Тексти

«Гра в кальмара» став найпопулярнішим серіалом Netflix, BTS очолюють Billboard, а в Оксфордський словник додали 26 корейських слів. Південна Корея захоплює світ? Так! І все йде за планом

Автори:
Яна Собецька, Дмитро Раєвський
Дата:

Аліса Ігіна / «Бабель»

Корейський серіал «Гра в кальмара» став найпопулярнішим проєктом Netflix. Він набрав 111 мільйонів переглядів лише за кілька тижнів, випередивши «Бріджертонів». Тим часом, пісня південнокорейського К-pop гурту BTS очолює Billboard, їхні кліпи набирають по мільярду переглядів у YouTube, McDonaldʼs створює «BTS-меню», а в Оксфордський словник додають 26 корейських слів. Усе це — не випадково. Південна Корея вирішила заробляти на культурній індустрії ще у 90-х роках минулого століття, надихнувшись успіхами голлівудських блокбастерів. Так у країні планували вийти з кризи. У наступні десятиліття корейський кінематограф та музика заполонили спершу азійські країни, а тепер поширюються на решту світу і приносять Південній Кореї мільярдні прибутки. Цей феномен навіть отримав назву — «халлю». «Бабель» пояснює, як розпочалася корейська культурна експансія та чому люди по всьому світу у захваті від корейських фільмів, серіалів та пісень.

Корейський серіал «Гра в кальмара» став найпопулярнішим проєктом, який коли-небудь створювала Netflix. Усього за кілька тижнів на стримінговій платформі він набрав 111 мільйонів переглядів. «Гру в кальмара» обговорюють у ЗМІ, шанувальники намагаються відтворити ігри з серіалу у реальному житті. Для багатьох така популярність може здатися дивною, проте насправді це лише один з проявів корейської культурної експансії. Корейський контент — К-pop, К-драми та К-фільми — набирає популярності вже кілька десятиліть. І це далеко не збіг обставин.

Після Корейської війни Південна Корея була однією з найбідніших країн у світі. Уряд країни намагався виправити ситуацію за допомогою економічних реформ. У 1960-х роках він обрав кілька компаній — Samsung, Hyundai та інші — для суспільних проєктів і виділив їм фінансову допомогу. Гроші для цього позичили в іноземних кредиторів. З часом ці корпорації стали фінансово незалежними та почали приносити державі прибуток.

Наприкінці минулого століття урядовці почали шукати нові способи заробітку. У 1994 році представники Президентської ради з питань наук та технологій порахували, що навіть якщо країна продасть 1,5 мільйона машин Hyundai — корейської «національної гордості» — це принесе стільки ж прибутку, скільки заробив один голлівудський блокбастер, наприклад, «Парк Юрського періоду».

У Південній Кореї зробили висновок, що потрібно зайнятися культурним експортом. По-перше, це був хороший спосіб покращити репутацію країни, яка запам’яталася багатьом жорстким придушенням демонстрацій 1980 року. По-друге, це непогане джерело заробітку.

Squid Game

Починаючи з 1980-х у Південній Кореї почали набирати популярності невеликі серіали, які рідко йшли довше одного сезону і фокусувалися переважно на побутовій або історичній тематиці. Пізніше їх назвали К-драмами. Такі драми створювали національні мовники. Перші К-драми були не надто високої якості. Але корейська влада вірила, що у них є потенціал потягатися з закордонними серіалами.

Щоб збільшити якість продукції, у 1990-х роках уряд змусив корейські телемережі купувати частину контенту у приватних компаній. Так з’явилися сімейна драма What Is Love? та романтичний серіал Star in My Heart, які сподобалися китайській аудиторії. А ще — драма Winter Sonata. Вона була популярною у всій Азії, проте найбільше — в Японії. Пізніше тогочасний японський прем’єр-міністр Дзюнітіро Коїдзумі навіть жартував, що головний герой Winter Sonata у країні був популярніший за нього. Озвучку та субтитри іншими мовами південнокорейська влада оплачувала своїм коштом.

Паралельно з цим у країні розвивали кінематограф. Протягом 1990-х років у Південній Кореї показували переважно американські стрічки. Президент Кім Янг Сем вирішив це змінити.

Замість того, щоб забороняти іноземні фільми, він у 1995 році опублікував указ, згідно з яким кінотеатри, аби не втратити свою ліцензію, повинні показувати корейські фільми щонайменше 146 днів на рік. Уряд також почав виділяти фінансову підтримку режисерам.

Shiri

У лютому 1999 року Корея випустила свій перший високобюджетний фільм — «Шірі». Створений за всіма канонами голлівудських фільмів, він розповідав про шпигунські пригоди, але водночас відходив від південнокорейських канонів. Зокрема, зображав комуніста з Північної Кореї як романтичного героя, нормальну людину, здатну на почуття.

Стрічка зібрала у Кореї 11 мільйонів доларів касових зборів — більше ніж «Титанік». Іншими словами, вона стала першим корейським блокбастером, який пробудив цікавість до корейських фільмів у Азії та США. Індустрія стала привабливішою для інвестицій, а продюсерські компанії, за підтримки урядової організації The Korean Film Council — почали рекламувати свої фільми за кордоном. Популяризувати корейські фільми серед іноземців допомагав і Міжнародний кінофестиваль у Пусані, який проводився від 1996 року.

У 1995—1998 роках у Південній Кореї виникли три великі музичні студії. Кожна з них намагалася створити так званих «ідолів» — музичних артистів, які будуть успішними не лише у Кореї, а й за кордоном. Перший такий гурт — H.O.T, з’явився на південнокорейській сцені у 1996 році. До складу увійшли п’ятеро співаків та танцюристів. Він мав багато спільного з сучасними К-pop гуртами. Кожен виступ H.O.T був комбінацією співів та танцю. Згодом за схожим принципом створювали усі інші К-pop гурти.

На початку 2000-х корейська культурна експансія — китайські медіа назвали її «халлю», тобто корейська хвиля — охопила азійські країни. Мешканці Китаю, Японії, Пакистану, Філіппін та навіть Північної Кореї слухали К-pop та дивилися корейські драми. За це у Пхеньяні «халлю» прозвали культурною зброєю.

У 2010-х роках тренд поширився на решту світу. Корейські фільми поступово почали отримувати визнання на міжнародній арені. У 2016 році фільм «Служниця» південнокорейського режисера Пак Чхан Ука виграв BAFTA. У 2018 році містична драма Лі Чхан Дона «Спалення», заснована на оповіданні Харукі Муракамі, стала першою корейською стрічкою, яку номінували на «Оскар» як «найкращий фільм іноземною мовою».

Режисер «Паразитів» Пон Джун Хо на 92-й церемонії вручення премії «Оскар».

Getty Images / «Бабель»

З’явилися дорогі проєкти, зняті південнокорейськими режисерами для західних студій — наприклад, «Крізь сніг» з Крісом Евансом у головній ролі. У 2020 році стрічка «Паразити» Пон Джун Хо отримала відразу кілька «Оскарів», у тому числі й за найкращий фільм.

Південнокорейські гурти почали здобувати глобальну славу. У 2009 році південнокорейський гурт Wonder Girls уперше потрапив до рейтингу Billboard. У 2013 році кліп корейського репера Psy на пісню Gangnam Style став першим кліпом, якому вдалося отримати 1 мільярд переглядів на YouTube.

Того ж року виник гурт BTS. Усього за чотири роки існування бойз-бенд, що складається з сімох виконавців на чолі з Кім Намджуном, став популярний в усьому світі й отримав статус корейського «культурного амбасадора».

Зараз кліпи BTS набирають по мільярду переглядів. А сам гурт — створює пісні у співпраці з популярними американськими та європейськими виконавцями на кшталт Coldplay та Halsey. Наприкінці вересня BTS навіть виступили з промовою на Генеральній Асамблеї ООН.

Під впливом «халлю» корейські драми та фільми скуповують та фінансують стримінгові платформи Amazon Prime, Hulu та Netflix. Починаючи з 2016 року, Netflix вклала понад 1,2 мільярда доларів у виробництво корейських фільмів та серіалів. Компанія створила понад 80 оригінальних стрічок та K-драм.

Серед них серіали Crash landing on you, Mr Sunshine, кримінальна драма Vincenzo, зомбі-трилер Kingdom та, зрештою, новий хіт Netflix, серіал Squid Game. Вони мають красиву картинку та хороший акторський склад, і досліджують складні соціальні теми та фантастичні сюжети на рівні, який зовсім не поступається західним проєктам.

Користуючись успіхом К-драм, усе більше акторів — на кшталт Кім Су Хьона, відомого за серіалом «Нормально бути ненормальним», зірки «Нащадків сонця» та «Вінченцо» Сон Джун Кі та акторки «Гри в кальмара» Чон Хо Йон — стають відомі не лише у Кореї, а у всьому світі.

Один з найпопулярніших південнокорейських акторів Сон Джун Кі у серіалі «Вінченцо». Статки актора оцінюються у 24 мільйони доларів.

Vincenzo

Нині Південна Корея заробляє на культурній індустрії мільярдні прибутки. Тільки минулого року країна отримала від продажу контенту 10,8 мільярда доларів. Це утричі менше, ніж дохід від експорту автомобілів, проте значно більше, ніж прибуток від продажу косметики, побутової та сільськогосподарської техніки.

Зараз індустрія продовжує зростати. Навіть в умовах пандемії експорт південнокорейських книжок, фільмів, серіалів та відеоігор збільшився на шість відсотків. Якщо ця тенденція триватиме, «Паразити», BTS та Squid Game стануть далеко не останніми південнокорейськими хітами.

А щоб зростав «Бабель», потрібні ваші донати!