93 роки тому в СРСР стартувала перша пʼятирічка. Побудувати заводи-гіганти і «наздогнати» Захід Сталіну допомогли американські інженери та голодні селяни — історія в архівних фото

Першого жовтня 1928 року в СРСР затвердили перший пʼятирічний план розвитку народного господарства. Планова економічна система пʼятирічок проіснувала аж до розвалу Радянського Союзу. Головним завданням першої пʼятирічки з подачі Сталіна стала масштабна індустріалізація з метою «наздогнати і перегнати Захід». Зробити це радянській владі допомогли американські та європейські фахівці. За свою роботу вони отримали мільйони доларів і дуже багато зерна. Усе, що СРСР не зміг купити, він спробував украсти. На форсований розвиток важкої промисловості, особливо військової, в країні кинули всі сили і засоби. У результаті Сталін оголосив, що пʼятирічку країна виконала за чотири роки. За цей час в СРСР побудували або реконструювали близько півтори тисячі заводів і фабрик. А в Україні зʼявилися «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», Харківський тракторний завод. Для селян ця гонка обернулася катастрофою — примусовою колективізацією і Голодомором. «Бабель» в архівних фото 1920—1930-х років згадує про те, як в СРСР зʼявилася планова економіка.

На початку 1920-х більшовики зрозуміли, що утримати владу за допомогою жорсткої і непопулярної політики «воєнного комунізму» — з націоналізацією і продрозверсткою — їм буде важко. Тому її замінили відносно ліберальною «Новою економічної політикою». У цей час сільське господарство, роздрібна торгівля, сфера послуг, харчова і легка промисловість були переважно у приватних руках. А держава зберігала контроль над важкою промисловістю, транспортом, банками, оптовою та міжнародною торгівлею. При цьому навіть держпідприємства конкурували одне з одним, а роль регулятора — Держплану СРСР — обмежувалася прогнозами, які визначали напрямки та розмір державних інвестицій.

У середині 1920-х радянське керівництво мислило приблизно так: СРСР оточений ворогами — капіталістичними країнами, війна практично неминуча, значить, потрібно провести великомасштабне переозброєння. Зробити це без стрімкої індустріалізації буде складно. Форсувати розвиток промисловості, планово перерозподіливши ресурси між містом і селом, вирішили у грудні 1925 року на XIV зʼїзді ВКП(б), який так і прозвали — «зʼїзд індустріалізації».

Втілювати це рішення почали тільки через три роки — все через внутрішньопартійну боротьбу в Кремлі. У необхідності індустріалізації не сумнівався ніхто, але щодо темпів і методів компартія розділилася на два табори. У першому вважали, що план має складатися «на основі обʼєктивних закономірностей розвитку народного господарства, виявлених у результаті аналізу існуючих тенденцій». Якщо просто, пропонували йти еволюційним шляхом і не напружувати суспільство надміру. Опоненти виступали за «надіндустріалізацію» під жорстким державним контролем.

На цей час майбутній радянський диктатор Йосип Сталін уже був Генеральним секретарем ЦК ВКП(б) і спочатку підтримував перший метод. Головним чином тому, що на другому наполягав один із його головних опонентів у боротьбі за владу — Лев Троцький. Але після перемоги над Троцьким і виключенням його з ЦК партії наприкінці 1927 року Сталін різко змінив свою позицію на діаметрально протилежну — це стало початком кінця НЕПу.

Перша пʼятирічка стартувала 1 жовтня 1928 року. У 1929-му на XVI конференції ВКП(б) з подачі Сталіна план підкоригували — на потреби індустріалізації перекинули максимальні сили і ресурси. На селі запровадили примусову колективізацію — у селян відібрали землю і фактично перетворили їх на рабів при колгоспах.

Головним завданням першої пʼятирічки було наздогнати і перегнати західні країни за темпами розвитку важкої промисловості. Щоправда, для цього довелося наймати фахівців і використовувати технології західних країн. Подібне практикувалося з часів плану ГОЕЛРО, який запустили ще за часів Леніна. Саме він став основою для більшовицької планової економіки, яка переросла в стратегію пʼятирічок.

Одна тільки фірма американського промислового архітектора Альберта Кана в 1929—1932 роках спроектувала для СРСР 521 обʼєкт, зокрема найбільші заводи в Сталінграді, Харкові, Челябінську, Краматорську, Томську, Москві, Нижньому Новгороді та інших містах. Також компанія була посередником при закупівлі верстатів, устаткування та найманні фахівців. Загальна вартість радянських контрактів Albert Kan Inc. становила близько двох мільярдів доларів. У 1932 році в радянському керівництві вирішили, що американці дуже дорого беруть, і переключилися на інших партнерів — перш за все німців. Співпраця не припинилася і з приходом до влади нацистів на чолі з Гітлером. У 1935 році на будівництвах пʼятирічки працювали 1 719 німецьких фахівців.

СРСР не гребував і просто красти західні технології. У 1932 році Радянський Союз публічно відмовився від імпорту зі США тракторів — це вважалося великим досягненням. Водночас на Путилівському заводі в Ленінграді без всякої ліцензії виробляли трактори «Фордзон», перейменовані на «Красний путіловєц». А перші трактори, які випускалися на Харківському і Сталінградському заводах на початку 1930-х, розробили на основі конструкції одного з найкращих тракторів того часу американської компанії «International Harvester».

У ході першої пʼятирічки радянська влада практично стерла межу між військовою і цивільною промисловістю. Радянські тракторні та вагонобудівні заводи готові були в будь-який момент переключитися на виробництво танків та іншої військової техніки. Мілітаризація проникла скрізь — зʼявилися легенди, що обладнання макаронних фабрик у разі потреби можна переорієнтувати на випуск патронів.

Забезпечити підтримку індустріалізації в широких масах мала радянська пропаганда. Гасло «наздогнати і перегнати Захід» стало офіційним і використовувалося повсюдно. Сталін у своїх виступах постійно вимагав багаторазового збільшення завдань пʼятирічки і перевиконання планів. «Ми відстали від передових країн на 50—100 років. Ми маємо пробігти цю відстань за десять років. Або ми зробимо це, або нас зімнуть», — говорив він на першій Всесоюзній конференції працівників соціалістичної промисловості в лютому 1931 року. За його закликами на всесоюзні будівництва вирушили мільйони добровольців.

У 1930-ті до засобів «виховання комуністичного ставлення до праці» додалися ударники виробництва, стаханівський рух та соціалістичні змагання. Суботники — безоплатна праця у вихідний — стали обовʼязковими. Тих, хто відмовлялися брати в них участь, ганьбили на плакатах і навіть могли виключити з партії. Намагаючись збільшити виробництво, в СРСР стали експериментувати з робочим тижнем. Так замість звичних семи днів зʼявилася безперервна пʼятиденка з одним плаваючим вихідним.

У січні 1933 року Сталін оголосив, що пʼятирічка успішно виконана за чотири роки і три місяці, а важка індустрія виконала план на 108 відсотків. Наново побудували або реконструювали близько 1 500 підприємств. За офіційними даними, виплавка чавуну зросла на 88 відсотків, сталі — на 37, видобуток вугілля — на 81, виробництво цементу — на 94, випуск металорізальних верстатів збільшився майже в 10 разів, автомобілів — у 30. Фактично наново створювалися хімічна, електротехнічна та авіаційна промисловість.

В Україні в ході першої пʼятирічки запрацювали «Запоріжсталь», «Криворіжсталь», «Азовсталь», ДніпроГЕС, Харківський тракторний завод тощо. Крім Донецької, зʼявилася Дніпровська промислова агломерація.

Особливо переконливо ці досягнення виглядали на тлі Великої депресії, яка в цей час охопила капіталістичний світ. Але вихваляючи успіхи у важкій промисловості, Сталін не згадував про аграрний сектор, для якого початок 1930-х років обернувся на катастрофу.

Перша пʼятирічка була повʼязана зі стрімкою урбанізацією. Міська робоча сила збільшилася на 12,5 мільйона людей, з яких 8,5 мільйона приїхали з сіл. Запрошуючи західних фахівців і закуповуючи іноземне обладнання, СРСР обходився без зовнішніх інвестицій та позик. Розраховували на «соціалістичні накопичення», тобто на експорт усього, що можна було продати. Одним з найбільш ходових товарів стало зерно, яке, по суті, забирали у селян. «Щодня вивозимо хліба 1—1,5 мільйона пудів. Я думаю, що цього замало. Треба негайно підняти норму щоденного вивозу до 3—4 мільйонів пудів мінімум. Інакше ризикуємо залишитися без наших нових металургійних і машинобудівних заводів. Потрібно максимально форсувати вивезення хліба», — писав Сталін у серпні 1930 року.

У селах України і на Кубані масова примусова колективізація переросла в Голодомор, жертвами якого, за різними даними, стали від 3 до 7 мільйонів людей. При цьому в розпал Голодомору в 1932—1933 роках радянський уряд відправив за кордон близько трьох з половиною мільйонів тонн зерна як оплату за роботу іноземних фахівців. Повернути сільське господарство на рівень 1928 року за життя Сталіна так і не вдалося.

Окрема стаття успіхів першої пʼятирічки — примусова праця вʼязнів, яку використовували в першу чергу для індустріалізації Сибіру і Далекого Сходу. У 1940 році з 2,3 мільйона вʼязнів радянських таборів більше половини були кулаками, які чинили опір примусовій колективізації, або «шкідниками» виробництва і «розкрадачами» держвласності.

Через те, що всі сили й засоби були кинуті на важку промисловість, виник дефіцит споживчих товарів. У 1930-му в СРСР ввели картки на продукти, які скасували лише в 1935 році. У 1947 році й сам Сталін на засіданні Політбюро згадав, що план першої пʼятирічки все ж не був виконаний.

Планова система пʼятирічок проіснувала аж до розвалу СРСР. Але на ділі фактично не була виконана жодна з 12 радянських пʼятирічок. Не допомогла навіть спроба переходу на семирічку наприкінці 1950-х — початку 1960-х. По суті, більш-менш успішно розвивалися лише важка промисловість і військове виробництво, в інших галузях темпи зростання неухильно падали. На думку експертів, крах такої моделі економіки мав настати ще в 1960-х роках, але його відтермінувало відкриття найбагатших нафтогазових покладів у Західному Сибіру.

Ваш добровільний донат допоможе нам «наздогнати та перегнати» інші медіа!