Щоб захистити свою мову і культуру від окупантів, у ХХ столітті поляки створили мережу підпільних шкіл і університетів. Розповідаємо історію їхньої боротьби та переймаємо досвід

Першого вересня в Україні розпочнеться вже другий навчальний рік в умовах повномасштабного вторгнення. Сотні шкіл росіяни зруйнували, тисячі пошкодили, сотні тисяч учнів виїхали з небезпечних районів. Ще гірша ситуація на тимчасово окупованих територіях. Там росіяни забороняють навчання українською мовою і намагаються знищити все, що повʼязує дітей з Україною. Із подібним стикалися поляки, причому неодноразово у своїй історії. Вони знайшли вихід — підпільні навчальні курси. Таємні університети діяли в окупованій росією Польщі в ХІХ столітті. А під час нацистської окупації у Другій світовій поляки створили цілу мережу таємних шкіл і університетів, які працювали в умовах суворої конспірації. Під час війни там отримували освіту понад мільйон учнів і студентів. Тисячі польських викладачів заплатили за це своїм життям. Практику підпільного навчання відновили за часів комуністичного уряду Польщі. «Бабель» згадує, як поляки влаштовували підпільні заняття для молоді, щоб зберегти свою мову, культуру і науку.

Летючий університет кінця ХІХ — початку ХХ століття

Наприкінці XVIII століття польські землі поділили між собою Австрійська та Російська імперії, а також Королівство Пруссія. Австрія більш ліберально ставилася до польської культури й освіти. А от на решті окупованих територій посилювалися германізація та русифікація, і полякам ставало дедалі важче здобувати освіту рідною мовою. Особливо складно було на підконтрольних росії польських землях. Після низки повстань у ХІХ столітті царський уряд остаточно скасував польську автономію, а цензура взялася за польську мову та історію у школах і вишах.

Історія підпільної польської освіти наприкінці ХІХ століття починалася з руху за права жінок. У тодішній Російській імперії жінкам було складно здобути вищу освіту. У відповідь в 1882 році у Варшаві, яка перебувала під російським контролем, викладачі вишів організували у приватних квартирах конспіративні освітні курси для жінок. У 1885 році одна з випускниць цих курсів Ядвіга Щавіньська обʼєднала розрізнені освітні групи в єдиний підпільний Летючий університет для обох статей.

Заняття проходили у приватних будинках по всій Варшаві. Місця уроків постійно змінювали, студенти приходили поодинці або парами через невеликий проміжок часу, щоб не привертати уваги царської поліції. Оплата у 2―4 рублі на місяць йшла на гонорари викладачам і на створення таємної наукової бібліотеки. Навчання в Летючому університеті тривало 5―6 років по 8―11 годин на тиждень. Студенти вивчали суспільні та природничі науки, педагогіку, філологію та історію. Учнів і вчителів, зокрема і Щавіньську, російська влада неодноразово заарештовувала. Однак повністю припинити підпільне польське навчання не змогла.

Після революції 1905 року Летючий університет перейшов на легальне становище і перетворився на Товариство наукових курсів. За 20 років підпільної діяльності університет відвідали близько 5 000 студентів. Серед відомих випускників були перша лауреатка Нобелівської премії Марія Склодовська-Кюрі та видатний польський педагог Януш Корчак.

Таємна викладацька організація під час Другої світової війни

У вересні 1939 року на Польщу напали нацистська Німеччина і комуністичний СРСР. У жовтні загарбники поділили між собою польські землі. На підконтрольних Радянському Союзу територіях викладацький склад, навчальні програми та підручники корегували з урахуванням комуністичної ідеології. Влада Третього Рейху взагалі заборонила навчання польською мовою. «Для ненімецького населення Східної Європи не повинно бути вишів. Для них достатньо чотирирічної народної школи. Метою навчання в цій народній школі мали бути проста лічба, щонайбільше до 500, вміння розписатися, переконання, що божа заповідь полягає в тому, щоб коритися німцям, бути чесним, старанним і слухняним», ― писав очільник СС Генріх Гіммлер у 1940 році.

Проте вже незабаром після окупації в Польщі зʼявились організовані й розгалужені підпільні державні структури, причому не лише збройні, але й цивільні. За підтримки уряду, який перебував в еміграції в Лондоні, зʼявилася підпільна адміністрація з департаментами, які відповідали за різні сфери життя. І цю підпільну польську державу не вдалося знищити за всі роки окупації.

Наприкінці жовтня 1939 року польські викладачі заснували у Варшаві Таємну викладацьку організацію. За підтримки заснованого в 1940 році підпільного Департаменту освіти і культури ця організація діяла на всіх окупованих нацистами територіях. Підпільні школи існували навіть у гетто. Фінансували таку освітню програму польський уряд в еміграції та місцеве підпілля, навіть Армія Крайова. По всій країні створили підпільні друкарні, де видавали підручники.

Організовували підпільні заняття за прикладом польського Летючого університету. Однак конспірація була ще суворішою:

• заняття проводили в різних квартирах, у різні дні тижня, час початку занять змінювали щодня;
• клас складався з 8―10 учнів і одного вчителя, діти приходили та йшли поодинці, щоб не викликати підозр;
• носити із собою рюкзаки та портфелі було заборонено, усі завдання давали на паперових картках, які ховали в підкладку одягу;
• підписувати ці картки теж заборонялося, учні позначали їх заздалегідь узгодженими малюнками;
• учні носили із собою фальшиві документи на чуже прізвище, а на заняття йшли самі — без батьків, навіть у початкові класи.

Ось як згадує своє навчання в початкових класах у 1943 році Роман Мицельський: «Ми навчалися із завзяттям і захопленням. З одного боку, у нас було постійне відчуття небезпеки. З іншого ― ми відчували, що боремося з ворогом, і принаймні ці кілька годин на добу ми почувалися справді вільними». Ризикували й учні, і власники квартир, де влаштовували підпільні заняття, та особливо викладачі. За подібне вчителювання їм загрожував розстріл або концтабір. За час німецької окупації загинули тисячі польських викладачів. Одним з них був випускник Летючого університету Януш Корчак. У серпні 1942 року Корчака разом із вихованцями його дитячого будинку відправили до табору смерті Треблінка, де вони загинули в газових камерах.

8 500 польських учителівзагинули під час окупації, це майже 15% усього викладацького складу.

Незважаючи на небезпечні умови, у 1942 році в польських підпільних школах навчалися понад 1,5 мільйона дітей. Так само працювали підпільні університети, у 1944 році в них навчалися майже 10 000 студентів. А кілька сотень науковців навіть встигли захистити докторські в підпільних умовах. Працювали й таємні профтехучилища, офіцерські курси та навіть духовні семінарії, якими опікувалася католицька церква. В одній з таких семінарій навчався Кароль Войтила ― майбутній Папа Римський Іван Павло ІІ.

Таємне навчання в часи комуністичної Польщі

Після Другої світової війни польські школи й університети вийшли з підпілля. А Таємна викладацька організація перетворилась на Асоціацію польських учителів. Однак із подачі Радянського Союзу у звільненій Польщі утвердився комуністичний режим, і вона стала однією з країн соцтабору з підконтрольним Москві урядом.

Навчальна програма Польщі, ясна річ, зазнала впливу радянської пропаганди. Особливо цензурували польську історію, щоб стерти приклади тривалих польсько-російських конфліктів. Марксистсько-ленінська ідеологія стала панівною, а виховний процес взяла під контроль держава.

Традиції підпільного навчання почали відроджуватися в 1950-х роках у Варшаві, а з кінця 1970-х сформувався новий Летючий університет по всій країні. Викладачами були польські дисиденти. Багатьох із них переслідували, арештовували та засуджували до різних термінів увʼязнення. Одного з викладачів, дисидента Яцека Куроня польські міліціонери якось жорстоко побили й скинули зі сходів, а його квартиру пограбували.

Попри це Летючий університет діяв аж до запровадження воєнного стану в Польщі в 1981 році, коли генерал Войцех Ярузельський спробував придушити опозиційний демократичний рух. Тоді більшість викладачів і студентів долучилися до активної політичної боротьби, яка тривала до остаточного падіння комуністичного режиму в Польщі та перших демократичних виборів 1991 року.

«Бабель» не контролюється урядом і не належить олігархам, тож покладається на вашу підтримку: 🔸 у гривні, 🔸 у криптовалюті, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.