61 рік тому вийшла перша партія «горбатих Запорожців», погано скопійованих з «Фіата». А ще із «Запорожців» хотіли зробити вантажівки, мікроавтобуси та гоночні авто — історія в архівних фото

У 1950-х роках у Європі розпочалася масова автомобілізація. Зʼявилися легкі мікролітражки економ-класу — недорогі та прості у виробництві, зручні та економічні у використанні. У СРСР вирішили не відставати від цієї тенденції. Але власного досвіду у створенні таких авто не було, тому вирішили скопіювати та доопрацювати західну технологію. За основу взяли найпопулярніший на той час італійський «Фіат». На його основі на Запорізькому заводі створили та в листопаді 1960-го запустили на конвеєр задньопривідний дводверний ЗАЗ-965, який у народі прозвали «горбатим» через форму кузова. Він мав тісний салон, маленький багажник, шумний двигун, який швидко перегрівався влітку і замерзав узимку. Усе це зробило «Запорожець» героєм анекдотів. Але водночас він швидко став масовим авто через відносно невелику ціну та економічність витрат бензину. У середині 1960-х вийшло друге покоління «Запорожців» із новим кузовом, які з незначними доопрацюваннями випускалися до 1994 року. А ще конструктори заводу розробили пікапи, фургони, мікроавтобуси та навіть гоночне авто. Але до масового виробництва справа не дійшла. «Бабель» згадує історію перших народних «Запорожців» в архівних фото 1950—1960-х років.

У другій половині 1950-х західноєвропейські країни відновилися після Другої світової війни. Рівень життя населення почав швидко зростати: збільшилися прибутки, будувалося нове житло, зріс обсяг виробництва й асортимент різних товарів. Радянський Союз теж намагався не відставати від Заходу. Наприкінці 1950-х зʼявилися цілі райони компактних хрущовок. Задля цього у Франції купили ліцензію на систему масового виробництва панелей. Щоправда, радянські інженери переробили технологію, спростивши нові хрущовки, як порівняти з французькими панельними будинками.

Наступною західною тенденцією, яку вирішив наздогнати СРСР, стала масова автомобілізація. Європейські автопромисловці налагодили виробництво легковиків економ-класу — легких, розрахованих на двох-чотирьох людей, недорогих і простих у виробництві, зручних та економічних у використанні.

Радянські малолітражки «Москвич-400» і «Москвич-401» на той час вже застаріли та перестали випускатися. А елітні авто на кшталт «Волги» чи «Чайки» пересічні громадяни взагалі не могли собі дозволити. У партійній верхівці довго сперечалися, чи потрібен взагалі «народний» мікролітражний автомобіль. Зійшлися на тому, що потрібен. І в середині 1950-х в СРСР спробували розробити власну модель. Але зʼясувалось, що конструктори не мають досвіду. Принцип «просто зробити зменшену копію великого авто» тут не спрацював. Тож пішли перевіреним шляхом — скопіювати та доопрацювати західну технологію.

Наприкінці 1950-х у ФРН з конвеєрів зійшло майже 600 тисяч мікролітражок, у Франції та Англії приблизно по 300 тисяч. Але всіх випередила Італія, понад 50% її автопрому складали мікролітражні автомобілі. Найвідомішим став Fiat 600. Він був популярним не лише в Італії та Європі, але й у країнах Латинської Америки, особливо в Аргентині.

Саме Fiat 600 взяли за основу для майбутніх радянських мікролітражок. Спочатку розробкою займалися в Москві, і перші зразки в середині 1950-х називалися «Москвич-444». Але вже тоді було зрозуміло, що Московський автозавод не потягне навантаження ще й з виробництва нових, відмінних за технологією збирання автомобілів.

Тому 28 листопада 1958 року постановою «Про організацію виробництва мікролітражних автомобілів» Рада Міністрів СРСР перенесла виробництво на Запорізький завод сільгосптехніки «Комунар». Менше ніж за рік тут збудували новий інструментальний цех площею шість тисяч квадратних метрів і кузовний корпус, створили конструкторсько-експериментальний відділ, реконструювали та розширили головний корпус. За виготовлення двигунів для нових автомобілів відповідав Мелітопольський моторний завод.

Перший зразок «Запорожця» зібрали в червні 1959 року, а сам автомобіль отримав назву ЗАЗ-965. У 1960 році його поставили на конвеєр, і 22 листопада вийшла перша партія, а до кінця року завод випустив уже приблизно півтори тисячі нових автівок.

Нове авто швидко стало популярним через відносно невелику ціну й економічність. У масовий продаж ЗАЗ-965 пішов у 1961 році, після грошової реформи, за ціною 1 800 рублів. У той час це дорівнювало приблизно 20 середнім зарплатам по країні. А інженер чи інший висококваліфікований працівник міг зібрати таку суму десь за рік. На 100 кілометрів новий «Запорожець» витрачав 7,3 літра бензину, а «Москвич-402» — 10 літрів. ЗАЗ-965 був легким, маневреним і міг їздити навіть поганими дорогами. А ще він був простий в обслуговуванні, передбачалося, що водій сам може полагодити авто ледь не «в чистому полі».

Крім переваг, одразу ж виявилися і недоліки. Головні з них стосувалися двигуна. Спочатку його розробляли не для цивільного авто, а для армійської амфібії. Радянські інженери змогли втиснути двигун у «Запорожець», але нічого хорошого з цього не вийшло — він постійно перегрівався влітку та замерзав узимку, через що часто ламався. Попри слабку потужність у 22 кінські сили, він працював настільки гучно, що в салоні неможливо було довго висидіти.

Невдалим виявилося розташування бензобака в передній частині кузова, де був багажник. Це створювало додатковий ризик пожежі, а в салоні постійно пахло бензином. Окрім бензобака, у багажнику було запасне колесо, бачок склоомивача, блок запобіжників. Тому туди фактично більше нічого не вміщалось. Двері в ЗАЗ-965, як й у «Фіаті», відчинялися проти ходу руху авто. Але на відміну від італійської мікролітражки, у радянського аналога спочатку не було внутрішніх ручок дверей — замість них були засувка-шпінгалет і ремінна петля. Такі двері могли випадково відчинитися на ходу та стати своєрідним вітрилом, що легко могло знести машину з дороги.

332 106 «горбатих Запорожців»випустив Запорізький автозавод із 1960 по 1969 рік.

Ці недоліки спробували виправити. І в 1962 році вийшла оновлена модель ЗАЗ-965А. Головною особливістю була модернізація двигуна: потужність зросла з 22 до 27 кінських сил, а максимальна швидкість — з 80 до 90 кілометрів на годину.

Базова модель випускалася в період з 1960 до 1964 року, а модернізований ЗАЗ-965А — з 1962 до 1969 року. Але радянський автосервіс виявився не готовим до масової автомобілізації. Навіть у Москві на початку 1960-х працювали лише сім станцій техобслуговування. Запчастини та масло були в дефіциті, а місце для стоянки вдавалося знайти з великими труднощами.

Ще у 1961 році паралельно із модернізацією «горбатого Запорожця» конструктори почали розробляти модель ЗАЗ-966 із новим кузовом. Але його масове виробництво затрималось на шість років. За планової економіки та відсутності конкуренції союзне керівництво не бачило сенсу ставити на конвеєр нову модель лише через рік після виходу попередньої.

3 422 444 «Запорожця»зійшли з конвеєра з 1960 по 1994 рік.

Двигун у новій моделі теж розташовувався позаду. Спочатку його потужність була 30 кінських сил, потім виросла до 40. За проєктом це дозволяло новій автівці розганятись до 120 кілометрів на годину. Насправді ж штрафи за перевищення швидкості «Запорожцями» стали головною темою для радянських анекдотів.

Автомобілі другого покоління «Запорожців» — ЗАЗ-966, ЗАЗ-966В, ЗАЗ-968, ЗАЗ-968А та ЗАЗ-968М — випускалися до 1994 року. Модифікації відрізнялися деякими дрібними змінами й удосконаленням двигуна. Але головної проблеми позбутися так і не вдалося — двигун часто перегрівався, а водіям доводилося зупинятися на узбіччях і чекати, поки він охолоне.

На початку 1960-х конструктори Запорізького автозаводу спробували розробити на базі перспективного ЗАЗ-966 невеликі вантажівки, фургони, пікапи та мікроавтобуси. Їх планували випускати для підприємств, щоби перевозити дрібні партії товарів. Кілька дослідних зразків навіть встигли випробувати на околицях Запоріжжя та у Криму. «У першому кварталі 1962 року виготовлено шість дослідних зразків ЗАЗ-970/971. Заводські випробування показали, що автомобілі можуть використовуватися в різних галузях народного господарства СРСР, проте довговічність і надійність виявилися недостатніми», — йшлося у звіті про випробування. Зрештою на конвеєр вони так і не потрапили. А натомість завод отримав військове замовлення на доопрацювання автомобілів-амфібій. Пізніше на їхній базі створять цивільні авто, але випускатиме їх Луцький завод.

Наприкінці 1960-х на базі ЗАЗ-966 навіть спробували зробити гоночний автомобіль «Юність». В основі конструкції кузова була трубчаста просторова рама. Але основні параметри автомобіля зберігалися: колісна база, колія, передня підвіска, колісні диски, коробка передач. Лише потужність двигуна збільшили на 7 кінських сил. Але в серійне виробництво цей гоночний автомобіль теж не потрапив.

Ми стежимо і за зовнішнім виглядом «Бабеля», і за його внутрішнім наповненням. Щоб ми могли витримати конкуренцію, підтримайте нас донатом.