вважають, що через пасивність прокуратури Якименко може отримати умовний термін. Адвокат Олександр Пироженко каже: якщо на наступних засіданнях прокурор надалі буде інертний, адвокати Якименка зможуть розбивати докази слідства і добитися «звільнення від відбування покарання», тобто умовного терміну.

На підготовчому засіданні Якименко казав, що частково визнає свою провину. Що саме це означає — він не уточнив. Адвокат Якименка Роман Горобець пояснює: захист справді має дуже багато зауважень до того, як збирали докази й проводили розслідування. Деталей він не розкриває — він і другий адвокат Андрій Стаценко будуть робити це на наступних засіданнях.

Одна з можливих стратегій захисту Якименка — ставити під сумнів експертизи й покази свідків і добитися мʼякого рішення суду, припускає Олександр Пироженко.

— Вони хочуть довести, що дівчина вибігла на перехід раптово, і він [Якименко] не міг уже зупинити транспортний засіб, — пояснює Пироженко.

4.

Останнє на момент виходу тексту засідання у справі відбулося 28 лютого, у день народження Альбіни — їй мало б виповнитися 16 років. Харківський районний суд у Покотилівці мав допитати її батьків, які проходять у справі як потерпілі, і вирішити, чи варто продовжувати Якименку запобіжний захід.

Спочатку до зали заходять батьки, потім — сам Якименко. Він середнього зросту, коротко стрижений, у чорному одязі. Те, що він прийшов на засідання сам, стало несподіванкою для батьків — на останньому засіданні адвокати просили, щоб Якименко включався по відео.

Суддя починає допит потерпілих батьків Альбіни.

— Хочу почати з того, що сьогодні моїй дитині мало виповнитися 16 років. Це завжди в нашій родині велике свято, ми це святкуємо. Але сьогодні з вини людини, яка мала б захищати права і закон, моєї дитини немає й ніколи не буде, — починає батько.

Він розповідає, що бачив у день ДТП, і відповідає на запитання прокурора, адвокатів обох сторін і судді.

— Чи не вважаєте ви, що це було умисне вбивство? — запитує його адвокат Якименка Роман Горобець.

— Це була необережність і порушення правил, — відповідає Харченко.

Під кінець допиту адвокат родини Олександр Пироженко запитує, як батько почувається після аварії.

— Вже пів року на світі тримає лише те, що треба хоч якось підняти на ноги дітей та доглядати старих батьків. Чесно кажучи, жити не хочеться, інтерес до життя зник, — тихо відповідає Анатолій.

Після нього свідчити виходить мама Альбіни Світлана. Перед допитом чоловік бере її за руку і просить не переживати. Крізь сльози вона повторює судді все, що памʼятає про той день і свою дитину. Говорити їй важко. Закінчивши, вона одразу приймає пігулки.

Адвокати Якименка просять змінити нічний домашній арешт на особисте зобовʼязання. Якименко, кажуть вони, не порушував запобіжного заходу, уже кілька місяців безробітний і має забезпечувати родину, а працювати з нічним домашнім арештом він не може.

— На даний час його можуть взяти на роботу особистим охоронцем народного депутата, — каже адвокат Якименка Андрій Стаценко. — Але в депутата можливі відрядження, понаднормова робота. Тому і просимо про особисте зобовʼязання, щоб він міг працювати.

Слово дають і самому Якименку. Він теж просить зняти нічний арешт.

— Найти роботу дуже тяжко. Я весь час працював у силових структурах і шукаю тільки роботу, повʼязану з охороною когось або чогось, — каже Якименко. — У цій роботі є графіки день / ніч / доба. А з таким графіком [арешту] мало хто хоче [брати на роботу].

Прокурор категорично заперечує. Мовляв, без нічного домашнього арешту Якименко зможе впливати на свідків і переховуватися. До того ж деякі cвідки — його знайомі.

— Я вважаю, що нічний домашній арешт — і так наймʼякший запобіжний захід у цій категорії справ. Працювати можна і вдень, — заперечує він.

Суддя йде в нарадчу кімнату, де має вирішити, чи змінювати запобіжний захід. Цим засідання закінчується, а обвинувачений Якименко швидко виходить на вулицю. Він не хоче говорити та скеровує до адвокатів.

Запобіжний захід Якименку не змінили — нічний домашній арешт лишили в силі. Проте після засідання адвокат повідомив батьків: засідання не змогли записати через збій у системі. Усе доведеться повторити знову, а батькам — ще раз пройти через усе це.

Одразу після аварії адвокати Якименка та його на той час цивільна дружина пробували контактувати з родиною — ті відмовилися. Після одного зі слідчих експериментів поговорити з батьком Альбіни спробував і сам Якименко. Анатолій відповів коротко — розмови не буде. Адвокати Якименка кажуть, що поліцейський неодноразово хотів і хоче перепросити. Батько відмовляється. «Це цинічно звучить. Я жива людина», — пояснює він.

Якименко хотів виплатити батькам компенсацію. Адвокат родини Олександр Пироженко пояснює: вибачення і компенсація — це обставини, які врахує суд, коли визначатиме покарання. Зазвичай взамін компенсації підозрюваний просить написати заяву, що потерпілі «не мають матеріальних і моральних претензій» до нього. Це одна з головних підстав, щоб дати умовний термін.

Від грошей батьки відмовляються — кажуть, що це нічого не змінить і не поверне дитини. Зараз на місці аварії стоїть меморіал з двома фото Альбіни, вінками, солодощами та мʼякою іграшкою.

Наступне засідання у справі має відбутися 11 квітня. Батьки кажуть: хочуть для Якименка справедливого покарання, а саме — восьми років увʼязнення.

Щоб висвітлювати резонансні та складні історії, нам потрібна ваша допомога. Підтримайте «Бабель» донатом: 🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.