Тексти

Росія планувала взяти Київ за три дні, солдати вбили сотні мирних мешканців і знищили кілька міст і десятки сіл. Ось як росіяни захоплювали північ області: свідчення захисників та мешканців — хронологія

Автори:
Юліана Скібіцька, Тетяна Логвиненко
Дата:

Getty Images / «Бабель»

З 24 лютого, коли росіяни повномаштабно вторглися в Україну, плани їхньої «спецоперації» постійно змінювалися. Зараз рф хоче «встановити повний контроль над Донбасом та південною Україною». Але першочерговою метою був Київ, хоча офіційні російські спікери постійно стверджували, що не збираються окупувати країну. Столицю хотіли взяти за два-три дні, а потім встановити там маріонеткову владу з «військовиків найвищого рівня». План провалився: Київ встояв, а росіяни зайняли частину області, де влаштували справжній геноцид мирного населення. Редакторка «Бабеля» Юліана Скібіцька поговорила з десятками свідків російського вторгнення на Київщину та склала хронологію того, як окупанти її займали.

Повномасштабне російське вторгнення в Україну почалося о 03:40 24 лютого в селищі Мілове Луганської області — росіяни почали його обстрілювати. Російсько-український кордон фактично поділяє Мілове навпіл. Приблизно о 04:50 російські канали транслювали звернення володимира путіна про «спецоперацію в Україні». Тоді ж почався широкомасштабний наступ росіян за кількома напрямами: в районах лінії розмежування у Донецькій та Луганській областях, на півдні — з окупованого Криму, на Чернігів, Київ та Суми — з боку білорусі.

24 лютого. Вранці в районі аеропорту «Антонов» біля Гостомелю очевидці бачили російські гвинтокрили, з яких висаджувався десант. Російські колони танків просувалися з території білорусі по Зоні відчуження — це найкоротший маршрут.

Володимир Щербінін 24 лютого був у Бучі. Він ветеран війни на Донбасі, у місті опікувався громадською організацією «Бучанська варта», яка існувала ще з часів Революції гідності.

Володимир Щербінін

Андрій Бойко / «Бабель»

— Мені зателефонували [вранці 24 лютого] та сказали, що колона в 50 танків перетнула кордон і рухається з боку Іванкова та Прип’яті, — розповідає Щербінін. — А потім сказали, що йде ще одна колона, 150 машин [БМП]. Я спочатку не повірив — як стільки машин змогли вільно перетнути кордон?

Як в аеропорту «Антонов» висаджувався російський десант, бачили мешканці усіх ближніх населених пунктів — Гостомелю, Ворзелю, Гаврилівки. За словами Щербініна, це тривало майже півтори доби: з ранку 24 лютого до вечора 25-го. Він нарахував близько двох тисяч десантників та 100 гвинтокрилів. Два з них збили українські військові — фактично це був початок боїв за аеропорт.

— Наші не знали, скільки там десантників, і кинули невелику групу [військових], — розповідає Щербінін. — Вони спробували вибити росіян, вдень зі «Стріл» збили два вертольоти. Один гвинтокрил упав майже цілим — ми його бачили, другий розбився. Але група [українських військових] застрягла. Хлопці не змогли вибити таку кількість десантників, бо ті вже захопили аеропорт та щільно тримали оборону.

Андрій Бойко / «Бабель»

Андрій Бойко / «Бабель»

Андрій Бойко / «Бабель»

Близько 19:00 прем’єр-міністр Денис Шмигаль заявив, що росіяни захопили Чорнобильську атомну станцію. Чорнобиль та інші населені пункти в Зоні відчуження також окупували.

— Я спостерігав [як висаджувався десант], бо зброї в нас не було, ми ж просто громадське формування, — каже Щербінін. — Вступати в бій було б важко. Ввечері зібрали групу людей, я спитав, хто знає військову справу та вміє воювати. Двоє тільки знайшлося. Інші штовхалися біля військкомату — чекали, що їм воєнком привезе автомати. Там були «афганці» і колишні атовці, близько 100 людей.

25 лютого. Окупанти просувалися ближче до Києва. Північ області — Іванків, Обуховичі, Катюжанку та інші населені пункти поряд — вони частково перетворили на свій тил. Свідки говорили про те, що там були кадировці.

— Двадцять п’ятого лютого десь о п’ятій ранку ми прокинулись від дуже гучних звуків. Подивилися у вікно і побачили, що через наше село йдуть колони російських танків, БТРів, — розповідає Анастасія з села Тарасівщина біля Гаврилівки. — Неподалік нас фабрика «Гаврилівські курчата», там росіяни поставили блокпост. Розставили міномети та «Гради», через нас літали винищувачі й гвинтокрили в бік Демидова та Київського моря — бомбити.

Ключовими для росіян були Гостомель, Ірпінь та Буча. Вранці 25 лютого на Свято-Покровській вулиці Гостомелю очевидці побачили колону російської техніки. На перехресті дороги на Ірпінь її розбили українські військові. Продовжувалися також бої за аеропорт «Антонов».

— Колона [українських] машин і БТР виходила 25 числа з боєм з аеропорту [«Антонов»]. У Бучі налетів літак і розстріляв усю колону, — згадує Щербінін. — Наших упіймали прямо на пагорбі, тому це точно була наводка. Я за 20 хвилин під’їхав туди, це було зранку, близько 10 години. Хлопці лежали на тих БТР, людей так шість [мертвих]. Ми загрузили тіла та відвезли у бучанський морг. Потім розпакували машини, забрали всю зброю, що там була. Автомати, «Стріли», боєкомплекти. Зброї було багато, нарешті вона в нас зʼявилася. Я озброїв людей десять. Послав своїх подивитися, що в кузові [однієї з кинутих машин], підняли брезент — а там порубані тіла. Мої хлопці знепритомніли, з машин попадали.

Ексначальник сектора оборони Бучі Ігор Кім на той час був заступником командира батальйону Територіальної оборони. Але фактично взяв командування на себе — через складнощі в перші дні з централізованим управлінням. Його батальйон 24 лютого займав позиції на перехресті вулиці Окружної в Гостомелі, яка виходить на шосе Е373, та вулиці Садової, яка відноситься до Пущі-Водиці.

Ігор Кім

Андрій Бойко / «Бабель»

— У мене було десь 200 людей — по факту 70% з них цивільні, — каже Кім. — Я пояснював, що треба робити, люди почали копати окопи, займати позиції. Централізованого управління у нас не було, і це тривало десь близько тижня. У перші тижні був тихий жах. Засинаєш — наче сонечко ще якось підігріває, а прокидаєшся — ноги в снігу. Пальці відморожені, частина людей руки-ноги повідморожували.

Шлях до Києва для росіян лежав також через Бородянку, яку війська рф нещадно обстрілювали. Наразі це найбільше зруйнований населений пункт Київської області. Ближні села окупанти перетворили на свій тил. Там не було активних боїв.

— Двадцять п’ятого лютого ввечері пройшла колона російської техніки, вона там і залишилася ночувати, на дорозі, — розповідає Вікторія з села Шибене неподалік Бородянки. — Наше село транзитне, на шляху з Іванкова до Бучі й Гостомелю. Тому вони центральною дорогою їхали цілий вечір, уночі залишалися й ночували на дорозі. Фактично, як вони зайшли 25 лютого, так і залишилися до кінця березня.

26 лютого. Бої в області тривали. Перша колона росіян намагалася пробитися в селище Немішаєве по дорозі на Ворзель. У Ворзелі окупанти захопили пологовий будинок.

Згоріла від обстрілів росіян підстанція в Бучі.

Андрій Бойко / «Бабель»

— Двадцять пʼятого лютого біля аеропорту горів приватний будинок, — розповідає, як це сталося, Володимир Щербінін. — Наша бучанська пожежна машина поїхала вночі його тушити. Їх там зупинили рашисти (це були кадировці), розстріляли хлопців, забрали машину і поїхали на ній. Так і захопили пологовий — ніхто особливо не звернув увагу, бо всі знали цю машину і не думали, що там ворог.

Серйозні бої були у Василькові, у Києві біля метро «Берестейська» українські військові знищили російську техніку, росіяни з «Градів» обстрілювали Ірпінь. Увесь цей час також тривали бої біля аеропорту «Антонов».

— [У ніч із 26 на 27 лютого] прибігає вартовий і кричить, що йде колона наших машин, штук двадцять, — згадує Щербінін. — Я подумав, що підходить якась бригада, і ми зможемо з нею двинутися в бік аеропорту вибивати той десант. Та де там! Колона доїхала до мене, головна машина зупинилася, [водій] спитав у мене, як проїхати. Я кажу, стривай, на аеропорт — це не туди. Але колона розвернулася й поїхала у бік Ірпеня.

Про те, що в Бучі не було регулярних військ ЗСУ, розповідав і мер міста Анатолій Федорук: «Я поцікавився тоді у військових, чи будуть у нас Збройні сили. Мені пояснили, що з огляду на оборонне завдання Києва Буча є сірою зоною. Тому ЗСУ будуть нас боронити виключно артилерією та іншими схожими способами, щоб не дати ворогу перейти річку Ірпінь».

Браузер не підтримує відео

«Бабель»

27 лютого. Окупанти повністю захопили Немішаєве та Ворзель. Увесь цей час Буча постійно була під обстрілами.

— День-два були інтернет, вода, газ та електрика, потім все зникло, — розповідає мешканка Ворзеля Аліна Юнге-Золоткова. — Останнім зник газ, і тоді до нас заїхали рашисти. Найбільше їх було в мікрорайоні Кічеєве, ми їх бачили з вікна. Вони стояли біля залізниці й стріляли в бік Ірпеня та Бучі.

Вранці колона російської техніки з окупованої Блиставиці зайшла в Бучу на вулицю Вокзальну.

— Уранці ми мали йти на «полювання», — каже Щербінін. — Ми ж узяли ці «Стріли» і вирішили піти в поле збивати гвинтокрили. Я заїхав о шостій ранку на склад, щоб забрати їх, поїхав до нашого штабу, а мені телефонують і кажуть: «Вова, колона йде! З Блиставиці». Я забрав хлопців, ми пішли туди та зайняли позицію біля «Новусу». У мене був один гранатомет РПГ-7, заряду було багато. Вони на повному ходу проходять повз нас, я зразу відкрив вогонь, гранатометник мій довбонув по БТР. Колона зупинилася. У цей момент руські розвертають усю частину колони, яка вийшла на Варшавку, розвертають усі стволи — і як вдарять вздовж дороги. Вони вдарили з усіх снарядів, це був град вогню. Я подумав: якщо виставлю руку, то її відріже.

Колону машин зупинили захисники Бучі, а потім її остаточно розбили українські військові. Володимира Щербініна поранило під час стрілянини — він отямився вже у госпіталі 28 лютого.

Андрій Бойко / «Бабель»

Андрій Бойко / «Бабель»

28 лютого — 5 березня. У районі Ірпеня та Бучі — постійні бої. Окупанти після невдалої спроби зайти в Бучу нещадно обстрілювали місто. Але там ще зберігалися всі комунікації — світло, вода та газ. Головна редакторка видання «Бучанські новини» Ірина Левченко, яка була у місті з 24 лютого до звільнення, додає, що інколи мешканці навіть могли виходити на вулицю.

— Двадцять восьмого [лютого] якась стрільба була, ми періодично сиділи в погребі, — говорить Левченко. — А ось першого [березня] було вже тихіше. Ми пішли в центр, дізналися, що міськрада працює, з аптек привозять ліки [як гуманітарну допомогу] — памʼятаю, що дуже бракувало заспокійливих.

Другого березня росіяни завдали потужного авіаудару по Ірпеню. Це місто — головна їхня ціль, щоб взяти Київ.

— Ми висунули свої перші підрозділи на ДОТ — це річка Ірпінка, на вході в Ірпінь, пішохідний перехід фактично, — розповідає Ігор Кім. — Тоді почалися активні бої в місті. Наші підрозділи забезпечували бойову готовність — перші вогневі контакти і перші артилерійські обстріли. Фактично, ми закріпилися і створили «дорогу життя», через яку проходили всі війська до «Жирафа». Так ЗСУ могли вільно із технікою просунутися [далі в місто]. Там уже працювали і ГУР, і «Омега», всі підряд. Багато було спеціальних підрозділів.

Увечері 3 березня охоронець Бучанської міської ради помітив, що в нього перестали працювати камери спостереження. Тоді ж колони російської техніки знову зайшли в Бучу з декількох напрямків — вже з окупованих територій. А 5 березня Буча була вже повністю окупована.

Браузер не підтримує відео

«Бабель»

— Повним ходом йшла партизанська робота, — стверджує Щербінін. — Я в госпіталі, але мені постійно доповідають, що відбувається. Снайпер пішов — десь до десяти їхніх підстрелив, потім ще хлопці двох. Хлопчик пішов, спалив БТР вночі — загинув тільки, шкода, хороший хлопчина був. Але з’явилися зрадники, які показували, хто є хто. Їздили з тими рашистами на БТР і пальцем тикали: той атовець, той у «Варті». Ті навіть не питали нічого. Якщо показали пальцем — кулеметна черга.

89 березня. У Бучі, Ворзелі та Гостомелі немає світла, газу та опалення. Ситуацію називали гуманітарною катастрофою. Окупанти нарешті дозволили прибрати з вулиць Бучі тіла людей, які загинули під час обстрілів. Частину Ірпеня контролювали російські війська, там йшли активні вуличні бої, а волонтери власними силами намагалися вивозити людей з-під обстрілів. У Бучі окупанти продовжували вишукувати тих, хто, на їхню думку, мав стосунок до ЗСУ.

— Їм здають, що ніби один із ватажків [партизанського спротиву] тут у Бучі, у шпиталі, — розповідає Щербінін. — Але вони не знають, хто саме. Приїжджають двома танками, розвертають башти на шпиталь. Заходить 7—8 людей, проходять по всій лікарні, перевіряють, хто є хто. Заходять до мене в палату — там я і ще двоє хлопців, які зі мною були в атаці. У всіх кульові поранення. Спитали: «Военные есть?» Я відповів: «Нет, здесь все гражданские». Він так оком пройшов по палаті — ні в кого форми немає. Я спитав, звідки вони. Кажуть: «Ми з Тули». Це були тульські десантники.

1013 березня. Із міст Київської області почали більш-менш централізовано евакуювати людей. Це вперше українській стороні вдалося домовитися з росіянами про створення «зелених» коридорів. До цього людей вивозили тільки волонтери — на свій страх і ризик. Забирати людей можна було лише біля напівзруйнованого Романівського моста в Ірпені. Частина виходила пішки, частина виїжджала машинами. Деяких розстрілювали російські військові. «Коли ми дійшли до Житомирської траси, вона була всіяна розбитими та розстріляними машинами з написами «Діти», — розповідає Оксана Семенік, якій вдалося вийти з Бучі 11 березня.

1321 березня. Продовжувалися бої за Ірпінь. Окупанти в Бучі облаштовували вогневі позиції в житлових комплексах.

— Вони заїхали сюди, здається, десь 9 числа, — розповідає Олексій, мешканець ЖК «Континент» у Бучі. — Зайшли спочатку з десятеро — скоріше за все, це були ДШБ. А вже днів за чотири-пʼять [орієнтовно 13—14 березня] зайшли мінометники. Мінометів було штук шість — маленьких, а БМП — штук сім. Вони розставили свої БМП поміж будинків. Підвозили тільки снаряди.

В окупованих містах та селах — гуманітарна катастрофа. Через інтенсивність бойових дій допомогу доставляти неможливо.

Андрій Бойко / «Бабель»

Андрій Бойко / «Бабель»

Андрій Бойко / «Бабель»

21 березня. Збройні сили України звільнили селище Макарів.

2327 березня. ЗСУ взяли в кільце Ірпінь, Гостомель і Бучу, відрізавши окупантів від їхніх логістичних шляхів. Бої в області посилилися.

— В якийсь момент, десь наприкінці березня, ми знову ховалися по підвалах, — каже Ірина Левченко. — Наші почали їм трохи насипати — але дуже обережно.

2831 березня. Мер Ірпеня повідомив, що місто звільнили від окупантів. Російські війська почали відходити з окупованих територій.

— Прийшло бойове розпорядження — висуватися, — каже Ігор Кім. — Моя розвідка пройшлася по позиціях ворога у Бучі, мені доповіли — вчора [30 березня] вони ще там були, а сьогодні вже знялися. Позалишали навіть частину озброєння. Я не зрозумів, що відбувається, були ще досить активні бої — в мене перед їхнім відходом один 200-й з’явився. Зʼясувалося, що їм [росіянам] не підвезли логістику, вони зазнали дуже великих втрат.

Браузер не підтримує відео

«Бабель»

1 квітня. Мер Бучі Анатолій Федорук повідомив, що 31 березня місто звільнили від окупантів.

— Ми відразу закрили місто системою блокпостів, щоб можна було починати, — розповідає, як саме звільняли Бучу, Ігор Кім. — У «беерці» було вказано — «організація наведення порядку правового режиму в місті Буча, відновлення частково міста від наслідків війни і забезпечення нових бойових позицій для оборони міста Буча». Найперше, що ми зробили — почали шукати, хто є живий із [місцевої] адміністрації. Потім — хто залишився з правоохоронних органів. Ми почали створювати робочі групи — напрямки інженерно-розмінувальних робіт, створювали фільтраційні центри на чолі з СБУ та поліцією для затримання поодиноких росіян, які ще не вийшли. А також мародерів, які тут «працювали» дуже активно у перші дні [після звільнення].

2 квітня. Усю Київську область звільнили від окупантів.

За час російської окупації Київщини загинуло не менше тисячі людей. Але ці дані дуже приблизні — у звільнених містах досі знаходять братські могили. Численних цивільних знайшли розстріляними зі звʼязаними руками. На тілах багатьох були сліди катувань. Окупанти розстрілювали машини з дітьми, ґвалтували жінок, чоловіків і дітей, мародерили. Буча, Ірпінь і Гостомель знищені майже на 70%.

Андрій Бойко / «Бабель»

🙏 Підтримайте «Бабель»:

🔸донат у гривні

🔸у криптовалюті

🔸paypal@babel.ua