Тексти

У хмельницькому храмі «московські попи» побили хлопця, який щойно повернувся з війни. За це в УПЦ МП відібрали собор, а саму церкву заборонили, тільки не по-справжньому — репортаж

Автори:
Ганна Мамонова, Юліана Скібіцька, Катерина Коберник
Дата:

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Другого квітня соцмережами розлетілось відео зі Свято-Покровського кафедрального собору Московського патріархату в Хмельницькому. Його прихожани та церковники побили колишнього військового ― 25-річного Артура Ананьєва. Хлопець, який нещодавно отримав контузію і повернувся в рідне місто доглядати хвору мати, прийшов у храм і спитав у людей на службі, скільки ще треба смертей, щоб вони перестали ходити до московських попів. За це його били ногами, душили, давали ляпасів. Ананьєв отримав струс мозку і потрапив до лікарні. На його захист на вулиці міста вийшли тисячі людей, а за два дні по тому місцеві депутати заборонили УПЦ МП у Хмельницькій області та попросили парламент зробити те саме по всій країні. У результаті настоятель кафедрального собору, митрополит Антоній втратив єпархію, церковник, який ногами бив Ананьєва, утік, а партія «Свобода» очолила хрестовий похід проти московських попів в області. Хоча насправді їх досі ніхто не заборонив. Великий репортаж.

1.

Уранці 2 квітня колишній військовий медик Артур Ананьєв одягнув військову форму, яка кілька місяців висіла у шафі, сказав дружині, що йде прогулятися, сів у маршрутку і за десять хвилин, о 09:20, зайшов у двір Свято-Покровського кафедрального собору в Хмельницькому. Там проходила недільна служба.

Востаннє Артур був тут кілька років тому. Разом із друзями стояв біля собору і кричав вірянам, щоб ті відмовлялися від Московського патріархату і переходили до Православної церкви України. Люди на хлопців не звертали уваги.

Цього разу Артур на подвір’ї був один ― більшість його друзів воюють. Він і сам був на фронті, поки у травні 2022 року не отримав контузію ― біля нього вибухнула російська ракета. Артур звільнився з армії та відтоді все збирався навідатися в собор ― подивитися, як поводяться священники Московського патріархату після року повномасштабного вторгнення.

У храмі на службі було близько ста вірян. За іконостасом біля вівтаря ― митрополит Хмельницький і Старокостянтинівський Антоній, голова єпархії. Неочікувано для всіх Ананьєв крикнув: «Скільки ще людей мають загинути, щоб ви перестали ходити в Московський патріархат?» Тієї ж миті його штовхнув чоловік у фіолетовому церковному вбранні — стихарі. Він бив Ананьєва ногами, інші чоловіки викручували йому руки, душили, боляче давили на груди. Якась літня жінка вдарила його по обличчю. Інша жінка просила чоловіків зупинитись і викликати поліцію. Коли Артура тягнули до дверей, він впав на камʼяну підлогу і сильно забився. Коли намагався підвестися, на нього сів той самий чоловік у стихарі.

— Мені немає чим дихати, ― кричав Артур.

— Мені насрати, що ти там маєш чи не маєш, ― відповів церковник. Але хтось таки його відтягнув.

Артур підвівся, з носа і губи у нього текла кров, у голові паморочилось, нудило. Коли на виклик приїхали поліцейські, він коротко переповів, що сталося, а в цей час хтось із натовпу сказав, що саме Ананьєв влаштував у церкві дебош. Поліцейські сказали, що складуть на нього адміністративний протокол за хуліганство.

— Да раді Бога, ― відповів чоловік. ― Робіть що хочете. Дайте хоч вийду за територію храму і покурю.

Патрульні кивнули, відійшли та швидко повернулись зі священником і двома свідками. Ті дали показання проти Артура. Він не заперечував ― вирішив оскаржити адмінпротокол у суді та нічого не хотів доводити у присутності тих, хто його побив.

Удома Ананьєву стало гірше. Він набрав знайомого адвоката, щоб той залагодив справу з адміністративним протоколом. Адвокат порадив їхати в лікарню, знімати побої та писати заяву в поліцію. Артур вагався: у священників були свідки, а у нього жодного доказу, що побили його, а не він.

Ананьєв за освітою лікар-ветеринар. У ЗСУ був санітарним інструктором 2 роти 19 стрілецького батальйону. Коли у травні 2022-го його контузило, голова боліла приблизно так само. Через це він все ж вирішив їхати в госпіталь. Там швидко встановили діагноз ― черепно-мозкова травма і забій головного мозку. Хлопцю терміново поставили крапельницю, так минуло кілька годин. Увесь цей час Артур не перевіряв телефон, а коли дістав його, побачив десятки повідомлень і пропущених викликів. Серед повідомлень було одне від дружини Вікторії. Вона написала, що пишається ним та йде до церкви ― зараз там увесь Хмельницький.

— Я не знав, що хтось знімав, як мене били. А потім зазирнув у соціальні мережі, а там хвиля, ― згадує він. ― Хотів піти під собор ― лікарі заборонили.

Після тижня лікування стан Ананьєва поганий — йому часто стає зле. 

Михайло Мельниченко / «Бабель»

2.

Відео бійки в соборі у Facebook виклав депутат Хмельницької облради від партії «Свобода» Віктор Бурлик. Він зараз на фронті, тож зняв відео не він, але хто це зробив і передав йому ― не розповідає. Пост швидко поширився соцмережами, тому вже вдень біля собору зібралися сотні, а ввечері ― тисячі обурених побиттям військового.

— Люди їхали в маршрутках і обговорювали, що сталося. У центрі не було жодного вільного місця, щоб припаркуватися. Люди йшли до собору не групами ― це був загальний потік, ― розповідає «Бабелю» хмельницький блогер Андрій Попик. ― Я не памʼятаю, щоб останніми роками на мітинг виходило так багато людей. Це було схоже на часи Майдану.

Спочатку між собором і натовпом стояли поліцейські. У двір церкви вони нікого не пропускали. Коли людей стало багато, правоохоронці відступили, і мітингарі заполонили двір і сходи собору.

Тим часом Хмельницька єпархія у Telegram і Facebook писала, що Ананьєв ― «член злочинного організованого угруповання», «людина, яка вдягнула форму військового», «облила та пошкодила Священне Євангеліє». Людей це лише обурювало ― їх ставало дедалі більше. Із натовпу кричали: «Геть московських попів», і просто на місці малювали плакати з вимогою покарати винних у побитті Ананьєва.

Відео побиття дійшло й до Національної поліції ― там заявили, що відкривають кримінальне провадження за хуліганство і шукають тих, хто бив хлопця.

— Що їх шукати, ми самі всіх знайшли, ― кричали в натовпі.

У чоловікові у фіолетовій церковній одежі хмельничани впізнали іподиякона Ігоря Слободяна. Він не священник, а клірик, який допомагає під час богослужінь. У кафедральний собор ходив змалку. Прихожани та всі, хто живуть поблизу собору, добре його знають. Хтось надрукував пачку портретів Слободяна ― стоп-кадр з відео побиття. Ними швидко обклеїли вікна та двері храму.

Андрій Попик / «Бабель»

Андрій Попик / «Бабель»

Депутат Хмельницької обласної ради від партії «Свобода» Юрій Смаль привіз під собор шість столів і оголосив збір підписів за перехід парафіяльної громади до ПЦУ.

— Я коли побачив відео, це був такий шок. Навіть не впізнав, що це наш собор і що на відео Артур, ― розповідає він «Бабелю». ― Став дзвонити друзям, а вони кажуть: «Так це у нас».

Смаль знає Артура понад пʼять років, відтоді як той шістнадцятирічним хлопцем бігав на майдан у Хмельницькому під час Революції гідності. Коли зʼявилася Православна церква України, вони разом їздили по селах області захищати громади, які хотіли перейти до ПЦУ. Батюшки Московського патріархату не віддавали ключі від церков. Після 24 лютого 2022 року Смаль допомагав створювати 19 окремий стрілецький батальйон, куди добровольцем записався Артур.

— Коли впізнав його на відео, був офігевший, ― каже він. ― Захотілося їхати та всім, кого побачу, давати тягла. Але біля собору побачив тисячі людей і вирішив, що цим треба скористатися. Бо покричати «геть попа» замало, ― говорить депутат. ― Антоній пересидить бурю і покаже дулю.

Підписи за перехід собору до ПЦУ шість добровольців зібрали за кілька годин. Накрапував дощ, папірці мокли, але черга охочих проголосувати не зменшувалася. За кілька годин зареєструвалися 1 225 людей. Тут же обрали так звану парафіяльну комісію ― до десяти людей, які мали зайти в собор і описати майно. Смаль її очолив.

Увесь цей час настоятель собору Антоній спостерігав за мітингом зі свого будинку поруч. Саме туди Смаль відправився з підписами парафіян. За його словами, Антоній віддав ключі від собору і сказав, що як люди хочуть, він не проти переходу, але йому треба порадитися зі священниками.

Кафедральний собор залишається обклеєний портретами іподиякона Ігоря Слободяна через тиждень після мітингу. Де Слободян — поліція не знає.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Про митрополита Антонія люди у Хмельницькому, з якими поспілкувався «Бабель», говорять добре. Кажуть, він виважена людина з непростою долею. У 1991 році Антоній пішов з Російської православної церкви та приєднався до Української автокефальної православної церкви. За рік знов повернувся в РПЦ ― взяв участь у Харківському соборі, де від влади усунули митрополита Московського патріархату Філарета (Денисенка) і призначили головою УПЦ МП Володимира (Сабодана). Після цього Антоній отримав місце голови Хмельницької єпархії. Від 2019 року, коли Україна отримала Томос, у Хмельницькій області діяло «Братство преподобних Антонія і Феодосія Києво-Печерських», яке створили в кафедральному соборі. До нього входили священники і церковні клірики, зокрема й Ігор Слободян.

Юрій Смаль розповідає, що братство намагалося завадити громадам переходити до ПЦУ. Коли селище оголошувало про зміну конфесії, члени братства приїжджали разом з «титушками» і влаштовували провокації: не віддавали ключі від церков, залякували священників, влаштовували бійки. Але після 24 лютого Антоній одним із перших з-поміж керівників єпархій УПЦ МП засудив війну росії проти України та заборонив поминати керівника РПЦ патріарха Кирила в богослужіннях.

Смаль вважає, що Антоній, імовірно, не може наважитись приєднатися до ПЦУ через поважний вік. Цього року митрополиту виповниться 77 ― щось кардинально змінювати йому важко.

Андрій Попик / «Бабель»

Андрій Попик / «Бабель»

3.

Людей пустили у храм близько девʼятої вечора 2 квітня. Серед них був священник Даниїл Тарнавський, який останні шість років є капеланом ПЦУ, а до того був священником Московського патріархату у хмельницькому кафедральному соборі. Його попросили провести службу. Він погодився —― уперше за 30 років у соборі залунала молитва українською.

Парафіяльна комісія пішла із собору пізно ввечері. Зачинила й опечатала двері. А вже ранком наступного дня зірвала свої пломби та відкрила храм для церемонії прощання із загиблим військовим ― 25-річним Максимом Хохлачовим. Чин похорону провели священники ПЦУ ― вони вперше відспівали в соборі українського воїна. Священники Московського патріархату відмовлялися робити це протягом дев’яти років війни.

— Я знав і загиблого Максика, і знаю Артура, бо вони з 19 стрілецького батальйону, ― каже Смаль. ― Одного тут побили московські попи, а іншого ми з почестями провели в останню путь.

Депутат партії «Свобода» Юрій Смаль щодня приходить до кафедрального собору — описує майно, перебирає церковні документи та звертається до СБУ, якщо вважає, що знаходить докази колабораційної діяльності священників.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Третього квітня парафіяльна комісія описала в соборі церковне майно. Найбільше її членів вразила бібліотека в підвалі. На полицях були книжки «Бітва за росію», «Росія пєрєд вторим прішествієм», «Росія православная», «Славянка, с вєлікой побєдой, росія», «Проект росія», книжки про російського царя Миколу II.

— Я спустився в бібліотеку всього на п’ять хвилин й одразу помітив книжку російського філософа Івана Ільїна, який підтримував фашизм і Гітлера, а зараз це улюблений філософ путіна, ― розповідає «Бабелю» хмельницький блогер Андрій Попик, який входив у склад комісії.

Він каже, що добірка літератури його не здивувала. У Хмельницькій області є три єпархії Московського патріархату. Антоній ― керівник Хмельницької. Вона на фоні інших двох завжди вирізнялася фанатичним ставленням до російського царя Миколи II. Коли президентом був Віктор Янукович, священники цієї єпархії вішали білборди із зображенням царя, згадували його в молитвах, а в одній з церков у Хмельницькому є його ікона.

Останнім 3 квітня парафіяльна комісія оглянула будинок митрополита ― це триповерхова будівля з білими вікнами та сірими стінами, ніякого кітчу. Єдине, що там знайшли з предметів розкоші, ― багато пляшок елітного алкоголю.

— Віскі, коньяки, вино ― усе елітне. Я такого в житті не бачив, ― говорить Смаль. ― Мабуть, дарували. Антоній тримав пляшки на видному місці як прикрасу.

Під час ревізії депутат знов заговорив з Антонієм про перехід до ПЦУ. Той сказав, що не може звʼязатися з іншими священниками ― вони розбіглися.

— «Ну то дзвони їм», ― кажу. Антоній відповідає: «Вони слухавки не беруть». ― «Значить, дзвони Онуфрію», ― кажу знов. ― А він: «Та й він не бере», ― переповідає розмову Смаль.

Після ревізії Антоній взяв кілька особистих речей з резиденції та поїхав у невідомому напрямку. Його будинок опечатали. Пізно ввечері з Києва прийшла новина ― Українська православна церква Московського патріархату звільнила його з посади голови Хмельницької єпархії та «почислила на спокій».

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Михайло Мельниченко / «Бабель»

4.

Ранок 4 квітня у Хмельницькому розпочався з позачергових сесій обласної та міської рад. Першими зібралися депутати від міста. Мер Олександр Семчишин попросив їх забрати в УПЦ 13 земельних ділянок. За ― одностайно.

— Ігор Слободян втік за кордон, ― вигукнув журналістам депутат Олександр Василишин, а потім додав більш стримано, ― Або принаймні поїхав із Хмельницького.

Чому поліція не затримала тих, хто напав на Ананьєва, цікавило й депутатів обласної ради. На сесії щохвилини лунали фрази «ганебний напад на захисника України», «дали втекти злочинцям».

— Тарасе, ― звернувся Смаль до керівника обласної Служби безпеки України Тараса Цюцюри, який сидів у залі, ― Узимку твої підлеглі перевіряли кафедральний собор, як вони не побачили проросійську літературу?

Цюцюра промовчав, але з місця підвівся голова Нацполіції у Хмельницькій області Руслан Герасимчук.

— Ми проводимо службове розслідування, як патрульні діяли, коли їх викликали в собор. Якщо будуть порушення, вживатимемо заходів, ― спробував захистити він підлеглих.

Зараз Національна поліція веде дві кримінальні справи проти нападників на Ананьєва ― за хуліганство (ч. 2 ст. 296) і за нанесення легких тілесних ушкоджень (ст. 125).

Пізніше Цюцюра розповів «Бабелю», що церкви Московського патріархату на Хмельниччині його співробітники перевіряли взимку. Дивилися, чи не переховують там зброю або російських диверсантів. Літературу цілеспрямовано не шукали, а книжки, які знайшли зараз, треба віддати на експертизу. Вона покаже, чи є в них щось кримінальне. Списку забороненої літератури в Україні немає.

— Ми не тоталітарна держава, ― сказав керівник обласної СБУ та пішов.

Руслан Герасимчук, якого звинувачували в тому, що він дав Слободяну втекти, пообіцяв знайти церковника і запевнив, що підозру замість нього вручили батькам.

— Я особисто дзвонив Артуру, просив написати заяву. Навіть вмовляв. Він зробив це лише по обіді 3 квітня. Ми поїхали до Слободяна додому, а його вже не було, ― розповів Герасимчук «Бабелю».

Тим часом депутати облради одноголосно підтримали заборону Московського патріархату в Хмельницькій області, рекомендували органам місцевого самоврядування на Хмельниччині провести інвентаризацію земельних ділянок, якими користуються церкви Московського патріархату, і сприяти громадам, щоб ті переходили до ПЦУ.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Насправді рішення депутатів про заборону УПЦ МП юридичної сили не має ― зробити це може лише суд. Так само в суді можна оскаржити рішення місцевих депутатів про землю, яку забрали у Московського патріархату.

Однак обмежити діяльність УПЦ МП можна. Релігієзнавець Дмитро Горєвой нагадує, що у 2018 році парламент ухвалив закон про перейменування релігійних організацій, які мають керівний центр у країні-агресорі. Згідно із законом, єпархії, монастирі та церкви мали вказати у своїх назвах, що вони Українська православна церква Московського патріархату, а не просто УПЦ, проте досі цього не зробили. Отже, їхні статути не є чинними, а діяльність можна обмежити з формулюванням «до приведення статутів до норм чинного законодавства». Очевидно, що під час війни вказувати належність до Московського патріархату ніхто не буде.

Церкви у Хмельницькій області, які перейшли в ПЦУ після 2 квітня

Свято-Георгіївський храм у Хмельницькому.

Собор Різдва Богородиці у Хмельницькому.

Церква Казанської ікони Божої матері у Хмельницькому. 

Кафедральний Собор ікони Божої Матері «Неопалима Купина» у місті Нетішин.

Церква Святої Преподобної Параскеви Сербської у місті Нетішин.

Кафедральний собор святого благовiрного князя Олександра Невського в місті Камʼянець-Подільський.

Церква Різдва Пресвятої Богородиці в місті Старокостянтинів.

Свято-Михайлівський Кафедральний собор у місті Шепетівка. 

5.

Артур Ананьєв досі перебуває в лікарні зі струсом головного мозку. Самопочуття то покращується, то знов гіршає, говорить він. У лікарні багато його побратимів із 19 стрілецького батальйону. Вони над ним жартують і називають зіркою: журналісти приходять за інтервʼю, люди впізнають у лікарні.

— Я відчуваю відповідальність за все, що сталося. Мій вчинок призвів до державотворення у Хмельницькому. Сподіваюсь, в Україні заборонять Московський патріархат, ― каже Ананьєв. ― Хоча насправді не я запустив цей процес, а людина, яка мене била.

— А хто зняв відео? ― питаємо його.

— Не уявляю, хто його зробив, але дуже вдячній цій людині.

У цей момент повз Артура проходять чоловік і жінка. Їм за п’ятдесят. Олександр і Любов. Вони сусіди, приносять у лікарню їжу для поранених військових. Чують нашу розмову і зупиняються.

— А ви військовий, якого побили? ― питає чоловік. Артур шаріється. ― Як я вами пишаюся. Щоб в тебе хліб, сіль, щастя були в домі. Такі хлопці, як ти, ― чистий позитив.

Жінка поряд з Олександром дивиться на Артура з-під лоба. Вона намагається стриматися, але не виходить.

— Ніколи на Бога руку не підіймай. Ти Євангеліє на підлогу кинув!

— А ви там були? ― дивується Артур.

Жінка зізнається, що ні, але їй розказали, як було насправді. Збрехати про таке, впевнена вона, не могли. Артур намагається пояснити, що Біблія випала з рук одного зі священників, коли той почав його бити. Жінка не вірить. На запитання Ананьєва про російську літературу в підвалі собору вона мовчить, а згодом йде з лікарні разом із сусідом.

— І як з ними розмовляти? ― сам себе питає Ананьєв. ― Що не скажеш, а Антоній все одно хороший.

До Артура підходять військові. Обіймають, жартують, що хочуть потриматися за зірку. Артуру на телефон приходить повідомлення, що ще одна церков у Хмельницькому перейшла до ПЦУ. Він задоволено посміхається.

Ананьєв після виписки з лікарні планує продовжити боротьбу з УПЦ МП у Хмельницькій області.

Михайло Мельниченко / «Бабель»

Підтримайте «Бабель»:

🔸 у гривні🔸 у криптовалюті🔸 Patreon🔸 PayPal: paypal@babel.ua