«Куба за три дні». 63 роки тому ЦРУ планувало швидко повалити режим Фіделя Кастро. Та все обернулося гучним провалом, що ледь не призвів до ядерної війни. Історія операції в затоці Свиней

У ніч проти 17 квітня 1961 року майже півтори тисячі озброєних кубинських емігрантів ― противників режиму Фіделя Кастро ― висадились на південно-західному узбережжі Куби в затоці Свиней. Та вже на ранок 20 квітня більшість із них здались у полон. За цією операцією стояло ЦРУ. Американські фахівці тренували кубинців у таємних таборах. Планувалось, що висадка десанту спровокує масове народне повстання проти диктатури Кастро, а США згодом визнають новий демократичний уряд. Операцію готували понад рік, але вона провалилася за три дні. Для США це стало однією з найбільших політичних поразок у Холодній війні. А СРСР отримав привід розмістити ядерну зброю на Кубі. Це вилилось у Карибську кризу, яка ледь не призвела до Третьої світової війни. «Бабель» згадує історію операції в затоці Свиней та розповідає про головні причини її провалу.

У березні 1952 року генерал Фульхенсіо Батиста влаштував на Кубі державний переворот і захопив владу. Він став корумпованим диктатором-самодуром, однак у США його визнали. Білий дім Батиста влаштовував своєю антикомуністичною позицією. Та ще більше він влаштовував американські корпорації, яким фактично віддав на відкуп плантації цукрової тростини, видобуток корисних копалин і скотарство.

Усе змінилося в січні 1959 року. Після кількарічної партизанської війни кубинські повстанці на чолі з Фіделем Кастро скинули режим Батисти. США спробували встановити звʼязки з новою владою і навіть визнали уряд Кастро. Та дуже скоро відносини між країнами погіршились. Кастро спочатку заявляв, що він не комуніст, проте діяв відверто комуністичними методами. Майже одразу після приходу до влади він націоналізував цукрову, сільськогосподарську та гірничодобувну промисловість, усунувши американські компанії від контролю над будь-якою землею, власністю чи бізнесом на Кубі. Ба більше, він закликав уряди інших країн Латинської Америки слідувати його прикладу.

Американський уряд запровадив щодо Куби економічне ембарго. А Кастро почав налагоджувати звʼязки з Радянським Союзом. Тодішній радянський диктатор Микита Хрущов тільки і чекав нагоди, щоб «простягти руку допомоги братньому кубинському народові» та отримати союзника в Холодній війні просто під боком у США.

На початку 1960 року американський президент-республіканець Дуайт Ейзенхауер вирішив, що далі зволикати вже не варто, і доручив керівництву ЦРУ розробити план з повалення режиму Кастро. Позаяк у них був досвід подібних успішних операції, наприклад, державний переворот у Гватемалі в 1954 році.

У березні 1960 року ЦРУ представило свій план усунення Кастро від влади. Спочатку треба було розхитати ситуацію всередині країни: провести пропагандистську кампанію, обʼєднати й озброїти кубинську опозицію для ведення масштабної партизанської боротьби. Потім планували висадити десант неподалік міста Тринідад, що на південному узбережжі Куби. За підтримки авіації цей десант мав захопити й утримувати плацдарм на узбережжі. До нього повинні були приєднатися партизани із сусіднього гірського району Ескамбрей. Далі за планом ― сформувати тимчасовий опозиційний уряд, який би визнали США та проамериканські уряди Латинської Америки. Якщо й після цього не почалось би масштабне повстання проти Кастро, цей уряд міг би звернутися по військову допомогу до Сполучених Штатів.

Головною ударною силою цього десанту мали стати підготовлені та озброєні кубинські мігранти. Тож операцію можна було б представити як внутрішній конфлікт на Кубі. А невдоволених новою владою вистачало. Тільки за перші пів року Кастро перевершив за масштабами репресій свого попередника. Чимало повстанців, які ще недавно допомагали скидати Батисту, тепер виступили проти нової диктатури. Тисячі людей тікали від переслідувань до Флориди, і в 1960 році в Маямі утворився справжній кубинський анклав.

У квітні 1960 року ЦРУ завербувало перших 28 кубинських емігрантів для участі в майбутній висадці десанту. Перший табір для їхньої підготовки облаштували на околицях Маямі. Уже за пів року набрали дві тисячі таких добровольців. Тоді для них за згоди місцевих проамериканських диктаторів облаштували табори у віддалених регіонах на узбережжі Гватемали та Нікарагуа. Восени 1960-го з них сформували угруповання під назвою «Бригада 2506» ― за особистим номером загиблого на навчаннях курсанта.

На підготовку до операції президент Ейзенхауер виділив $13 мільйонів, дозволив залучати інструкторів Міноборони США, але заборонив американським військовим брати безпосередню участь у бойових діях. Восени 1960 року спливав другий президентський термін Ейзенхауера. Тож довести операцію до ладу мав його наступник ― республіканець Річард Ніксон. Але перемогу з мінімальною перевагою у трохи понад 100 тисяч голосів здобув кандидат від демократів Джон Кеннеді.

Після перемоги на виборах в листопаді 1960 року керівництво ЦРУ в загальних рисах повідомило Кеннеді про операцію. Той у цілому план схвалив, тільки попросив більше сконцентруватися на підтримці внутрішнього партизанського руху. У ЦРУ пообіцяли, що все буде «тихо й успішно», як у Гватемалі. Кеннеді спочатку не запросив усіх деталей та взагалі впродовж наступних місяців робив вигляд, наче нічого не відбувається. Він би може й хотів скасувати операцію, якби не його передвиборчі обіцянки. Свою кампанію Кеннеді будував на різкій критиці республіканців, які «прогавили комуністичну загрозу в 90 милях від США».

Поки новий президент вагався, ЦРУ діяли за планом. Для майбутнього десанту підготували зброю, бронетехнику і флот «кубинських експедиційних сил» із пʼяти вантажних кораблів. У березні 1961 року в Маямі створили майбутній тимчасовий уряд ― Кубинську революційну раду. Її очолив Хосе Міро Кардона ― один з найближчих соратників Кастро, який за кілька місяців після приходу Фіделя до влади розчарувався в його політиці та втік з Куби. У разі успіху саме Кардона мав стати новим президентом, якого б визнали США.

Тільки на цьому етапі Кеннеді почав вникати в деталі операції. Він сказав, що за такого сценарію участь США у вторгненні буде занадто очевидною. Та операція вже давно не була секретом не лише для кубинської та радянської розвідок, але й для американських журналістів. На початку квітня 1961 року вони писали, що кубинські емігранти майже рік тренуються в таборах на території США та Гватемали. А про те, що вторгнення ось-ось розпочнеться, активно пліткували на вулицях і в кафе Маямі, словом, «скрізь, де збиралися хоча б двоє кубинців».

Однак Кеннеді дав ЦРУ буквально три дні на переопрацювання плану, щоб забезпечити «максимальну секретність». Новий план складався з двох основних фаз. Спочатку американські бомбардувальники, розфарбовані під літаки кубинських ВПС, знищили б авіацію на військових аеродромах. Потім мав висадитися десант «Бригади 2506». Але не біля Тринідаду, а приблизно за 160 кілометрів на захід ― у безлюдній болотистій місцевості в районі затоки Свиней. А от щодо подальших дій єдиної думки не було навіть у керівництві ЦРУ. Дехто вважав, що після висадки спалахне загальнонаціональне повстання, яке ледь не за кілька днів докотиться до Гавани та повалить режим Кастро. Інші сподівалися, що під загрозою повного провалу президент зважиться на відкрите військове втручання на Кубі.

Усе пішло шкереберть від самого початку. Уранці 15 квітня 1961 року вісім бомбардувальників із маркуванням кубинських ВПС завдали ударів по трьох кубинських аеродромах. Потім один з них приземлився в аеропорту Маямі, його пілот заявив, що він кубинський дезертир, який виступає проти режиму Кастро, і попросив у США політичного притулку. Однак кубинське командування встигло сховати літаки, а на аеродромах лишили кілька несправних машин і макети. Інсценування з «кубинським дезертиром» за кілька годин викрили американські журналісти. Після цього переляканий Кеннеді заборонив подальшу авіапідтримку.

У цей час кораблі «кубинських експедиційних сил» із приблизно півторатисячним десантом підходили до берегів Куби під прикриттям американських есмінців. Опівночі 17 квітня почалась висадка десанту в затоці Свиней. Тут дався взнаки інший прорахунок. Те, що аеророзвідка ЦРУ сприйняла за водорості, виявилось гострими кораловими рифами. Тож частина човнів потонули разом із десантниками, не діставшись берега. Поки решта намагалися пробратись у темряві через рифи, їх помітив патруль урядових військ і встиг по рації повідомити про місце висадки.

Уранці зʼявилась кубинська авіація, яка розбомбила два кораблі, що перевозили більшу частину зброї, боєприпасів і медикаментів. Інші втекли подалі від берега. А в цей час парашутний десант, який мав приземлитись у глибині острова і заблокувати єдину дорогу, що вела до місця висадки на узбережжі, потрапив у болото та зрештою зі своїм завданням не впорався. Загальнонаціонального повстання теж не сталося. Кубинська поліція почала масові арешти за найменшою підозрою у причетності до опозиції. За кілька тижнів за ґратами опинилися понад 20 тисяч людей. Тож з усіх запланованих диверсій вдався хіба що підпал центрального універмагу в Гавані.

Упродовж 19 квітня чотири бомбардувальники без розпізнавальних знаків, пілотовані американськими добровольцями з Повітряної охорони Алабами, спробували прикрити вторгнення з повітря. Два з них збила кубинська ППО, пілоти загинули. Надвечір того ж дня до місця висадки підійшли основні кубинські сили, які щонайменше вдесятеро переважали оточений на узбережжі десант. Підтягнулися танки та артилерія. На ранок 20 квітня майже 30 членам «Бригади 2506» вдалось доплисти до американських кораблів, що стояли в затоці. Понад сто десантників загинули, а 1 202, включно із пораненими, потрапили в полон. Сили армії Кастро, за офіційними даними, втратили 176 людей.

Для США операція обернулась повним провалом ― військовим і, найголовніше, політичним. Кастро влаштовував публічні суди над полоненими учасниками «Бригади 2506», де вони зізнавалися, як їх вербувало ЦРУ. Пʼятьох засудили до страти, близько десяти померли від тортур ще до суду, а решта отримали по 30 років вʼязниці за державну зраду. Наприкінці 1962 року більшість із засуджених віддали США в обмін на продукти та ліки на суму $53 мільйони.

У цей час Холодна війна сягнула свого піка. У серпні 1961 року зʼявився Берлінський мур. А в середині наступного року радянський диктатор Хрущов настільки осмілив, що зважився «запустити їжака у штани дядькові Сему» і розмістити ядерні ракети на Кубі. Це призвело до Карибської кризи в жовтні 1962 року, через яку ледь не почалася Третя світова війна.

Таємних операції ми не плануємо, а от про їхні успіхи чи провали розповідаємо чесно. Підтримайте «Бабель»:🔸 у гривні, 🔸 Buy Me a Coffee, 🔸 Patreon, 🔸 PayPal: paypal@babel.ua.