«Росіяни знищують всі багатоповерхівки і весь приватний сектор. Уцілілих будинків немає». Голова Попаснянської військової адміністрації Микола Ханатов про життя в майже повністю зруйнованому місті

Попасна ― невелике місто на кордоні між Луганською і Донецькою областю. У 2014 році воно кілька місяців було окуповане, але українські сили його звільнили. Вісім років місто жило майже на контактній лінії між окупованими проросійськими проксі-територіями і вільною Україною. Микола Ханатов очолює Попаснянську військову адміністрацію з квітня 2021 року, хоча містом і районом займається ще з 2002-го ― спочатку відповідав за комунальну сфери, містобудування і архітектуру. Після початку війни, в 2015 році, став заступником керівника Попаснянської військово-цивільної адміністрації. Зараз Попасна ― одна з найгарячіших точок на сході України. Росіяни знищують місто авіацією, обстрілюють з артилерії, майже не лишилося вцілілих будинків. Частину міста росіяни окупували, але бої тривають. Ханатов опікується гуманітарною допомогою і намагається вмовити людей виїхати. Іноді він особисто кермує мікроавтобусом з гуманітаркою. Девʼятнадцятого березня, коли росіяни погодили «зелений» коридор, бус Ханатова обстріляли, чоловік отримав контузію. Кореспондентка «Бабеля» Оксана Коваленко поговорила з Миколою Ханатовим про те, як зараз виживає місто, чому люди досі там лишаються і що потрібно Попасній, щоб вижити.

Ви народилися в Москві. Як ви опинилися в Попасній?

У мене батько з Попасної, а мати з Москви. Батько засумував за Україною, за Попасною, слухав пісні, «Червону руту», і завжди йому хотілося додому. І в 1981 році, через кілька місяців після мого народження, ми повернулися в Попасну. У старших класах, після смерті батька, я свідомо вирішив повернутися до Москви. Але закінчивши школу, зрозумів, що хочу повернутися в Попасну. Так з 1996 року я живу тут.

Яким було місто до 2014 року?

Це невеличке, але дуже гарне місто, охайне. Промислове, тут було багато підприємств залізничного транспорту. До 2013 року в ньому мешкали 22 тисячі людей. Воно входило раніше в Попаснянський район, було його адміністративним центром.

До 2014 року Попасна була дуже толерантною. Тут мешкали і росіяни, й українці, і люди інших національностей. Більшість людей розмовляли російською мовою. Але в Попаснянькому районі є села Троїцьке, Голубівське, Комишуваха, Калинове ― там люди розмовляли й українською мовою. Ніхто на питання мови уваги не звертав. Правда, коли правлячою партією була Партія регіонів, на сесіях районної ради ухвалили рішення про визнання російської мови як мови, яку потрібно використовувати в органах місцевого самоврядування.

А з 2014 року щось змінилося?

До 2014 року всі попасняни сприймали росію як старшого брата. Багато мешканців їздили на заробітки в росію, а до президента путіна ставилися з повагою. Якщо відверто казати, то більшість людей після Криму заглядалися на росію, підтримували «референдум» і навіть ходили на дільниці. Але потім ставлення змінилося. Попасну повернули під контроль України, наша країна вклала в українську Попасну дуже багато сил, грошей, поваги. Попасна знову розквітла. У розвитку міста допомагав і Євросоюз. Тому за 2014—2022 роки думки попаснян розділилися десь 50 на 50. Зараз, коли росія почала знищувати місто, переважна більшість мешканців повністю підтримують Україну. Люди вірять у Збройні сили України, вони обирали президента Володимира Зеленського і довіряють йому. Вони бажають, щоб швидше все закінчилося, Попасна відродилася, і всі повернулися додому.

Про можливе повномасштабне вторгнення Росії почали говорити ще з листопада. Чи готувалися до нього в місті? Чи розгортали Територіальну оборону?

Ми мали завдання готувати евакуацію на випадок повномасштабної агресії. Але майже все населення не вірило, що це може статися. Навіть 24 і 25 лютого, коли все почалося, але Попасну ще не бомбардували, на організовані нами евакуаційні потяги приходили по 5—10 людей. Ніхто не хотів виїжджати. Сподівалися, що так легенько пройде, як у 2014—2015 роках.

А щодо Тероборони, її формували? Чи видавали в місті людям зброю? Наприклад, у Києві ще до повномасштабної агресії почали набирати людей до ТрО.

У нас трохи інша ситуація. Попаснянська громада належить до Лисичанського центру комплектування, і вони займалися Територіальною обороною. Люди з Попасної приходили в органи влади та питали, чи можна вступити в Тероборону, отримати зброю. Їм відповідали, що Територіальна оборона — у Лисичанську, там дадуть зброю, а люди потраплять у підпорядкування лисичанської влади. А вони хотіли захищати саме Попасну, тому відмовлялися.

Попасна у 2014 році була навіть в окупації певний час, потім її повернули під контроль України. Її обстрілювали з артилерії у 2015—2016 роках. Потім у місті було тихо. Коли стало зрозуміло, що війна знову сюди повернулася?

Для Попасної це почалося 2 березня 2022 року, коли з Первомайська прилетіли перші снаряди. Убило чоловіка, почалися руйнування. Але навіть тоді життя ще продовжувалося, люди вірили, що все швидко закінчиться.

А потім?

Зараз ситуація дуже важка. Перші два тижні нам вдавалося відновлювати воду, газо- й електропостачання, інтернет. Але обстріли ставали все щільнішими, і тепер все це відновити неможливо. Ми вдень відновлюємо, а вночі це все розбивають. Комунальним службам доводилось працювати під обстрілами — це дуже небезпечно. Тому в якийсь момент ми припинили. У 2015 році на нас не скидали авіабомби. Ви бачили? Ті бомби з літаків повністю руйнують великі будинки, цілими під’їздами.

Яка ситуація в місті зараз?

Росіяни вже в Попасній, вони контролюють близько половини міста.

А ви можете приблизно якось зорієнтувати: половина міста по лінії умовно залізничної колії чи по вулиці Миру?

Давайте так: діліть вулицею Миру, але ближче до міста Первомайськ. Хоча вони уже сповзаються ближче до вулиці Миру. Вони спочатку заходять-відходять, заходять-відходять, а потім потрошку закріплюються.

Тобто зараз у місті вуличні бої?

Так. Сьогодні [18 квітня] вони були дуже потужні.

Чи лишились в місті вцілілі будинки? Ви можете оцінити відсоток зруйнованих будівель?

Мені дуже боляче називати якісь відсотки. Місто хаотично обстрілюють. Росіяни руйнують повністю всі багатоповерхівки і весь приватний сектор. Методично. Мені здається, що вцілілих будинків взагалі немає. Просто є багатоповерхівки, які ще підлягають відновленню, а є ті, які не підлягають. Так само й в Рубіжному, і в Лисичанську.

А зрозуміло, чому вони повністю знищують ці міста? Наприклад, у Херсонській області міста практично вціліли.

Там вони змогли швидко пройти в міста, вважають їх своїми. Навіщо їм руйнувати те місто, яке вони вже взяли? А наше місто вони вже півтора місяця взяти не можуть. У них така тактика: спочатку обстрілюють артилерією, потім танками, потім — заходить піхота. Вони обстрілюють артилерією, але ми даємо відсіч, і їхні танки зайти не можуть. Тобто вони застрягли на першій фазі.

А чи виходили на вас росіяни з якимись пропозиціями, вимогами?

Ні. Навіть у 2014 році не виходили. Мені здається, що моя позиція занадто різка для них, тому вони навіть не намагаються.

А вам відомі випадки зради в Попасній? З боку співробітників якихось служб, наприклад?

Мені невідомо, щоб хтось зі співробітників служб зраджував. У нас і державні службовці, і представники силових органів — це молоді, патріотично налаштовані люди, вони принципові та фахові.

Чи лишилися в Попасній поліція або інші служби?

Хочу повторити та наголосити, що Попасна під дуже щільним вогнем. Поліція — це не та служба, яка має працювати під обстрілами артилерії.

А яка ситуація з лікарнями, пораненими, з медициною в місті?

Медицини в місті нема. Виконувач обовʼязків директора лікарні наступного дня залишив своє робоче місце і поїхав. Далі лікарня потрапила під обстріли (це не пов’язано з його від’їздом, зрозуміло). Швидка довгий час працювала, а коли обстріли почастішали, її працівники теж евакуювалися. Тому зараз у місті є військові лікарі. Вони за можливості надають допомогу.

А звʼязок у Попасній працює?

Оператори працюють в інших населених пунктах, а в Попасну дістає — люди піднімаються на верхні поверхи.

Давайте про людей. Ви говорили, що люди не хотіли евакуюватися спочатку. Скільки людей зараз лишилося?

За моєю оцінкою, у всьому місту десь більше за дві, але менше за три тисячі. До речі, з окупованої частини Попасної росіяни евакуюють людей у Первомайськ.

Я ж правильно розумію, що зараз, у цій ситуації, люди переважно живуть у бомбосховищах, у підвалах — у таких умовах?

Переважно так.

Я бачила, що ви і голова області закликали людей евакуюватися. Чому вони цього не робили?

По-перше, люди вірять у Збройні сили України та в те, що вони дадуть гідну відсіч, що росіяни відійдуть і не доведеться кудись їхати. По-друге, у багатьох людей є батьки, родичі у поважному віці, 85—90 років — вони часто маломобільні, їх не хочуть лишати. Деякі люди кажуть, що в них немає грошей, і сумніваються, що будуть комусь потрібні. Хтось каже, що вже у 2014 році їздив, до родичів навіть. Ви ж розумієте, що гість — це три доби гість. Люди не хочуть нікого обтяжувати своєю присутністю.

Але ж є програми, є допомога внутрішнім переселенцям, є волонтери. Чи люди знають про це?

Дивіться, от у вас є гарна киця. Вона проживе з вами в квартирі 2—3 роки, і на вулицю її випускати вже не можна, бо вона не буде адаптована до умов за межами квартири. Так само багато людей ніколи не виїжджали з Попасної чи за межі області. Вони не уявляють, як це може бути. Вони невпевнені в собі та бояться.

Зараз ви зосереджені на тому, щоб доставляти в Попасну гуманітарку — їжу і продукти, а звідти вивезти людей.

Усе правильно, але не тільки їжу. Також засоби гігієни, воду, пальне для генераторів. Сьогодні у нас був дуже значний гумконвой. Нам привезли ліхтарики, батарейки, речі, які дозволяють розігрівати їжу. Привезли їжу швидкого приготування і тривалого зберігання.

А ви? Ви зараз не перебуваєте постійно в Попасній, а просто приїжджаєте у місто, так?

Так, у Попасній я справді не живу. Буваю в Бахмуті. У нас навіть установа наша перенесена офіційно в місто Бахмут. Коли потрібно вирішувати питання гуманітарної допомоги або супроводу, я виїжджаю у Дніпро. Я хочу там відкрити ще гуманітарний хаб, бо у Дніпро поїхало дуже багато людей з нашого району. Хочу, щоб вони відчували там підтримку. Крім того, гуманітарну допомогу доставляємо не лише в Попасну. Бо до Попаснянської громади, окрім міста Попасна, входять ще 13 населених пунктів.

Сьогодні ви теж мали доставити допомогу і забрати людей. У вас вийшло?

Сьогодні [18 квітня] по місту працює авіація — і так щільно, і так тяжко, як це було сьогодні, ще Попасну не обстрілювали. Тому сьогодні їхати туди нам не радили. Їздили по інших населених пунктах району. Я особисто їжджу не в кожну поїздку — це не має сенсу, бо є багато речей, за які я відповідаю. Але також маю сам розуміти, що відбувається в місті.

Але ви навіть без бронежилета їздите.

Ну, я вам хочу сказати, що бронік не допоможе.

Чи були «зелені» коридори для виїзду із самої Попасної та району? Їх погоджували?

Про них домовлялися, нам казали, що офіційно коридор погоджений. Це було 19 березня. Ми їхали евакуювати людей з обласного інтернату, який розташований в Попасній, і з бомбосховища в локомотивному депо. Саме того дня ми потрапили під обстріли. Я отримав контузію, потім тиждень лікувався.

Ви можете приблизно сказати, скільки людей загинули в Попаснянській ОТГ від 24 лютого?

Це точно понад сто людей.

Їх вдається забрати і поховати? Читала, що є підприємиця Галина Крошка, яка до повномасштабного наступу надавала ритуальні послуги, а тепер безкоштовно ховає людей.

Так, вона займається похованням, і ми зі свого боку забезпечуємо її усім необхідним. Був колапс, нічого придбати неможливо, у неї зламався транспорт. Ми їй дали одну автівку, потім другу. Завдяки тому, що нас підтримують гуманітарні організації пальним, ми даємо їй пальне. Від Попаснянського водоканалу риємо могили. Ми придбали таблички, де пишеться інформація про людину. Обласна адміністрація отримала у гумнітарної організації для нашої громади пакети для загиблих.

Загиблих збирають під обстрілами. А для поховання ми обрали цвинтар в населеному пункті нашої громади, де поки обстрілів немає. Назву пункту спеціально не називатиму.

Ми підтримуємо людей, які возять сьогодні гуманітарну допомогу в Попасну. Потрібна людина, яка скаже: «Я поїду». І тоді для цієї людини ми робимо все, що їй потрібно. Потрібна автівка — даємо, потрібно колесо — вирішуємо, через волонтерські та гуманітарні організації, потрібне пальне — даємо. У мене немає повноважень і морального права когось змусити поїхати в Попасну. Це загрожує життю.

Що зараз потрібно місту?

Потрібно посилити попаснянських захисників живою силою і новітнім сучасним озброєнням, максимально. Їм потрібна вогнева підтримка. І також потрібно йти в наступ. Тому що Попасної майже не залишилось, але щось ще є. Якщо така навала росіян триватиме, то Попасної не лишиться взагалі — не буде що відновлювати. Бо вже від обстрілів гинуть люди в укриттях. Обвалюються перекриття, плити падають і вбивають людей. І жодних служб ДСНС, які б могли допомогти дістати з-під завалів, у місті немає. Люди намагаються власноруч розбирати завали, але дуже важкі конструкції, їх неможливо підняти.

Підтримайте «Бабель»: донат у гривні🔸у криптовалюті🔸PayPal