Парламент ухвалив закон про олігархів, їх внесуть в окремий реєстр. Що буде з фігурантами? Пояснюємо на Коломойському. Ігорю Валерійовичу, це просто приклад!

Двадцять третього вересня парламент ухвалив закон про олігархів — тепер у них є конкретне визначення. Це люди, які впливають на українське суспільство й економіку та відповідають щонайменше трьом з чотирьох критеріїв. Олігарх бере участь в політичному житті, може впливати на ЗМІ, є бенефіціаром компанії-монополіста, його активи перевищують 2,27 мільярда гривень. Усередині країни у закону чимало критиків, зокрема давні парламентські опоненти — фракції «Європейська солідарність» (ЄС) і «Опозиційна платформа — За життя» (ОПзЖ). У керівництві обох є потенційні олігархи — лідер ЄС Петро Порошенко й один з керівників ОПзЖ Сергій Льовочкін. Не підтримав президентський законопроєкт і спікер парламенту «слуга» Дмитро Разумков. Він відправив документ на експертизу до Венеціанської комісії. Поки закон не набув чинності — його повинен підписати президент, ми вирішили розібратися, чи варто олігархам його боятися. Для наочності пояснюємо на прикладі бізнесмена Ігоря Коломойського. Він не вважає себе олігархом, але ризикує ним стати офіційно.

Олігархам не можна брати участь у приватизації великих обʼєктів.

Уже кілька років влада готує «Велику приватизацію». Остаточного списку обʼєктів немає, але продавати планують «Турбоатом», вугільну компанію «Краснолиманська», «Президент-готель» у Києві, енергетичну компанію «Центренерго», Одеський припортовий завод (ОПЗ). У двох останніх компаніях у Коломойського був інтерес. У квітні цього року СБУ заявила, що менеджмент «Центренерго» продавав електрику компаніям Коломойського за заниженою ціною (деталі цієї історії тут ). Повʼязані з Коломойським структури намагалися безуспішно купити ОПЗ у 2009 році та зірвали його приватизацію у 2016-му. Якщо Коломойський опиниться в реєстрі олігархів, про ці активи йому доведеться забути.

Олігархам заборонено фінансувати виборчі кампанії, політичні партії, політичну агітацію і демонстрації з політичними вимогами.

Цей пункт навряд стане проблемою для Ігоря Коломойського та інших потенційних олігархів — вони давно не фінансують партії та політичні мітинги безпосередньо. Наприклад, ЗМІ та політики повʼязують Коломойського з депутатською групою «За майбутнє», до якої входить його друг Ігор Палиця. А в листопаді 2019 року більшість ЗМІ та Нацбанк звинувачували його у фінансуванні мітингів під НБУ — люди тижнями вимагали зупинити корупцію в Нацбанку. Але довести ці звинувачення ні НБУ, ні журналісти не змогли.

Олігархи повинні регулярно подавати електронні декларації на сайті НАЗК.

На відміну від потенційних колег-олігархів Ігор Коломойський вже подавав декларацію у 2015 році, коли був головою Дніпропетровської обласної державної адміністрації. Тоді за рік в Україні він заробив майже 515 мільйонів гривень, задекларував вісім квартир і шість автомобілів. Відтоді про своє майно й активи Коломойський не звітує. Однак публічну інформацію на цю тему регулярно спростовує. Наприклад, бізнесмен стверджує, що офіс у київському бізнес-центрі Millenium, де він проводить зустрічі та дає інтервʼю, йому не належить. Про це він розповів навесні цього року, коли в Millenium з обшуками у справі «Центренерго» прийшла СБУ. Якщо Коломойського визнають олігархом, йому доведеться розповісти не тільки про майно, але й про частки в різних компаніях.

Публічні службовці — від президента до суддів і вищих чинів СБУ та ДБР — повинні звітувати про спілкування з олігархами в «декларації про контакти».

Тут все просто. Наприклад, раніше Коломойський часто телефонував голові свого холдингу «1+1 media» Олександру Ткаченку. Зараз Ткаченко — глава Міністерства культури. Якщо Коломойський вирішить йому подзвонити або написати, спочатку він має повідомити, що потрапив до реєстру олігархів (так, майже як маркування іноагентів у Росії). Якщо після цього міністр не покладе слухавку і продовжить розмову, протягом дня він повинен подати декларацію про контакт з олігархом. Для цього на сайті РНБО буде окрема електронна форма — там потрібно вказати співрозмовника і тему розмови.

Якби закон ухвалили раніше, голові парламентської фракції «Слуга народу» Давиду Арахамії довелося б відзвітувати про розмову з Коломойським на матчі Ліги чемпіонів «Динамо» — «Бенфіка» 14 вересня цього року.

У законі є винятки: олігархи без декларацій можуть зустрічатися з чиновниками, наприклад, у судах або на офіційних заходах, звідки ведуть пряму трансляцію. Але незрозуміло, чи потрібно подавати декларацію, якщо Коломойський і Ткаченко зустрінуться, скажімо, у кулуарах публічного форуму.

Головний недолік цієї статті — контролювати контакти чиновників і політиків з олігархами нікому. Вони можуть зустрічатися таємно, вести переговори через посередників, як це відбувається зараз, або вносити в декларації неправдиву інформацію. Прослуховувати й поготів стежити за публічними особами без санкції суду не можна.

Якщо публічний діяч вчасно не подасть декларацію про контакти з олігархом, йому загрожує покарання.

Для чиновників передбачена дисциплінарна відповідальність — їм можуть винести догану. Для президента і депутатів — політична. На практиці це означає, що за порушення правил їм нічого не буде. А формально йдеться про те, що виборці повинні запамʼятати порушників і не голосувати за них на наступних виборах.

Є група посадовців, яким пощастило менше — за незадекларований контакт з олігархом їх можуть звільнити. Це стосується глави СБУ та його заступників, омбудсмена, глави Нацбанку, членів Центрвиборчкому, глави Фонду держмайна, директора НАБУ, директора Держбюро розслідувань, генпрокурора та його заступників, членів Вищої ради правосуддя і керівника Антимонопольного комітету.

Якби цей закон ухвалили пʼять років тому, за цією статтею змогли б звільнити тодішнього главу Спеціалізованої антикорупційної прокуратури Назара Холодницького. Він зустрічався з Коломойським у квітні 2016 року, а розповів про це тільки в червні. Холодницький стверджував, що в САП Коломойський прийшов без запрошення.

Коли олігарх, який володіє впливовим ЗМІ, потрапляє до реєстру, Антимонопольний комітет починає розслідувати справу про захист економічної конкуренції.

Цей пункт, як і багато інших статей закону, виписаний обтічно. Чому саме наявність ЗМІ є приводом почати таке розслідування — незрозуміло. Але ця норма може торкнутися Коломойського, якому належить частина акцій холдингу «1+1 media», а також власника «Медіа Групи Україна» Ріната Ахметова і власника StarLightMedia Віктора Пінчука.

У нас (більше) немає інвестора-олігарха. Підтримайте «Бабель» донатом.