Лавру 500 років мріяли захопити росіяни, більшовики влаштовували в ній комуналки та підірвали храм, а за роки незалежності московські попи побудували готелі та зробили бізнес. Комплекс (нарешті) повертають Україні

Києво-Печерська лавра ― одна з найголовніших святинь православних Східної Європи. Зараз це понад 150 будівель та 26 гектарів землі, але починалось усе майже тисячу років тому з однієї печери. Близько 500 років Лавру намагалися захопити росіяни, і їм це вдалося в XIX столітті. Після перевороту 1917 року більшовики розігнали монахів, а в 1930-х влаштували в Лаврі комунальні квартири, пошту й адмінбудівлі. Один із головних храмів ― Успенський собор ― підірвали. Після 1990 року Лавра стала музейним комплексом. Але і самостійна держава не допомогла зробити Лавру українською, з 1990-го до 2023 року там служили московські попи. Сьомого січня митрополит Православної Церкви України (ПЦУ) Епіфаній вперше провів богослужіння в Успенському соборі. Українській православній церкві (донедавна Московського патріархату) відмовили в дозволі проводити богослужіння в цьому соборі та в сусідній Трапезній церкві, хоча вони робили це понад двадцять років. Президент Володимир Зеленський оголосив про «очищення українського православʼя від впливу росії» і запровадив санкції проти верхівки УПЦ МП — керуючого справами митрополита Антонія та намісника Лаври митрополита Павла, який вірить у порчу та не може встояти перед розкішшю. Будівлі Лаври, де живуть священники Московського патріархату, СБУ обшукала — знайшли проросійську літературу та багато готівки в доларах, гривнях та рублях. Події навколо церкви розвиваються дуже стрімко, і щоб у них не заплутатися, кореспондентка «Бабеля» Ганна Мамонова розповідає (дуже коротко) тисячолітню історію головного монастиря християнського світу в Східній Європі і згадує (дуже докладно), чому в роки незалежності його захопила російська церква. Без Кучми, Корчинського та згадок про одностатеві шлюби не обійшлося.

1.

Територія Києво-Печерської лаври — 26 гектарів землі в центрі Києва, де стоять понад 150 будівель. Разом із Софією Київською вони внесені до списку Світової спадщини ЮНЕСКО та належать державі. А почалася Лавра з однієї печери, де в 1051 році оселився монах Антоній, який шукав максимально аскетичного способу життя. На той час у Києві було достатньо монастирів, у них Антоній жити не захотів. Згодом до нього приєдналися інші монахи. Вони жили за чернечим уставом Афонських монастирів — дуже бідно і суворо.

— Минуло кілька років, і монахи розділилися на дві групи, — розповідає заступник директора Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» Костянтин Крайній. — Між синами Ярослава Мудрого — Ізяславом і Святославом — точилася боротьба. Дехто з монахів підтримав Ізяслава, Антоній — Святослава, тому він переселився на сусідній пагорб. Так у Лаврі утворилися верхні та нижні печери.

— Остаточного розколу між братіями не сталося, бо в 1073 році помер Антоній, а наступного року його учень Феодосій, — каже Крайній. — Хоч розкол був тимчасовим, але він сповільнив розвиток. Аж 15 років будували Успенський собор — це досить довго.

Найдавніша історія Києво-Печерської лаври дослідникам добре відома, бо її докладно описали ченці Симон і Полікарп. На початку ХІІІ століття вони уклали збірку оповідань «Києво-Печерський патерик» — записали усні історії, які монахи Лаври переповідали про життя перших ченців, будівництво Успенського собору та чудеса, які ставалися.

Монахи жили в побудованих монастирях Лаври, а в печерах ховали найдостойніших. Люди по всіх містах Київської Русі дізналися, що в печерах є диво — нетлінні тіла.

— Вони викликали подив, бо це була природна муміфікація, — пояснює Крайній. — У печерах завжди однакова вологість, немає перепадів температури, тому тіла мерців усихали поступово. Паломники намагалися доторкнутися до тіла чи поцілувати й так заносили мікроби. Тіла почали розкладатися, тому монахи стали покривати мощі спеціальним розчином, а згодом закрили гроби склом. Зараз у нижніх і верхній печерах лежать 122 святі. Верхня лавра стоїть на пагорбі, який вище за Дніпро на 90—100 метрів, Нижня — на 50—60 метрів. У Верхній лаврі розташовані всі найвідоміші будівлі: Успенський собор, Трапезна та Троїцька надбрамна церкви, а також музейна частина комплексу. У Нижній лаврі — печери, церкви та монастирі.

Працівники музею кажуть, що за Лаврою можна вивчати всю історію України. Епоха Київської Русі — це Троїцька надбрамна церква. Розписи в ній зробили вже під час козацького бароко. Успенський собор побудували в ХІ столітті, але зараз він такий, яким став у ХVII, за ним — корпуси, які спроєктував видатний український архітектор Степан Ковнір. У ХІХ столітті в Лаврі зʼявилося багато фортифікаційні споруд — мури, укріплення печер, а також Трапезна церква.

2.

Російська церква намагалася заволодіти Лаврою ще в ХV столітті.

— Лавра — це історія всього християнства на територіях Центрально-Східної Європи, адже святі Антоній та Феодосій є святими і католицької, і православної церкви, — пояснює історик Олександр Алфьоров. — Лавра — православна церква України, росії, Білорусі та інших країн, де є православні церкви, а вони є в Польщі, Словаччині, Румунії, Молдові. Це величезна історія в контексті історичного спадку, тому російській церкві важливо було її захопити.

Під кінець ХVIII століття в Лаврі оселилися монахи з російської глибинки. У наступному столітті Російська імперія майже витіснила звідти українську церковну еліту. Утім, остаточному переходу Лаври під патронат росії завадили більшовики.

У 1918 році вони стратили митрополита Київського Володимира у дворі Лаври, а майно всіх церков в Україні проголосили «всенародною власністю» — вилучені коштовності продавали за кордоном на аукціонах. Спочатку на отримані кошти фінансували більшовиків у Румунії, Польщі, Угорщині та країнах Балтії, у 1930-х роках — індустріалізацію Сталіна. Більшовики продали не все майно Лаври на західних аукціонах — найцінніше відправили в Москву в Державний історичний музей.

— Остаточно монахів з Києво-Печерської лаври вигнали в 1930-х роках. У Нижній лаврі зʼявилися комунальні квартири та гуртожитки, — розказує Крайній. — У Верхній лаврі були суд, пошта й установи, що не повʼязані з культурою.

У 1990 році в Москві помер Патріарх Московський та всієї Русі Пимен. Тимчасовим виконувачем обовʼязків патріарха призначили митрополита Філарета (Денисенка). Релігієзнавець Дмитро Горєвой каже, що у Філарета були хороші шанси зайняти патріарший престол. Він очолював київську кафедру, другу за значущістю після московської, мав тісні контакти з радянською політичною елітою. Але Філарет програв вибори, бо «всі знали про його крутий характер і побоювалися», додає Горєвой.

Патріархом обрали Алексія ІІ, а Філарет почав боротися за українську церкву. Спочатку добився, щоб український екзархат перейменували на Українську православну церкву Московського патріархату та надали їй широкої автономії. Коли Україна оголосила незалежність, Філарет зібрав Помісний собор, де всі майже одностайно проголосували за автокефалію української церкви.

— За це рішення голосував також Онуфрій, який у 2014 році очолив Українську православну церкву Московського патріархату, — згадує Горєвой.

У 1992 році в Москві скликали Архієрейський собор, де змушували Філарета зректися престолу митрополита.

— Казали, що він монах, а в нього є жінка і діти. Ну Філарет не був би Філаретом, якби не відповів, — розповідає Горєвой. — Цього немає в стенограмах, але учасники собору переповідають, що він сказав російською: «Я хоть женат. А вы вообще тут все замужем». Натякнув на одностатеві стосунки більшості єпископату РПЦ. Звісно, відмовлятися від митрополичого престолу він не збирався.

За місяць частина УПЦ МП, яка була проти створення незалежної церкви України, скликала Собор у Харкові. Філарета не запросили, самочинно його скинули, а замість нього обрали предстоятелем УПЦ МП Володимира (Сабодана). Противники Філарета намагалися витиснути його з Володимирського собору, де він служив. Митрополит звернувся по допомогу до Дмитра Корчинського — одного із засновників «Української національної асамблеї — Української народної самооборони (УНА—УНСО)».

— Наша організація почала охороняти резиденцію [Філарета] і Собор, і так виникла ідея відвоювати для Філарета Лавру, щоб її не захопив Володимир, — розповідає Корчинський «Бабелю». — Ми зібралися і пішли. Нас було десь сто чоловіків, без зброї. На кілька годин ми захопили корпуси чоловічого монастиря в Нижній лаврі, але Філарет побоявся туди вʼїхати. Після цього нас звідти вибив спецпідрозділ міліції «Беркут». Усіх пов’язали, але потім відпустили.

Як згадує Корчинський, захопити чоловічий монастир було нескладно. При собі вони мали драбини, мотузки — перелізли через паркан і зайшли всередину.

— Коли хлопці пройшлися по кімнатах так званих ченців, то були вражені. Це ж 1992 рік — голодні часи. А там усередині вдосталь їжі, горілки та коньяку. Так само там були порнографічні журнали, я їх сам бачив, — говорить Корчинський.

Саме в той час, додає Корчинський, і виникла ідея, щоб Філарет обʼєднався з Українською автокефальною православною церквою (УАПЦ), яка існувала у вигнанні. Так утворився Київський патріархат.

— За Філаретом тоді не пішла велика частина духовенства через його деспотичний характер. Як керівника його побоювалися, а подекуди ненавиділи. Тому лаврські у більшості своїй прийняли Володимира, — каже Дмитро Горєвой.

Приєднання УАПЦ збільшило кількість прихильників Філарета, але за кілька років вони всі пересварилися. Тому протягом 25 років в Україні існували Московський патріархат, Київський патріархат та Українська автокефальна православна церква. Останні дві у 2018 році ввійшли до ПЦУ, коли Україна отримала Томос.

3.

У 1994 році намісником Лаври став волинський священник Павло (Лебідь). Намісник — це як завгосп: він керує справами, щоб монастир працював. На думку Дмитра Горєвого, до Лаври Павло потрапив завдяки головному своєму таланту — приносити гроші в приход, бо в 1994 році лаврські монахи жили бідно. Але відтоді Павло — постійний фігурант церковних скандалів.

Павло добився, щоб з Лаври виселили інфекційну лікарню, бо йому «неприємно перебувати поруч з інфікованими на ВІЛ/СНІД». Порівняв Віктора Януковича з Ісусом Христом, а себе — з Архієпископом Константинопольським Іоаном Золотоустим.

У 2010 році журналіст Сергій Лещенко написав, що митрополит УПЦ МП Володимир їздить на мерседесі представницького класу. Павло у відповідь назвав журналіста «душевнохворим». У 2011 році журналіст Михайло Ткач намагався зробити телевізійний сюжет про автівку Павла та будівництво кафе на території Лаври. Намісник Лаври заборонив це робити, погрожував розбити відеокамеру і судом божим за те, що його критикують. У 2012 році Павло накинувся на журналістку Ксенію Карпенко, яка намагалася записати його коментар про дорогі автомобілі батюшок УПЦ МП. Він заламав їй руки та вирвав телефон. А потім сказав, що «сявка-журналіст» вкусила його за палець та розбила ногу. За любов до дорогих автомобілів Павла прозвали «Паша Мерседес». Заради справедливості треба нагадати, що очільник УПЦ КП Філарет тоді теж їздив на дорогому мерседесі, а журналісти його за це критикували. У 2015 році «Автомайдан» зняв з дрона розкішну резиденцію Павла під Києвом.

— Ми знайомі з Павлом з Волині, — згадує волинський священник Віктор Мартиненко. — Із прихожанами він спілкувався завжди грубо, але їм це подобалося. Знаєте, як у селі: люди хочуть, щоб батюшка був строгий.

Намісником Києво-Печерської лаври Павло став у 1994 році. Нещодавно видання NV випустило велику статтю про нього. У ній волинський краєзнавець і релігієзнавець Юрій Велінець стверджує, що Павло «купив» собі посаду намісника Лаври за «тисячі доларів», продавши два полотна з барокового іконостасу XVII століття, який був в Успенському соборі на Волині.

— Але це неправда, — говорить «Бабелю» Мартиненко. — Я собі не уявляю, кому він мав дати хабаря — митрополиту Володимиру? Такого просто не може бути. Він іконостас не продав, а знищив. Бо той не вписувався в його уявлення про прекрасне.

Успенський собор у Низкиничах заснував київський воєвода Адам Кисіль у 1643 році. Він кілька разів занепадав, десятиліттями не працював, допоки в 1988 році його настоятелем не став Павло. Він почав збирати навколо вірян і оновлювати собор. Бароковий іконостас із рушниками та без позолоти йому не подобався. Він позвав робітників із села, і ті викинули його на смітник. Саме там його рештки знайшли співробітники Нововолинського міського історичного музею та забрали.

— Він встановив новий іконостас, де все блищало. Навіть фольга на ньому була, і йому це подобалося, — розповідає Мартиненко. — Також за вказівкою Павла із собору збили фамільні герби Адама Киселя. Павло сказав, що вони руйнувалися і падали людям на голови, але це неправда. Ще він хотів спалити дзвіницю XVII століття, але руки не дійшли. Я її захищав, за що отримав від нього прокльони.

До того як стати монахом, Павло у 1980 році закінчив Луцький технікум радянської торгівлі. «І назавжди залишився «торговим представником», — говорить Мартиненко. Із ним погоджується релігієзнавець Горєвой.

— По Павлу видно, що він людина неосвічена, без смаку. Для нього що більше золота, блиску, то краще, — говорить релігієзнавець. — Тому всі реставраційні роботи в Лаврі, зокрема в Успенському соборі, проводилися не так, щоб зберегти автентичний стиль козацького бароко, а щоб було дорого і багато.

У кінці 2021 року на замовлення Павла на стінах Успенського собору зʼявився його портрет, де він стоїть в оточенні двох митрополитів УПЦ МП — Онуфрія та покійного Володимира. Костянтин Крайній розказує, що в заповіднику помітили розпис недавно, бо він розташований на другому поверсі за хорами, де мало хто буває. Що із цим робити далі — у заповіднику не знають. Але якщо цей портрет можна замалювати, то повернути памʼяткі архітектури, які знищив Павло за майже 30 років господарювання, уже неможливо.

У 2007 році заповідник програв суд про перебудову брами ХІХ століття, яка веде до Нижньої лаври. Павло зробив її вищою на півтора метра, мовляв, інакше у двір не можуть заїхати вантажівки.

— І це все зробили в один день. Був великий скандал, — згадує Костянтин Крайній. — Перебудову вписали в документи, наче так і мало бути. Це було в часи, коли заповідник перейшов під управління Міністерства культури, але будівлі залишалися в підпорядкуванні міста. Мером тоді був Леонід Черновецький.

На території Нижньої лаври монахи перебудовували готельні комплекси — там, де в будівлі було два поверхи, стало три, де було три — стало чотири. Загалом у Нижній лаврі зараз 20 готелів, лише чотири з них для прочан. В інших живуть семінаристи та студенти духовної академії. Боротися з цим заповідник теж не зміг.

4.

У 2000 році закінчили будівництво Успенського собору, який знищили в 1941-му. На День Незалежності собор освятив митрополит УПЦ МП Володимир. Тоді під стінами Лаври зібралися кияни — обурювалися, чому собор віддають «московським попам».

— Це єдиний конфлікт, який був навколо собору за всі роки, — розповідає Крайній. — Тисячі людей прийшли під стіни Лаври. Поліція їх не пропускала, і в цей же час через металошукачі проходили представники Московського патріархату, які йшли на освячення.

Щоб вгамувати киян, на рівні президента Леоніда Кучми вирішили, що богослужіння Московського патріархату будуть проходити в Успенському соборі, а Київського — у Свято-Михайлівському Золотоверхому. Відтоді Українська православна церква Київського патріархату ніколи не просила дозволу на богослужіння в Успенському соборі. Це сталося тільки цього року, коли до заповідника звернулася ПЦУ. На Різдво, 7 січня, богослужіння в соборі провів митрополит Православної церкви України Епіфаній (Думенко). У відповідь деякі священники Московського патріархату спалили на могилі покійного митрополита Володимира два клобуки — головні убори митрополитів.

— Це 100% сталося з благословення Павла. Бо він вірить, що таким чином можна навести порчу, — каже релігієзнавець Дмитро Горєвой.

Є дві версії, навіщо вони це зробили. Перша, як міркує Горєвой, це порча на митрополитів Олександра (Драбинка) та Симеона (Шостацького) — обидва були в Московському патріархаті та учнями Володимира, а тепер приєдналися до ПЦУ.

Друга — Епіфаній згадав Володимира під час різдвяної служби. Сказав, що той радіє проникненню ПЦУ до Успенського собору, адже «засудив політичне православʼя, що насаджується з півночі» і робив «реальні кроки до примирення між православними та подолання церковних поділів».

У преслужбі ПЦУ «Бабелю» сказали, що митрополит не вперше згадує Володимира в контексті подолання церковного розколу.

— Він був за воззʼєднання церков, при ньому діяла комісія з цього питання, й УПЦ Київського патріархату зустрічалася в Лаврі з представниками УПЦ Московського патріархату. На зустрічі був Епіфаній, він тоді був у сані архімандрита УПЦ КП. Хоча на той час Московський патріархат ставився до Київського патріархату як до розкольників, діалог все ж відбувався, — сказав «Бабелю» протоієрей ПЦУ Михайло Омельян.

На початку девʼяностих і до кінця правління Кучми Володимир не хотів чути про відʼєднання від РПЦ. Однак поступово змінив думку і за часів президента Віктора Ющенка їздив до Патріарха Варфоломія говорити про автокефалію для української церкви.

Утім, радикально щось змінити в церкві Московського патріархату Володимиру не вдалося. Він тримав при собі намісника Павла, духовенство розповсюджувало ідеї «руського мира». До того ж у 2012 році Володимир захворів, а за два роки помер.

Те, що у 2023 році ПЦУ провела службу в Успенському соборі, у церковному світі вважають революцією, адже тепер монополія Московського патріархату зруйнована. Але це не означає, що ПЦУ займе Лавру. У Московського патріархату є пожиттєвий договір на оренду всього, що розташовано на території Нижньої лаври — це 16 гектарів землі та 79 будівель. Договір оренди уклали у 2013 році з урядом Миколи Азарова. Зараз урядова комісія, яку очолює Міністерство культури та інформаційної політики, шукає можливості її розірвати. Підставами для цього може бути незаконна забудова.

Якщо це станеться, то постануть два питання: чи вистачить у ПЦУ фінансового ресурсу утримувати монастирі Нижньої лаври та куди дівати митрополита УПЦ МП Онуфрія. Горєвой вважає, що турбуватися про це не варто.

— Церква має пожертви, може продавати товари, здавати в оренду приміщення. Не бачу причин, чому одна конфесія може вести бізнес краще за іншу, — говорить він. — А митрополита Онуфрія можна відправити патріархом у Москву. Його не шкода, їх не шкода, і кудись його дівати треба.

Найоптимальніший варіант розвитку подій, на думку Горєвого, такий: ПЦУ займає Нижню лавру, до неї приєднується частина УПЦ МП. Епіфаній проводить Собор й оголошує статус патріархату для українського православʼя. Але прогнозувати, коли це може статися, не ризикує ніхто. Бо ще два місяці тому ніхто і повірити не міг, що ПЦУ колись служитиме в Лаврі.

5.

Із жовтня по грудень 2022 року СБУ обшукала понад двадцять монастирів і храмів УПЦ МП по всій країні. Це була наймасовіша серія обшуків у церквах за всю історію України. СБУ назвала їх контррозвідувальними заходами проти проросійської діяльності священників, у яких знайшли російські паспорти та антиукраїнську літературу. Деяким священникам СБУ вручила підозру в антиукраїнській діяльності — у розпалюванні релігійної ворожнечі та приниженні національної честі й гідності українців.

Києво-Печерську лавру СБУ обшукала 22 листопада — знайшла проросійську літературу, два мільйони гривень, $100 тисяч і кілька тисяч рублів. Голова інформаційно-просвітницького відділу УПЦ МП митрополит Климент заявив, що цієї суми «ледве вистачає на щомісячну оплату комунальних послуг та інших побутових витрат» монахів Лаври.

Другого грудня Рада національної безпеки та оборони оголосила про санкції проти десятьох представників УПЦ МП. Серед них — керуючий справами митрополит Антоній та намісник Києво-Печерської лаври митрополит Павло. Після цього Міністерство культури та інформаційної політики не дозволило УПЦ МП проводити богослужіння в Успенському соборі Лаври та Трапезній церкві.

На початку січня 2023 року в Успенському соборі працювала комісія, яка описувала майно. Комісія складалася зі співробітників заповідника та УПЦ МП.

— Вони перевірили, чи нічого не зникло, а також склали список того, що забере собі церква, бо там є їхні речі, — пояснює Крайній.

Домовилися, що монахи винесуть із собору лише те, що не руйнує інтерʼєр: стільці, іконну лавку чи церковне начіння. Усе інше, на що вони знаходили гроші, залишається. Один із таких предметів — царські врата іконостаса. Тому інтерʼєр собору ніяк не зміниться, можливо, стане просторнішим.

— Вони зробили це для церкви, отже, памʼять про них житиме. Намісник лаври Павло погодився, що так буде правильно, — каже Крайній.

До кінця січня Успенський собор відкриють для відвідувачів заповідника.

— У нас усе мирно, — говорить Крайній. — Один монах, імʼя якого не буду називати, сказав мені: «Попи — як менти. Бувають хороші, а бувають ні».