57 років тому помер Вінстон Черчилль. Згадуємо слова британського премʼєра — про Другу світову, її причини, наївність пацифістів та спільну боротьбу з агресором

Двадцять четвертого січня 1965 року помер Вінстон Черчилль. За десять років до того він подав у відставку з посади премʼєр-міністра за станом здоровʼя, хоча до 1964 року ще ходив на засідання парламенту. За довге життя він обіймав різні державні пости в Британії, брав участь в обох світових війнах, але що найцікавіше — обидві війни він передбачав краще, ніж багато його сучасників. Напередодні Першої світової на посаді першого лорда Адміралтейства Черчилль привів англійський флот у боєготовність 28 липня 1914 року, коли Австро-Угорщина оголосила війну Сербії — тобто ще до того, як у війну вступили Німеччина, Франція та Англія. Другу світову він чекав багато років, передбачаючи реванш Німеччини від 1917 року. А після приходу до влади Адольфа Гітлера в 1933 році Черчилль був упевнений, що насувається катастрофа і критикував політику умиротворення Третього рейху, яку проводила Британія та уряд Невілла Чемберлена. «Бабель» зібрав найважливіші висловлювання Вінстона Черчилля про війну з його статей, листів, публічних виступів та мемуарів. Черчиллю часто приписують слова, яких він не говорив. Усі цитати нижче — із підтверджених джерел.

Про німецький реванш (січень 1917 року)

«Якщо Німеччина не буде переможена так, що не залишиться місця ні для сумнівів, ні для суперечок, якщо вона не буде переконана страшною логікою подій у тому, що слава її народу ніколи не може бути досягнута насильницькими засобами, якщо її боєздатність після війни не буде відчутно підірвано, відновлення конфлікту, після непростого та зловмисного перемирʼя, здається неминучим».

Про переозброєння Німеччини (1 травня 1936 року)

«Я бачу лише одне. Німеччина озброюється більш енергійно, більш науково і в більшому масштабі, ніж будь-яка країна колись озброювалася [...] Все це пішло на створення найруйнівнішої військової зброї та військових пристроїв, які колись були відомі: і є чотири або пʼять мільйонів активних, розумних, доблесних німців, які беруть участь у цьому процесі, працюючи, як сказав нам генерал Герінг, день і ніч. Безперечно, ці факти повинні займати в умах звичайних миролюбних людей не менше уваги, ніж перегони, боксерські поєдинки чи суд над убивцею [...] Усі сигнали налаштовані на небезпеку. Червоні вогні спалахують крізь морок. Нехай мирні люди остерігаються. Це час звернути увагу та бути добре підготовленим».

Про причини Другої світової війни

«Моя мета, як людини, що жила і діяла в ті дні, — показати, як легко можна було запобігти трагедії Другої світової війни; як злоба нечестивих була зміцнена слабкістю чеснотливих; як структурі та звичаям демократичних держав, поки вони не об’єднаються в ширші утворення, бракує тих елементів наполегливості й переконливості, які тільки й можуть дати впевненість смиренним масам; як навіть у справах самозбереження жодної політики не дотримуються десять або п’ятнадцять років поспіль. Ми побачимо, як заклики до розважливості та стриманості можуть стати першими чинниками смертельної небезпеки; як середній шлях, обраний унаслідок бажання мати безпеку і спокійне життя, може привести просто до осередку небезпеки. Ми побачимо, наскільки абсолютною є потреба в широких міжнародних діях численних держав, попри коливання у їхній внутрішній політиці».

Про політику Британії (6 травня 1936 року)

«Ви також помиляєтеся, вважаючи, що я маю антинімецьку одержимість. Британська політика протягом чотирьох століть полягала в тому, щоб протистояти найсильнішій державі Європи, сплітаючи комбінацію інших країн, досить сильних, щоб протистояти хулігану. Іноді це Іспанія, іноді французька монархія, іноді французька імперія, іноді Німеччина. Я не сумніваюся, хто це зараз [...] Таким чином протягом століть ми зберігали наші свободи та зберігали наше життя та владу».

Про наївний пацифізм

«У ці березневі дні в Англії поширилася хвиля якогось порочного оптимізму. Попри те, що в Чехословаччині зростала напруга під німецьким тиском ззовні та зсередини, ті англійські газети та міністри, чиї імена були повʼязані з Мюнхенською угодою, не втрачали віри в політику, в яку вони затягли країну. Навіть відділення Словаччини внаслідок постійних нацистських інтриг та помітне пересування військ у Німеччині не завадили міністру внутрішніх справ говорити перед виборцями 10 березня про свої сподівання на «пʼятирічний план миру», який має своєчасно призвести до «золотого віку». Досі обговорювався в оптимістичному тоні план укладання торгового договору з Німеччиною. Знаменитий журнал «Панч» помістив малюнок, на якому був зображений Джон Булль, який прокидається, полегшено зітхаючи від того, що всі кошмари, страшні чутки, нічні фантазії та підозри відлітають через вікно. У день публікації цього малюнка Гітлер предʼявив ультиматум хиткому чехословацькому уряду, який у результаті Мюнхенської угоди втратив свою лінію укріплень».

Про момент, коли війну можна було зупинити

«Був сенс вступити в бій за Чехословаччину в 1938 році, коли Німеччина ледве могла виставити пів дюжини навчених дивізій на Західному фронті, коли французи, маючи 60—70 дивізій, безсумнівно, могли б прорватися за Рейн або в Рур. Одначе все це вважалося нерозумним, необережним, негідним сучасних поглядів та моральності».

Про головну стратегічну мету

«У війні, як і у зовнішній політиці та інших справах, переваги можна отримати, обравши з багатьох привабливих чи непривабливих можливостей найголовнішу. Американська військова думка народила формулу «головної стратегічної мети». Почувши про неї вперше, наші офіцери розреготалися, але згодом мудрість цієї формули стала очевидною, і її визнали. Це, безперечно, має бути правилом, всі інші великі справи повинні бути належним чином підпорядковані цій головній думці. Недотримання цього простого правила призводить до плутанини й до безплідності дій, і згодом становище майже завжди виявляється значно гіршим, ніж воно могло бути».

Про першу повітряну тривогу в Лондоні

«У ранкових радіопередачах 3 вересня повідомлялося, що премʼєр-міністр виступить по радіо об 11 годині 15 хвилин [...] Премʼєр-міністр повідомив по радіо, що ми вже перебуваємо у стані війни, і тільки він закінчив свою промову, пролунав дивний, протяжний, виючий звук, який згодом став звичним. Дружина увійшла до кабінету, схвильована тим, що сталося, і похвалила німців за точність і акуратність. Ми піднялися на дах нашого будинку, щоб побачити що відбувається. Стояв ясний і холодний вересневий день. Навколо було видно дахи будинків і високі шпилі Лондону. Над ними вже повільно підіймалися тридцять чи сорок аеростатів загородження. Ми віддали належне уряду за цю очевидну ознаку готовності. Оскільки пʼятнадцятихвилинне попередження, на яке ми розраховували, минуло, ми вирушили у відведене нам бомбосховище, озброївшись пляшкою бренді та іншим відповідним медичним зіллям. Наше бомбосховище, розташоване за сотню ярдів, було відкритим підвалом, не захищеним навіть мішками з піском, в якому вже зібралися мешканці пів дюжини будинків. Всі були у веселому і жартівливому настрої, як це властиво англійцям перед лицем невідомості».

Про можливі поступки Гітлеру (28 травня 1940 року)

«У ці останні дні я ретельно обмірковував, чи входив до моїх обовʼязків розгляд можливості розпочати переговори з Цією Людиною. Але даремно було думати, що якщо ми спробуємо укласти мир зараз, ми отримаємо кращі умови, ніж якби ми боролися. Німці вимагатимуть наш флот — це буде називатися «роззброєнням», — наші військово-морські бази та багато іншого. Ми повинні будемо стати державою-рабом, хоч і буде створено британський уряд, який буде маріонеткою Гітлера — під керівництвом Мослі чи когось такого. І де ми опинимося в результаті? [...] Я переконаний, що кожен із вас підніметься і зірве мене з мого місця, якщо я хоч на мить задумаю вести переговори чи здатися. Якщо наша довга острівна історія має нарешті закінчитися, нехай вона закінчиться лише тоді, коли кожен із нас лежатиме на землі, захлинаючись власною кровʼю».

Про непотрібну війну

«Президент Рузвельт сказав мені якось, що він публічно просив вносити пропозиції щодо назви, яка має бути присвоєна цій війні. Я одразу запропонував свою: «Непотрібна війна». Війну, яка зовсім недавно зруйнувала те, що від світу вціліло після попередньої битви, легше було зупинити, ніж будь-яку іншу. Попри всі зусилля та жертви, принесені сотнями мільйонів людей, попри перемогу правої справи, ми все ще не набули миру та безпеки, і нам загрожують небезпеки, більші за ті, які ми подолали. У цьому найвища точка трагедії людства».

І ось додаткова цитата Черчилля: «Вільна преса — невсипущий вартовий всіх інших прав, які цінуються вільними людьми; це найнебезпечніший ворог тиранії». Підтримай «Бабель» донатом.